неділя, 12 січня 2014 р.

Фотоколаж 1 "Практика в Карпатах"

Засіла за старі світлини. Друкувати по 100 з кожної мандрівки задорого, та і нема сенсу, а цілком довіряти електронним носіям - не надійно. Не раз траплялось у мене і у моїх друзів, нещастя з комп'ютером, загубився диск, випадково натиснув стерти і все - спогади збережені в електронному вигляді назавжди втрачено. І потім отримати копію світлин зазвичай виявляється також досить важко. Саме тому вирішила світлини, які відображають основні моменти з кожної мандрівки зкомпонувати в колажі, відредагувати і роздрукувати. Ще не визначилась з розмірами, але мабуть кожен колаж буде форматом А4.

Отож, мій 1 курс.





Ніколи, мабуть не перестану хвалити біологічний факультет, як такий, що формує надзвичайно здоровий, якісний світогляд, розвиває почуття єдності з природою і по справжньому виховує любов до неї. Після першого курсу всі студенти їдуть на високогірний біологічний стаціонар, який знаходиться на полонині Менчул Квасівський, недалеко (7 км підйому) села Кваси, Рахівського району. Це вперше я виїхала в гори так надовго і так серйозно. До того кілька разів була на базі біля Яремче, куди нас вивозили всіх разом, коли я вчилась в ліцеї, і раз з батьком підіймалась на зовсім невелику гору Маківка.

Пам'ятаю як нас привезли автобусом в Кваси, ми завантажили речі на машину, автобус і машина від'їхали, а ми почали підйом пішки. Погода хмурилась. Збиралося на дощ. Теперішній мій науковий керівник запитав хто був у горах раніше і на моє здивування ніхто крім мене не відізвався. Тож мене поставили замикаючою. 

З ліцеїстами ми підіймались на скелі Довбуша від нашої бази і тоді я легко обганяла багатьох колег, тому я подумала, що впораюсь з підйомом. Але вже з перших хвилин я зрозуміла, що підйом цей мені не по зубах. Видно відобразилось університетське малорухоме життя. Всю дорогу мої одногрупниці буквально тягли мене за руки вгору, а я мало не задихалась від вологого повітря і думала як же я буду виживати тут ще 10 днів... Довго не буду описувати всі свої думки дорогою, але нарешті ми піднялись. Почались наші будні. 5 днів практики з ботаніки, 5 днів з зоології. Щоденні екскурсії, 2 дні чергування на кухні, збирання гербарію, вивчення видів, ранні підйоми, пізні відбої... Майже на кожній екскурсії вгору мене тягли за руки і мені було справді дуже важко. Проте були і невеликі радощі -я вперше в житті побачила отару овець, сиділа біля справжньої ватри в горах (а не багаття в лісі), варила їсти разом з Надьою на багатьох людей і багато багато всього. Нарешті в останній день практики всі зібрались на найбільшу екскурсію - на г. Петрос. Я не знала чи впораюсь, але вирішила, що якщо не спробую то шкодуватиму все життя. 

Добре пам'ятаю яке щастя мене переповнювало, коли ми вибрались на вершину. Серце шалено калатало, вітер збивав з ніг. Я вдягнула на себе все, що мала. Але я стояла на вершині. А перед нами виднілась Говерла. Тоді я чітко зрозуміла, що я обов'язково сюди повернусь,чого б мені це не коштувало. Що всі мої страждання дорогою сюди - ніщо порівняно з цим відчуттям. Що я знову і знову буду сюди повертатись, бо ніде і ніколи не почувала себе на стільки добре і на стільки на своєму місці.

Ото ж перший курс назавжди запам'ятався мені підйомом на Петрос, ватрою, вівцями і друзями, які не кидають в біді :)

Немає коментарів:

Дописати коментар