четвер, 30 травня 2013 р.

Слово про соц-мережі

За численними рекомендаціями - зареєструвалась у Твіттері. Мій акаунт там проіснував, щоправда, недовго - години дві, не більше. Соцмережі поглинають нашу свідомість - це те, що я можу сказати точно. Вони роблять людей залежними від уваги інших, роблять всіх на стільки соціальними, що власна індивідуальність цілковито губиться у всіх тих постах, повідомленнях і лайках. Аби постійно бути в центрі уваги ти починаєш публікувати короткі дописи один за одним, не надто переймаючись цінністю їх змісту, добором слів і актуальністю інформації. Ти витрачаєш купу часу на перегляд безглуздих відео, псевдодотепних зображень і дописів, які обіцяють тобі, що якщо ти підпишешся на їхню сторінку, то вони відкриють тобі всі секрети щастя-здоровля. А насправді - це все просто краде твій дорогоцінний час. Замість того, щоб зробити щось корисне - ти просиджуєш біля монітора доби і місяці і від того не лише не мудрієш, але й деградуєш до дурнуватих відео і безглуздих жартів. Можливо саме тому я зараз надаю перевагу скайпу, емейлам і блогу. Коли ніхто тебе не перебиває і не надає оцінки твоїм дописам - можна почувати себе більш вільно, можна навіть з легкістю уявити, що цього ніхто не читає і писати собі що хочеш і як хочеш. Можна не бути письменником, можна не мати ніяких талантів, але всеодно тут є хоч якийсь натяк на самобутність, на "самість".

середа, 15 травня 2013 р.

Боржавський трикутник, або Володар кілець - частина друга

Нічого не передвіщало біди) Ми зібрались на приміському вокзалі як завжди... І тут виявилось що той поїзд, яким ми їдемо ЧОМУСЬ (!!!) іде тепер з головного вокзалу! На щастя було часу ще майже година до відправлення і ми пішли на головний. Де довго-довго стояли в черзі в касу де мєдлітєльна накрашена чікса, коли дійшла наша черга, сказала, що вже не продасть нам квитка, бо вже менше 10 хв до відправлення. На, що я побажала їй від всього серця "най би їй комп згорів" і ми побігли до поїзда.  А біля поїзда в першому-ліпшому вагоні тьотя провідниця сказала шо не візьме нас, бо вже і так купа народу без квитків. Ми її просили-просили... А тоді плюнули і побігли до іншого вагона де була тьотя добра - всіх без білєтіків пускала, а коли поїзд поїхав то розсадила всіх так, що ніхто майже не стояв і ми нормально собі їхали цілу дорогу до Воловця, а то майже 4 (!!!) години. Ми заплатили тьоті-провідниці таку саму ціну, яку заплатили би в касі і щасливо наближалися до гір. В Сколе більшість людей вийшла і вагон став майже пустим.

субота, 4 травня 2013 р.

З Бистриці до Осмолоди, або пролітаючи над гніздом зозулі)

Дійові особи (в порядку на маршруті) (в дужках - імена з відповідних епізодів)

Я (Вія) - керівник походу (гендальф сірий, один з грузинів, товариш_старший_інструктор, Наполеон, жінка на вокзалі на ім'я Сара, хвора )