понеділок, 10 листопада 2014 р.

Чорногора на день Незалежності (23-25 серпня 2014)

Не довго я сиділа вдома, як прийшов час традиційного день-Незалежності походу. Ех.. Були часи у роки моєї буремної молодості, коли ще всі мої друзі не працювали і ми могли дозволити собі валансатись горами і не тільки горами коли і скільки захочемо. Але старість- не радість. Всі тепер заклопотані, запрацьовані, то ж незалежно від прогнозів погоди вибираємось кудись на державні свята. От і цього року - передали штормове попередження на день Незалежності, та і з власного досвіду я знаю, що це якась просто аномальна дата, коли погоду точно не назвеш найкращою для гірської мандрівки. От наприклад і минулого року на Свидовці було "не фонтан".
Попри довгі попередні збори назбиралось нас аж! троє людей :) Ну і фіг з ним - менше народу - більше толку. Підніматись на Чорногору вирішили з боку Піп Івана з с. Шибене (бо я ще з Шибеного не ходила, а хотілось якось урізноманітнити мандрівку. Добирались зі Львова поїздом на Івано-Франківськ, потім маршрутка до Верховини, з Верховини - на Шибене.
День Незалежності не тільки у нас вихідний, тому ще у Франківську ми зрозуміли як багато тут у нас конкурентів на маршрутку. На щастя, частина поїхала у Ґорґани, а отже на Калуш. Частина з нами на Верховину (ми і так лише в другу маршрутку помістились).


Вид з вікна маршрутки на Верховину. (Кривопільський перевал)

 У Верховині деякий час чекали маршрутку на Шибене. Була класна сонячна погода.

Несе води... Чорний Черемош

Верховина... Столиця Гуцульщини (по одній із версій)
 Часу було повно, то ж я навіть пішла прогулятись на базар, який тут же біля вокзалу. Грошей в мене майже не було. Але добра жіночка, яка продавала бринзю подивилась на мої закохані очі, коли я дивилась на бербенички з бринзьою, послухала як тото гарно я вмію по гуцульськи балакати. Потім я ше так жалісливо спитала яка ціна і чи продасть мені на 10 грн, бо в мене більше нема, ото тіки 10 грн, що накидала мені добру жменю бринзі в кульок і віддала безплатно) Люблю Гуцульщину!

Подарована бринзя
До слова, якраз перед тим +Сергій Поліщук, якого ви вже знаєте по моїх постах приїздив до Львова і купив собі наплічний Deuter. То ж тепер в нас була Дойтерівська команда) За офіційне драгділлєрство Deuter  в Україні дякуємо магазину Команчеро, а за консультації моєму знайомому +Богдан Чичкевич

Deuter team :)
Сонце гарненько припікало. Зустріла знайомих тут же під автостанцією. В них плани були куди більш прозаїчні ніж у нас - програма переходу мінімум, бо передають з завтрашнього дня дощі, зате запаси спирту по максимуму. Я собі думаю про те, що на Чорногорі погана погода, це - НУ ДУУУЖЕ ПОГАНА ПОГОДА. Саме тому, я взяла футболку з відповідним слоганом)


На щастя, з Верховини частина туристів валить в сторону Буркута і Гриняви, тому більшу частину конкуренції в маршрутці на Шибене нам все ж складають місцеві жителі. Приїжджає такий невеликий автобус і тут починається зомбі апокаліпсис. Люди з клітчатими торбами, народ з рюкзаками... Ааа... Ми розуміємо, що нікого тут нічого не обходить, тому я збираю всю свою наглість, додаю бажання вижити і заскакую в маршрутку, слухаючи невдоволене бурчання бабульок, які зрештою, бурчать з будь-якого приводу. Хлопці десь там спочатку загубились, але в автобус теж втиснулись. Якась дівчина навіть взяла мій наплічник собі на коліна. Дорога розбита, я практично вишу всю дорогу на поручні. Їдем весело :)

І от нарешті довгожданна свобода! Внутрішні органи ще деякий час продовжують перемішуватись і хлюпати, але під ногами тверда земля. Проходимо через село, минаючи хату, в якій ночували в кінці мандрівки на Мармароси. Біля річки приводимо себе в порядок, розкладаємо трекпалки, поки ті, хто їхав з нами в маршрутці пройдуть повз, бо найбільше я не люблю коли утворюється стадо з туристів на маршруті. І коли пилюка з-під їх ніг вляглася а голоси  стихли - ми починаємо свій підйом. Взагалі якихось аж дуже халявних підйомів на Чорногору я не знаю, а цей точно не буде найлегшим. Місцями дорога здіймається "на диби" і осувається під ногами дрібним щебенем. Всю дорогу стібемся, що це ми для Сєрого спеціально підготували цю дорогу, постарались і понасипали горбів шоб йому було тяжко йти :). Місцями дорога йде по палючому сонцю і тоді це просто каторга, але ось вона пірнає в ліс і йти стає навіть приємно. Нас обганяє якийсь кагал людей взагалі без будь-якого спорядження. Один хлопець несе великий прапор України. Вони намагаються йти швидко, через що вже геть вибились із сил. Ми зі своїми рюкзаками сунемо в стилі верблюдів по пустелі.


Потім нарешті підйом по троху спадає. Виходимо на першу ж полонину. Нас обганяють і обкурють пилюкою і вихлопними газами квадроцикли. В такі моменти десь на задвірках свідомості пробивається такий голос Леся Подерев'янського: "Гамлєт.  Ви, батьку, там привидом вже зовсім заєбались. Шось пиздите таке, що не просцяти і за цілий тиждень. Я же вам сказав, що мститися не можу, бо всі люди - це браття на землі, окрім жидів, татар, масонів, негрів, білорусів, которих я ненавиджу. В цілому я ж гуманіст, не те шо ви, папаша." (с) Гамлєт, або Феномен датського кацапізма.


За секунду до... пол. Веснарка
Потім ше троха йдемо лісочком де великі кам'яні брили сплять під товстою ковдрою зеленого моху. 

Нарешті плесо озера блиснуло між дерев. Тут багато народу. Люди вже починають ставити намети. Ми дивимось на озеро і думаємо собі чи залишитись тут, чи пройти ще скільки встигнем. Сонце повільно починає хилитись до заходу, але ще лагідно пригріває. На світлинах з'являються класні сонячні бліки. Вчувається якимись фібрами душі , що завершується літо. Потягує холодним вітерцем з боку хребта. Так манить до себе озеро... Хочеться тут залишитись, сидіти і дивитись на його спокійну глибочінь. Якісь двоє з тих, що вже поставили намети навіть купаються. Попри на позір теплий день вода у озері крижана, бо напувається з гірських струмків. Все ж кількість народу навколо і прогнози погоди на завтра підганяють нас йти далі. Я знаю - якщо завтра зіпсується погода - дертись на хребет буде ой як не весело, тому постараємось зайти сьогодні якнайдалі.



Стежка знову пірнає в ліс де немає теплих променів сонця, але ми активно рухаємось, тому поки не холодно. Потім зарості жерепу - карликової сосни з прорубаною в ній стежкою.
Стежка розбита сотнями ніг туристів скалиться до нас брилами пісковика. Краєвиди навівають думки про вічне, про творення цієї краси і величності у минулі геологічні епохи. Моя думка десь там на обрії майже бачить динозаврів :)


Розбита стежечка
Потім мої думки повертаються до не так давно минулих днів - це ж цією самою дорогою, якою ми зараз ідемо десь на початку 1900 років кінно і на плечах виносили на гору матеріали для спорудження обсерваторії. Скільки важкої неустанної праці поклали на цю дорогу, яку ймовірно для доставки цих таки буд матеріалів і мусили спочатку спорудити сильні і витривалі горяни-гуцули! То не те що зараз - за наявності спеціальної техніки, а все вручну - кирками і лопатами! Важко собі уявити!
Виходимо на відкриту місцевість, на один з горбів перед вершиною і кидаємо погляд назад. Гори - вони предвічні.


На цих фото, доречі, батарейки в фотіку Сєрого розрядились і далі - фоточьки на телефон)
Проходимо ще трохи. Минаємо якусь велику групу туристів і потім нам на зустріч ідуть двоє - хлопець з дівчиною. Несуть порожні пляшки. Питають де ми найближчу воду бачили. Ми собі так прикинули - та аж на озері. Раніше ніде. Їм хвилин 40 мабуть йти туди і годину назад. Виявилось що вони вже поставили намет під самою обсерваторією, але води немають того і вирушили на пошуки. А світловий день все спливає.
Ми виповзаємо на останній горбок перед вершиною вже троха підзамахані бо від Марічейки почали давати газу, хоч і було під гору, щоб затемна встигнути на місце ночівлі на перемичку. Тут дме пронизливий холодний вітер і ми хоч-не хоч натягуємо на себе светри. Зловіщо виситься обсерваторія.


Тут вмикається - бачу ціль - не бачу перешкод і ми таки рвем жили на вершину без особливих передихів. Вже аж там кидаємо наплічники і починаємо бродити - оглядатись. 
Фотосесія з прапором.




В обсерваторії таки почали реконструкцію. Є якісь інструменти, вікна закрили, щоб не пускати сирість, зробили перекриття даху. Тепер тут працює магазин. В магазині в основному всіляки ніштяки - шоколадки і печиво. Можна купити щось гаряче напитись - каву,чай. В асортименті - гарячий компот з місцевих ягід і трав. Я зупиняю свій вибір на ньому. То вам не Львівські рецепти де компот це прозора солодка вода з присмаком ягід. Це гуцульський високогірний компот - солодкий, цікавий на смак від різних трав і корінців і коли п'єш то здається наче він аж густий. Мені ще й на халяву цукорок дали ) Люблю Гуцульщину! Вуйко-продавець магазину каже шоб ми лишили йому свої наплічники, дає нам ліхтарика і ми йдемо бродити по самій обсерваторії. Виповзаємо на вежу телескопа. Слабі промені сонця і хмари розмаяні вітром - ех... Була б нормальна камера. Але можете собі уявити як воно було круто насправді)




Загалом, зависли ми на обсерваторії мабуть хвилин на 40, але залишатись тут теж не захотіли, бо тут води нема. Вуйко з магазину просив нас щоб ми передали туристам, які будуть до нього йти з перемички щоб принесли йому хоч трошка води. Прощаємось.

Спускаємось...
Дуже скоренько добігаємо до перемички. Вітер стає все зліший. Кидаємо наплічники біля перспективного місця під намет. Витягаємо всі пляшки на воду і Сєрий біжить до джерела, поки ми з Дімою уточнюємо дислокацію нашого намета, розкладаємо його вже під першими краплями дощу. Дуже алярмово закидаємо туди речі і себе. Потім прибігає Сєрий і починається дощ. От тобі і фініш хорошої погоди. Варимо їсти в тамбурі палатки, залазимо в спальники і лягаємо спати. Спати хочеться, бо поки добирались з тими пересадками - не виспались.

День 2. День Незалежності.

Прокинулись не дуже рано. Дощ в ночі то трохи стишувався то посилювався, проте не переставав. Під ранок додався штормовий поривчастий вітер. Невже синоптики вгадали :)? Спробували ще поспати. Проснулись від того що вітром гнуло дуги палатки і то пристойно. Підперли спочатку тамбурну дугу трекпалкою. Потім вітер ще посилився і почав гнути основну дугу власне палатки. А все тому, що вчора ми не встигли поставити відтяжки, а сьогодні на вітер з дощем вилазити не хотілось нікому. Нарешті Діма шось ляпнув що він може піти їх поставити. Ми звісно одразу злапали його на слові (не вперше Діма вже на такому попадається). Дочекались коли дощу стане трохи менше і відправили його добровольцем надвір.
Потім ще варили сніданок. Погода покращуватись і не думала. Підступала 12 година. Вирішували чи сидіти цілий день в наметі чи йти далі. Щось бажанням йти ніхто не горів, але мені було якось нудно цілий день в наметі сидіти, тому я на правах організатора походу скомандувала "Пакуємся!" Мене ще пару раз перепитали чи я не жартую. Дощ в цей момент кудись трохи відвалив то ж ми скористались цим шансом щоб вибратись з палатки і зібрати її в штормовий вітер.
Далі в густому тумані під поривами вітру ми вирушили вперед. Навіть враховуючи, що я знаю дорогу часто я починала на мить сумніватись стосовно того де ми. Виручав GPS і мій внутрішній крокомір. Стежки перетворились на річки. Я то йшла в сандалях - не так сумно в плані пошкодження взуття, але потім ноги так замерзли в льодяній воді що я майже їх не відчувала. А от у хлопців - понабирали повно води кросівки і теж було їм холодно. До всього стало дуже слизько. Сєрий в своїх суперстарах пару раз впав. Я вже під кінець теж шльопнулась на задницю. Відповідно - все в болоті. Хотіли дійти до озера Бербенескуль і ці кілька км, які літом просто пролітаєш видались нам дуже довгими. До самого озера так і не дійшли бо було взагалі нічо не понятно де ми є, тому як тіки ми побачили якесь малесеньке озерце - одразу ж біля нього забазувались. Поставили намет в момент затишшя. Я пішла прати в озері штани від болота. Потім мокрі шмотки покидали в тамбурі і в тому хто шо мав сухого заповзли в намет. От тобі і день Незалежності)

*тут могла би бути компрометуюча фотка, але хлопці казали шо вона ужасна*

День 3. We`re coming home

Прокинулись ми зранку. Погода все ще була погана, дув сильний вітер, періодично падав дрібний противний дощ, але в повітрі вже запахло покращенням))) Якось хмарки були не такі сірі, іноді їх щільна завіса навіть розривалась на кілька секунд і нам відкривались скелі Гутин Томнатека.

Навіть почало бути видно наше приватне оз. Бербенескул :) Оскільки це приватне озеро, то воно троха менше)

Бачу Гутин Томнатик!
Вранці навіть виявилось, що за якихось метрів 50 від нас ще одна група туристів з наметами) Але ми їх до того просто не бачили)))
По троху збираємось, їмо, пакуємо мокрий намет в кульок і запихаємо його Сєрому в наплічник. Вирушаємо. Сірість хмар навіть іноді пробиває блакитним відтінком. Вітер свіжий і якийсь радісний. Інтуїція підказує мені, що погода буде! Тиск зростає, хмари розсіються за годину-дві.
Доходимо до справжнього озера Бербенескул)

Над озером - викладений з каміння тризуб. Насправді, він величезний і хтось напрацювався, щоб його там викласти

Біля озера на більшій чи меншій відстані повно наметів. Що тішить - всі їх жителі тільки починають збиратись. Кілька фото і  починаєм штурмувати стіну цирку, в якому лежить озеро.
Хмари ще не розсіялись, але вже троха відірвались від хребта у вільний політ, тому йти не так сумно. Вибираємось на лінію хребта, перед нами відкривається перше з урвищ і... юху!

А хто видить Кізли? А я виджу Кізли! і ше то-ті гори!
Нам не довго вдалося помилуватись видовищем, але це були самі справжнісінькі промені сонця. Йдемо далі на оптимістичному настрої.
Потім хмари знову розступились, щоб ми мали змогу помилуватись оз. Несамовите.

оз. Несамовите
Починаєм штурмувати Туркул. Я нікому не кажу, що його можна траверснути, тому хлопці нічого не підозрюючи пиляють за мною на вершину. Долаємо кам'яні сходи для велетнів під самю вершиною і хуууух...  Ми на вершині) І знову дониз... Все ж гори вони такі - вгору і донизу) Десь поки ми спускаємось хмари остаточно набирають сили, їх підхоплює потужний потік висхідного вітру і вони піднімаються над нами досить високо. Строго зорить на нас Говерла.


Але як то часто буває. За годинку десь вона вже не така сурова) Подобрішала) Навіть, усміхається)


А на вершині... Народу тьма! Вони, мабуть в звязку з погодою вирішили перенести всі міроприємства на честь дня Незалежності на сьогодні.


і нові бажаючі вилізти на Говерлу все прибувають з боку Заросляка
Якось тусуватись в гущі цього всього люду не дуже хочеться. Тішить що вийшло сонечко і тепер по троху стає тепліше, хоч вітер і досі дме такий моцний)

Фоткаємся хто як, хто де.

Діму просто плющить від сонечка і тепла)

Я роблю селфі з Петросом

І з Чорногірським хребтом)

Сєрий просто фоткається під визначними штуками - завішаним прапорами тризубом, наприклад)
Спускаємся з вершини і в тиші варимо собі чайок і влаштовуємо перекус. Потім якісь дітиська починають оравою спускатись вниз. І нам з ними по дорозі. Так до самого Козмєщика і йдемо - то ми попереду то вони. Правда, там їх чекає транспорт, а нам ше пішкаруса валити) Вперше ловить мережа)
Доооовго йдемо пішки в напрямку до Лазещини. По дорозі знайшли якесь джерело позначене як мінеральне. А воно смердить сірководнем. Ну, дуууже корисне. Я троха пивнула, а потім ше пів дня не могла про нього забути. Фєєє...
Потім нам таки вдалося піймати якусь машину ( а вони тут їздять одна на годину) і нас довезли десь половину шляху до Лазещини.

Прийшли ми вчасно, бо якраз почало темніти)


 І ми ще дуууже довго чекали поїзд, який йде вночі. Останні кілька годин я сиділа на лавці в спальнику і у всіх своїх шмотках, бо було холодно, а від того, що я хотіла спати мені було ще холодніше. Зрештою, я так і спала. Поїзд запізнився... Як завжди)
Втомлені, але задоволені ми повертались додому)

А на кінець історії про Чорногірську погоду ось вам коротеньке відео:







P.S. Буквально через кілька годин після опублікування цього допису Ромко Тимофійчук повідомив мені, що той вуйко, з яким ми зустрілись на ПІЧі, і який так фист частував нас компотом з ягід за кілька днів чимось отруївся і помер (орієнтовно 9-11 вересня). Подробиці невідомі. Звали його Віктор і сам він був з с. Зелене. Дуже шкода такого щирого і відкритого до людей чоловіка. 
А ще на хребті ми бачили невеличкий пам'ятник двом молодим хлопцям, яких на хребті вбила блискавка.

Цінуйте життя, будьте обережними і най вищі сили боронять вас від усього злого, хворіб і нещасних випадків.

Memento mori! Vivere memento!

2 коментарі: