НР 2015 (23 грудня 2014 - 02 січня 2015), або перший справжній зимовий похід.

Нарешті змогла знайти час між багатьма справами і подорожами, щоб дістатись блогу, а то якось він запустів за останній рік... Сподіваюсь, ви не подумали що я сиджу вдома увесь цей час? А ще мені подобається довгими зимовими вечорами писати спогади про тепле літо... А жарким літнім днем цілком можна написати спогади про морозну зиму) Але ось уже знову випав перший сніг -і в горах і у Львові, скоро знову новий рік, а я вам ще про попередній не розказала) Тож..

Підходив до кінця теплий грудень 2014 року, коли почали витати в повітрі ідеї поїхати зустрічати Новий рік в Карпати. Насправді, нічого нового в цих думках немає, бо вже кілька років поспіль, як тільки по місту починають вивішувати гірлянди, ставити ялинки на площах і в торгових центрах та продавати різноманітну новорічну мішуру в мене в голові великим дошкульним цвяхом засідає думка про те, щоб поїхати кудись зустрічати Новий рік. І всі попередні роки ця думка просто залишалася думкою і за деякий час розсіювалась, бо було багато чи мало "але" для її реалізації. Я не надто тим переймалась, бо розуміла, що все так не буде і рано чи пізно настане сприятливий період і для цієї затії. 

Розтягнувши похідний сезон 2014 року максимально - від залишків снігів зими 2013-2014 у весняному поході на 8-ме березня, до останнього - зустрівши у горах перший, другий і третій сніг зими 2014-2015 вилазка у гори в кінці грудня вже не лякала. Зимові гори більше не здавалися іншою далекою невідомою країною, не здавались ворожими і неприступними.

Пост про взаємовідносини чоловіків і жінок в честь восьмого березня.

У нас в Україні справді багато красивих жінок. Поки їхала в маршрутці з дому в центр нарахувала 5 з 10. І ці 5 були не такі-собі, не нічогенькі і не симпатичні, справді красиві, з якоюсь цікавою самобутньою зовнішністю. Це були ті 5, на яких хочеться дивитись щодня і щодня в них знаходити щось нове і привабливе. Їх я хотіла би сфотографувати для виставки жіночих портретів у Луврі і чи ще в якомусь визначному місці. Цікаво лиш чи є ті, хто бачить в них цю красу і цінує її?

Вже сьогодні, напередодні восьмого березня трохи зачіпали тему емансипації і фемінізму. Я раніше про це не замислювалась. Потім певна думка на цю тему виникла, проте виходячи з багатьох факторів - змінювалась з часом. Так, жінка якщо схоче, то може у всьому бути рівною чоловікові. Якщо схоче то навіть перевершить його у будь-якій справі, проте навіщо воно тоді їй потрібне? Жінка хоче почуватись потрібною і любимою. І, як виявилось вчора на філософії, не лише жінка - а й чоловік. Ми заговорили на тему сім'ї і тут раптом один хлопчина дуже прямо сказав, що найголовніше для нього - створити сім'ю, бо це його спосіб не бути самотнім. Тоді викладачка запитала його, чи допускає він, що можна бути самотнім в сім'ї? На що він відповів досить мудро - допускаю, але не бачу сенсу тоді таку сім'ю створювати. Я хочу сім'ю де буду почутим і де мене зрозуміють.

З цього виходить, що не така безглузда теорія про взаємодоповнення. Все ж вона дуже

Підведення підсумків 2014 року, та АНОНС на рік 2015

Багато хто дотримується хорошої традиції - в кінці року робити підсумковий пост, де коротко можна описати яким же був цей рік, що нового приніс і відкрив, з чим довелося, або вдалося попрощатися. Не знаю на скільки цікаво читати таке вам, особисто я люблю і чекаю таких дописів від друзів. Ще це хороший пост, посилання на який можна кидати знайомим у відповідь на запитання "як справи?" Але в першу чергу це хороша практика для того, хто цей пост пише. Можна підвести жирну червону лінію: ось, цей рік закінчився. Що я зробив з запланованого, скільки спонтанних речей виникло і вдалось реалізувати, які мої досягнення і які невдачі, що нового я навчився і дізнався, на скільки ефективно працював над собою, чи займався тим, що любиш чи протупив цілий рік свого життя? Ну, а ще я особисто вирішила зробити анонс на наступний рік. Так би мовити, оголосити перед всесвітом свої наміри і відрізати собі шлях до відступу, якщо я раптом запанікую :). Намітити такий собі план до виконання і полегшити написання підсумкового поста в наступному році)
То ж поїхали!

Соло на Пікуй (4-5 жовтня 2014)

Давно планувала податися у солопоходик. Перше довго про це думала. Уявляла собі як буду почуватись. Всі байки від знайомих, хто вже встиг спробувати, зводились приблизно до наступного: ну, пішов я. І шо? Нема ні з ким поговорити, ні кого послати. Скучно.
Або - бляяя.. Ото було стрьомно. Я літом в пятій вечора розкладала палатку шоб до темна заснути бо там шарудить шось і взагалі. Та ну його нах. Це для психопатів. Або: тільки в соло і ходжу. Не соло - для слабаків.
Я ж мала чітку ціль для такої мандрівки - таке собі самозаглиблення, зближення з природою без відволікання на компанію і абсолютно вільний графік - де хочу там на краєвид залипаю, треба зібрати якісь трави - стою збираю, хочу йти без привалів іду. Так-так. Багато хто скаже шо "візьми мене з собою, я буду мовчати і робити все як ти", але це зовсім не те. Ти не можеш позбавитись від відповідальності, навіть якщо людина підписалась на рабство. А ще хотілось тиші. Тиші в розумі і на стежці... Я помітила що іноді мене напрягає навіть коли хтось йде за мною. Загалом, я особа не надто соціальна і часто спілкування мене виснажує. Тоді я можу цілий день просидіти вдома наодинці і відпочивати від соціуму, але в чотирьох стінах зовсім не те що на природі. То ж я вкінець доведена марафоном вступних іспитів в аспірантуру, роботи і доскіпуванням родичів до повної соціальної нудоти, з бажанням шоб усі нарешті мене, курва, лишили в покої, зі спокійним щасливим серцем спакувала наплічник і, як то кажуть, вйо.
Якщо подумати логічно, то 1) час для першого солопоходу не ідеальний 2) прогноз погоди галімий 3) вже холодна осінь і треба нести більше речей+ намет 4) для підстраховки що мені буде дуже страшно можна було б вибрати маршрут коротший і щоб поїзд прибував в адекватнішу годину.
Але... цими роздумами хай займаються ті, які планують соло "для галочки" чи для понтів чи для чого там ше. Мені ж це взагалі була не перешкода. Хотілось подальше, де нема ні одної двоногої істоти з виду Homo sapiens (хоча епітет розумна точно для багатьох не підходить), шоб нарешті ні одного слова, ні одного лишнього звуку, який видає людина. Нехай погода буде галіма. Я була готова всі три дні гребти в дощ, туман чи мокрий сніг, аби мене лишили в покої і чути було лише цей дощ, туман чи мокрий сніг.

Чорногора на день Незалежності (23-25 серпня 2014)

Не довго я сиділа вдома, як прийшов час традиційного день-Незалежності походу. Ех.. Були часи у роки моєї буремної молодості, коли ще всі мої друзі не працювали і ми могли дозволити собі валансатись горами і не тільки горами коли і скільки захочемо. Але старість- не радість. Всі тепер заклопотані, запрацьовані, то ж незалежно від прогнозів погоди вибираємось кудись на державні свята. От і цього року - передали штормове попередження на день Незалежності, та і з власного досвіду я знаю, що це якась просто аномальна дата, коли погоду точно не назвеш найкращою для гірської мандрівки. От наприклад і минулого року на Свидовці було "не фонтан".
Попри довгі попередні збори назбиралось нас аж! троє людей :) Ну і фіг з ним - менше народу - більше толку. Підніматись на Чорногору вирішили з боку Піп Івана з с. Шибене (бо я ще з Шибеного не ходила, а хотілось якось урізноманітнити мандрівку. Добирались зі Львова поїздом на Івано-Франківськ, потім маршрутка до Верховини, з Верховини - на Шибене.
День Незалежності не тільки у нас вихідний, тому ще у Франківську ми зрозуміли як багато тут у нас конкурентів на маршрутку. На щастя, частина поїхала у Ґорґани, а отже на Калуш. Частина з нами на Верховину (ми і так лише в другу маршрутку помістились).

Про любов.

Чи знайоме вам це відчуття, коли серце починає битись пришвидшено і розширюються зіниці... а подих то перехоплює зовсім то дихаєш частіше? У всьому тілі нервове збудження і таке відчуття ніби трясуться руки і коліна. Почуваєшся водночас солодко і гірко, а всі відчуття натягнені до краю. Хочеться, як герой Гете крикнути "Зупинися мить, бо ти прекрасна!", але з іншого боку хочеться, аби все це не зупинялось, рухалось, змінювалось, тривало. Бо лише ця короткочасність, ця одна-єдина мить, якої більше не буде і додає сили всім почуттям. Лише ця минучість, робить життя нереально коштовним. Все таке чітке і подібне на злизування меду з гострого ножа. Просто ти нарешті починаєш жити не гуртом, а в роздріб.
Я думаю ви вже здогадались про що я :) Про осінь. Таку сліпучо-сонячну осінь в Карпатах. Коли небо таке синє-синє, що аж боляче очам. Коли дерева всі різних барв і відтінків осені. Коли пожухла трава на полонині і останні отари сходять в село. Коли в горах стає тихо без їх дзвіночків, але голосніше дзвенять струмки, мелодійніше свистить у гілках вітер, співають на всі голоси птахи останні свої, прощальні пісні. Курличуть журавлі відлітаючи у вирій. Коли так дуже пахне осіннім опалим листям - найкращим, як на мене, запахом у світі. А йти вгору вже не так спекотно, як влітку. Сонце не пече, а ніжно цілує і пестить. Можна їсти переспілі ягоди  у всій бесконечній кількості - афини, ґоґодзи, лохину, малину, ожину, калину, горобину, збирати ліскові і букові горішки, гриби. Руки стають фіолетово-червоні, а губи солодкі. А ввечір... ввечір стає вже по-справжньому зимно і дубіють пальці. Швидше вистигає в горнятку чай. Хочеться тулитись до компаньйонів, або закутатись в спальник. Натягуєш грубого светра і шапку і так по-особливому гріє ватра. Душу водночас повнить любов і жага до життя, а з іншого боку - почуття минущості, непостійності... і на цьому лезі серце розривається і зцілюється водночас. Кожен вдих такий солодкий і цінний. А очі широко розкриті, бо хочеться спити цієї краси, як можна більше, законсервувати в бурштиновому меді і поставити на чільну поличку у своєму серці... накрити теплим коциком, щоб ніхто не бачив, і, потім, по ложечці смакувати аж до весни... Для мене це і є справжнісінька любов.

Фото, вибачайте, з інтернету, але воно просто точно таке, як треба :)

П.С. 01.03.2015
Знайшовся чисто випадково автор цього чудового фото. Списались у ФБ) Там є ще багато такої краси, то ж ласкаво прошу на завітати на сайт фотограф Віталій Ра.
Або перегляньте галерею на Photographers

Фотоколаж 6 - 7 "Третій курс. Чорногора"

Я почала помічати, що чим далі тим щільніше невидимі нитки змотували мене з Чорногорою. Зміна теми диплому, статті в інтернеті, книжки. Зрештою я почала шукати сама все, що можна було знайти. Починаючи від даних геологів про формування самого щита, склад порід, флору, фауну, створення заповідника, про гуцулів Рахівщини, народні промисли, полонинське господарство, просто все, що могла знайти. Також нагадала собі, як у дитинстві у великій книжці з українськими народними казками (які чомусь були написані російською мовою) була одна про Олексу Довбуша. Як тоді захопила мене його постать, вразив його розум і надзвичайна сміливість. Там навіть була ілюстрація, яку пам'ятаю до нині - Олекса і опришки серед лісу, його гострий погляд дивився просто на мене з-під кресані зі сторінки книги. А ще багато читала також про обсерваторію на Піп Івані Чорногірському, познаходила у інтернеті старі мапи і вивчала, вивчала, вивчала. І ось я знову у автобусі на Кваси зі студентами. За вікном пейзажі, багато з яких вже добре мені знайомі. І зі мною Славік - мій одногрупник і колега, який погодився скласти мені компанію. Із кожним кілометром, як гори стають все ближче, я все чіткіше чую, як вони промовляють до мого серця. Їм можна довіряти.

Фотоколаж 1 "Практика в Карпатах"

Засіла за старі світлини. Друкувати по 100 з кожної мандрівки задорого, та і нема сенсу, а цілком довіряти електронним носіям - не надійно. Не раз траплялось у мене і у моїх друзів, нещастя з комп'ютером, загубився диск, випадково натиснув стерти і все - спогади збережені в електронному вигляді назавжди втрачено. І потім отримати копію світлин зазвичай виявляється також досить важко. Саме тому вирішила світлини, які відображають основні моменти з кожної мандрівки зкомпонувати в колажі, відредагувати і роздрукувати. Ще не визначилась з розмірами, але мабуть кожен колаж буде форматом А4.

Отож, мій 1 курс.

Новорічний пост від Вії

На кінець року прийнято підводити підсумки. Психологи радять виділити основні найкращі моменти в році, що минає; Майстри феншуй - написати на папірці розчарування року і спалити папірець, як символ звільнення від таких невдач в наступному році; Любителі тренінгів запевняють, що найкраще - це скласти список справ на наступний рік, або принаймні на першу чверть нового року.

Я ж просто бажаю вам не складати надто грандіозних планів на колись, а відчути реальну силу теперішнього моменту. Не так трагічно, що щось не вдалося вам минулого року, адже і невдачі - це спосіб навчатись, удосконалюватись, рости. Не слід зациклюватись і на приємних моментах минулого. Життя не закінчилося, а значить ще дуже багато приємних речей можуть трапитись в майбутньому.
Напишіть список справ, максимально короткий і лаконічний, реально можливий для втілення. Вимкніть нарешті телефон і інтернет і побудьте наодинці з собою, зрозумійте до чого прагне ваше серце, що робить вас щасливими, які моменти для вас цінні, дарують сили рухатись вперед і допомагають у складних ситуаціях. А тепер знову погляньте на свій список і викресліть звідти все, що таким не є. Ну, от.. Залишилось зовсім не багато пунктів, кожен з яких, як тільки втілюватиметься в життя - даватиме сили для втілення наступного пункту. Більше ніякого почуття виснаження. Який сенс стільки вкладати в те, що вам не потрібно? Життя, зрештою, лише одне. Можна не знайти слова, яке б означило його сенс, але найголовніше, аби у вас було відчуття, що десь цей сенс у вашому житті є.

So, Happy New Year, readers!

Підсумки першої тисячі.

Цей блог досягнув своєї першої тисячі переглядів, трошки більше ніж за рік часу (від 30 січня 2012 року). Це, однозначно, можна вважати певного роду успіхом, як для блогу в якому я викладаю лише свої думки і оповіді про події з власного життя.
Мені завжди видавалося, що інтерес для читачів можуть складати ресурси, на яких викладається якась певна тематика, або блоги, які веде якась визначна особа, чи може блоги письменників, як ресурс до швидкої публікації. Тим не менш, в інтернеті купа людей веде свої щоденники, викладає свої спроби зробити цікаву фотографію, репортаж, оповідання. Саме тому я вирішила спробувати і собі. Мабуть, щоб дізнатися чи буде комусь цікаво те чим живу я.
Хотілося б подякувати за увагу і цікавість тим, хто власне склав цю тисячу переглядів. Я намагатимусь викладати якісь цікаві речі частіше, щоб, я сподіваюсь, потішити вас. Скористаюсь для цього також статистикою. Підводячи підсумок цієї тисячі можна сказати наступне:

Топ 5 дописів, за кількістю переглядів:
1. Три кобіти в Гринявських горах, або відчайдушні ботанічки.
2. твір-роздум про закони природи
3. Щось таке осіннє
4. про гори
5. Найскладнішим завданням виявилося прийняти себе.

Топ 5 країн, з яких здійснювали перегляди:

Україна	700
Нідерланди	76
США	67
Росія	49
Німеччина	21

З любов'ю, Вія.

Весна прийшла... і пішла

Весна прийшла.. і зразу пішла. Учора випало стільки снігу ніби потепління і не було. Все ж не так холодно, але сніг лежить. Нам вкотре доведеться переживати період хляпи. Восьме березня відзначилось особливо неприємною погодою і солодощами. Сістер поїхала в гори. Відео як вони прибирають на колибі ТУТ :).
А сьогодні подарувала мені свою шапку, в якій вона була, коли ми їздили в експедицію на Гриняву восени (читайте докладніше тут)

Тут сестра в тій шапці

А тут я в тій шапці :)

Практика в школі закінчується, а роботи з нею не меншає. Нас чекає ще купа писанини. Сьогодні треба принаймні почати готувати рецензію уроку і виховний захід. А виховний захід уже в п'ятницю :( Потім ще психологічну характеристику учня і звіт про практику. А ще диплом і стаття не ждуть.. Але на них ніяк не вистачає часу. Вихідні знову пропали через те, що на комп'ютері помер Windows. Якась смуга невдач і бюрократії...
Отака весна.

V-сна!

Сьогодні вранці сонце світить в моє вікно вже по справжньому весняно.. Воно не просто світить, а і досить відчутно гріє... Нарешті воно знову гаряче) Тим не менш, сніг на полі так просто піддаватись не збирається, він відбиває сонячні промені і блищить на сонці. Двірник під вікнами бореться з результатом попереднього потепління - розбиває лід чи то довгим ломом чи то модифікованою сапкою.. І відлуння від кожного удару кілька разів відбивається між будинками і виходить кудись вгору... На білому фоні тріпається на вітрі його помаранчева жилетка працівника ЛКП.
Нарешті аж сьогодні стало помітно якими брудними і нещасними після зими стали мої вікна.. вони не пропускають половини променів і це значить що вже саме час їх помити... Прогноз погоди каже що зараз у Львові +2' С, але ж це зовсім не так. Мій термометр за вікном нагрівся на сонечку аж до +15' і напевно що це ще не рекордний його результат на сьогодні.
Можливо вже зовсім скоро можна буде вдягнути легку куртку і забути про грубі светри, шапки і рукавиці)))

Я, Львів і БГ

Хочеться написати буквально декілька слів - в понеділок, 17 грудня у Львові відбудеться концерт Бориса Гребенщикова і групи Акваріум. Дійство почнеться о 19 годині і мені казково пощастило, оскільки в повсякденнму житті є місце маленьким і великим дивам. І одне з таких див сталося зі мною. Мені абсолютно неочікувано подарували квиток на цей чудовий захід. Я впевнена що в мене буде багато найказковіших вражень і нарешті з'явиться хоч щось, про що можна було б написати тут. Чекаю з нетерпінням зустрічі з сонячним Борисом Гребенщиковим :)

 

П.С. Велике спасибі пану Мирославу за квиток.