Отже державний іспит залишився за плечима і переді мною, та моїми одногрупниками наче Кавказькі гори піднімалась нова перешкода на шляху до літа - захист дипломних робіт на здобуття ступеня бакалавра. Часу - мінімум, науковий керівник веде практику для студентів другого курсу на базі універистету за 248 км на Північ. Що робити? Відповідь проста - якщо гора не йде до Магомета - Магомет йде до гори. Вирушити у мандри з дипломом у торбі. Сказано - зроблено! Дарма, що немає грошей - завжди є добрі люди. То ж я і Славік (мій одногрупник) купили квитка на електричку Львів-Сокаль до с. Гірник (таким чином дешево долаючи 100 км), а звідти вже почалась наша пригода) автостопом
по галактиці по Волині.
Навіть до Гірняка, яких 100 км старим дизельком їхали довго - дві години. На щастя день був будній. Всі суденти вже приїхали з дому, всі тусовщики вже поїхали додому, бабулі з пакунками і торбами ще не продали своє добро на базарі, тому у вагоні було напів порожньо. Поїзд їхав не спішно і варто поважати його неспішність, враховуючи його поважний вік. Ми їли несмажений арахіс і складали плани на майбутнє, а потім я просто дивилась у вікно.
