Гербарію Львівського національного університету ім.І.Франка (LW) 230 років

Вчора мені пощастило потрапити на урочистість з нагоди 230-ти років гербарію Львівського університету, який по праву вважається найстарішим гербарієм в Україні. Оскільки широкий загал мало знайомий як з ботанікою в цілому, так і з гербарною справою зокрема, то я вирішила розповісти вам трохи цікавих фактів.

Чому я не люблю їздити в нічних маршрутках (або - про мудаків).

Мудак

- перен. вульг., бранн. дурак, неумный человек, который говорит или делает не то, что следует ◆ У метро купил еще пива, сидел на скамейке, пил, злился на мудака, который обосрал мне весь день своими звонками в дверь, но постепенно добрел, и мне даже становилось жалко этого старого, в общем, дядьку, у которого, наверное, есть дети и внуки, а он, упитый в жопу, ходит по чужим домам без штанов и получает по морде от таких, как я. Владимир Козлов, «Август», 2002 г. (цитата из Национального корпуса русского языка, см. Список литературы)

(Викисловарь)

Уривки з власного щоденника (2)

08.10.2011
(наче оповідання)

Дана історія базується на реальних подіях і була написана після того, як в вечірній маршрутці біля мене сів чоловік напідпитку і цілу дорогу розповідав мені різні речі. Зокрема сама фраза про мільйон належить цьому чоловікові. Після повернення додому я написала це оповідання, як історію цього чоловіка в тому світлі, в якому мені вдалось її побачити.

Анонси на квітень:)

Весна іде, красу несе,

А тій красі радіє все

Українська народна пісня

Власне справжньої весни ще не видно навіть на горизонті, синоптики навпаки обіцяють похолодання до -17 вночі і нові потужні снігопади на п'ятницю. З того всього можна зробити висновок, що цього року березень залишиться в нашій пам'яті сніжним і непривітним. Але не можна забувати про позитивні моменти... Практика у школі нарешті закінчилась і тепер у мене є трохи часу щоб взятися за диплом. А ще вже наступного тижня будуть пари і, можливо, мій мозок перестане всихати і знову запрацює над новою інформацією. В будь-якому випадку - цей семестр видаватиметься мені найкоротшим в житті. 16-19 квітня у нас на факультеті вкотре відбуватиметься конференція "Молодь і поступ в біології" в якій я вдруге вже братиму участь.
Не знаю як там буде з погодою в квітні, але я сподіваюсь все ж вирватись кудись зі Львова чим скоріше і можливо це мені вдасться вже за кілька тижнів. Постараюсь викласти про це якийсь пост) Загалом ідей дуже багато, проте зараз рано судити яка з них доживе до реалізації. Отакий попередній огляд квітня. Очікуйте.
О! Мало не забула! 11 квітня моя сестра Любця святкує свій день народження! :) Не забудьте її привітати, ті хто знають особисто)

V-сна!

Сьогодні вранці сонце світить в моє вікно вже по справжньому весняно.. Воно не просто світить, а і досить відчутно гріє... Нарешті воно знову гаряче) Тим не менш, сніг на полі так просто піддаватись не збирається, він відбиває сонячні промені і блищить на сонці. Двірник під вікнами бореться з результатом попереднього потепління - розбиває лід чи то довгим ломом чи то модифікованою сапкою.. І відлуння від кожного удару кілька разів відбивається між будинками і виходить кудись вгору... На білому фоні тріпається на вітрі його помаранчева жилетка працівника ЛКП.
Нарешті аж сьогодні стало помітно якими брудними і нещасними після зими стали мої вікна.. вони не пропускають половини променів і це значить що вже саме час їх помити... Прогноз погоди каже що зараз у Львові +2' С, але ж це зовсім не так. Мій термометр за вікном нагрівся на сонечку аж до +15' і напевно що це ще не рекордний його результат на сьогодні.
Можливо вже зовсім скоро можна буде вдягнути легку куртку і забути про грубі светри, шапки і рукавиці)))

У Львові - холодно

Аквариум: 4000 лет - продолжение

Отже 17 грудня у Львові відбувся концерт групи Аквариум присвячений 40-ка річчю від заснування групи. Самому ж Борису Гребенщикову (БГ) – незмінному його лідеру, зовсім нещодавно, а саме 27 листопада, виповнилось 59. Дійство відбувалося у Львівській опері. На квитках було заявлено початок концерту о 19 годині, але ніхто пунктуальності, від такого роду дійства, не чекав і, фактично, він почався о 19:15 за київським часом. Зал так до кінця і не був заповнений, то ж мої колєги з четвертого балкону перемістились в партер, одразу біля мене – на третій ряд, і спокійно собі там сиділи весь концерт. Світло до кінця не гасили, сцена освітлювалась прожекторами і неочікувано, з її глибин, виринули учасники групи, що, звісно, супроводжувалось «вау-ефектом». Цього разу склад групи був досить акустичним. Синтезатор, флейта, бас, барабани і різноманітні етноінструменти, ну і, звісно, акустична гітара у самого БГ. Обстановка на сцені проста – інструменти, кілька фікусів у горщиках, чорні ящики у яких возять апаратуру. Нічого зайвого. Репертуар пісень, які прозвучали на концерті був досить різноманітним, але відчувалась певна логіка. Звучали добре відомі композиції з вісімдесятих і дещо з останніх. Особисто мене потішили «Аригато», «Господу видней», «Неизъяснимо», «Фикус религиозный», «Утром шел снег», «Вавилон», «Стаканы», «Не могу оторвать глаз от тебя», «Палёное виски и толчёный мел», «Расти, борода, расти», «Последний поворот». До слова, «Стаканы» і «Не могу оторвать глаз от тебя» прозвучали вже, як бонус. По закінченню концерту зал аплодував стоячи досить довго, тому учасники повернулись на сцену з горнятками чаю, БГ дякував усім, і вони зіграли ще кілька речей. Зрештою, так просто відпустити їх ми не могли. Як і не аплодувати стоячи. На цьому концерті, як це часто буває можна було писати запитання БГ і в перерві на середині концерту він їх зачитував і давав відповіді. Особисто я не знала що можна запитати, але комусь із залу прийшло в голову запитати, що БГ думає про кінець світу. Порадувала відповідь: « Я понимаю ваше беспокойство. Но мне кажется, конца света не будет, ведь в кинотеатрах только что вышел фильм «Хоббит» и ещё должно быть продолжение. И вполне возможно «Пиратов Карибского моря» пятая часть выйдет. И Шерлок четвёртый сезон. Тот, что сериал от БиБиСи. Кроме того, то что пишут в московской газете – всегда не правда. А там про конец света много говорят… Так что я думаю конца света быть не может» Загалом на концерті було враження повної присутності. Часто мені видавалося, що БГ співає лише для мене і що нікого поруч більше немає. Відчуття безпосереднього контакту кожного особисто з Гребенщиковим - містично. Тепер я точно знаю, - якщо мені пощастить і Аквариум і наступного року приїде до Львова, то я неодмінно повинна потрапити на цей концерт. Адже таке чудове дійство не можна пропустити.

Подорожі слідопита-любителя, або як у Львові знову зимно.

День починався несприятливо. Власне кажучи, наснилось що хтось повідомив мені, що помер мій науковий керівник. Ну, в буквальному сенсі я цей сон, звісно, сприймати не стала... Якщо взяти будь-яку символічну систему - будь то міфологія чи гадання: смерть символізує зміни. часто кардинальні, закінчення старого і початок нового... кого таке повідомлення мало стосуватися мені наразі ще не зрозуміло. З одного боку - це могло стосуватися мене, бо новина повідомлялась власне мені, з іншого боку - це могло бути повідомлення про зміни в його житті, бо зрештою то наче він помер. Попри не такі вже і приємні сновидіння - вставати з ліжка мені не дуже хотілося, бо спати я лягла пізно, будильник продзвонив рано, в квартирі помітно похолоднішало в порівнянні з вчора, в університеті з пар лише лекції... в голову по троха пробирались думки, аби взагалі не піти на пари. але на щастя я змогла себе переконати що вставати треба. Бо виявилось що не лише лекції, але і практична, і що на вулиці таки похолоднішало, вчорашній дощ перетворився на льодяну кірку, а отже добиратися буде складно.
Вже коли я потрапила на зупинку - стало ясно, що понеділок - день вдалий. На великий автобус 4а очікувала довжелезна черга, яка як завжди роздвоїлась... спершу, коли прибуває автобус черга своїм порядком переміщається в салон, допоки не закінчаться сидячі місця, а потім відбувається її розділення на дві фракції - ті, хто не дуже поспішає і не проти сидіти, бо їде на кінцеву - залишаються стояти, а ті, що стоять за ними в колєйці і не проти їхати вже і зараз, бо 15 хвилин тому мали бути на роботі, в універі чи деінде - просуваються вперед, згодні навіть на вертикальні і не такі комфортабельні місця.  Врешті, настає певний момент, коли люди з черги, що була перестають відшаровуватись і тоді таким, як я можна спробувати втиснутися на останню сходинку, щоб терміново евакуюватись зі свого  спального району в центр міста. але водій був явно нервовий, панікував, кричав щось що люди надто довго рухаються і ще там щось і коли під'їхав наступний автобус - зачинив двері перед носом у кількох людей, що стояли в кінці і різко рвонув з місця. А я, оскільки стояла в самому кінці - ясно теж залишилась назовні.. проте, з іншого боку, під'їхав ще один пустий автобус і я магічним чином опинилась на початку довжелезної черги і спокійно доїхала до своєї зупинки.
Проте все лиш починалось. Пари були довгими, обід в їдальні мені не смакував, бо нічого такого, чим можна було б наїстися без м'яса там немає, а м'яса останнім часом мені не те що не хочеться - я просто не можу його їсти, бо мені потім погано. тож я з'їла зрази з м'ясом і вже доїдаючи свою порцію зрозуміла, що ліпше було залишитись голодною. Потім ще виявилось, що в нас практична з методів викладання до якої треба було зробити письмове домашнє і підготувати усну доповідь на якусь тему, що я, ясна річ не зробила, бо думала що будуть лише лекції, тому просто на парі, на ходу довелось придумувати щось про значення біологічної освіти у школі і з невідомо відки придумувати доповнення по різних темах, які я теоретично мала б підготувати з підручничком, програмою і всілякими посібниками. на ще одній лекції я боролася з поривами мого мозку відключитися і доспати недоспане, замість слухати про всілякі добрива.. потім мене несподівано трохи пробудила наступна лекція і я з захватом малювала ілюстрації до лекції, як наприклад фікус-душитель))). В оригіналі фікус-душитель - це такий вид ліан в тропіках який може обплутувати стовбури дерев так сильно, що вони помирають, проте в моїй інтерпритації - це звичайний,  популярний колись-то кімнатний фікус з великими зеленими листками, в горщику, от тільки в нього з'явилися руки, очі і рот і він мститься людям, які не підливають кімнатні рослини - задушуючи їх насмерть. Після п'ятої години - коли закінчились нарешті всі пари - я була подібна на жертву цього фікуса і з надією пошвидше дістатися дому сіла на найпершу маршрутку в мій бік. Маршрутка виявилася, власне кажучи тим же таки автобусом 4а, який вміщає величезну кількість людей, і представляє собою транспортний засіб хробакового типу з "гармошкою" в другій третині. оця от космічна істота, власне кажучи, благополучно застрягла на крутому підйомі на новий Львів... Власне кажучи - почала буксувати на обледенілій дорозі і ні забита, як шпротами людьми ні пуста не зрушила з місця. Завдяки новій транспортній системі через новий Львів до мого дому фактично нічого окрім того 4а нічого не їздить... та і не кожна "легковушка" давала ради на підйомі, тому я подумала, що немає сенсу платити більше - зайшла в найближчий кіоск, купила собі "Snickers" про який мріяла з самого ранку.. Та ще й не маленький, а великий, і пішла далі пішки.
як каже народна мудрість - чим далі в ліс, тим більше дров. Так воно і було. Чим далі я шла тим веселіше ставало. Всі дороги вкриті сизуватою тонесенькою кірочкою льоду, машини проковзують на ній постійно і навіть щасливим власникам зимових шин - не надто щастить. Люди які їхали власним авто десь на середині Сихівського мосту чітко розуміли, що вибратися з дому машиною була погана ідея... що взагалі виходити сьогодні з дому - була погана ідея. Сонечко хилилося до заходу, а все лише починалось. Хмарки були такі живописні, що хотілося їх намалювати, висотні будинки в кінці мосту, трохи нижче мене виглядали якось навіть святково, всі люди відразу навчились традиційній "паходачьке" гопніків. Це коли коліна трохи призігнуті, руки в кишенях, лікті розставлені, спина елегантно походить на частину кола і з кожним кроком трошки так підпружинюємо всім тілом...
Врешті, я вирішила скоротити собі шлях через ліс, як колись ходила щодня, навчаючись в гімназії. Невідомо було скільки там в лісі снігу і на скільки легко буде йти, але білий сніг заманював своєю чистотою. Стежки, якою я збиралась йти видно не було. Була лише пара слідів. Одні сліди належали якійсь кобіті на підборах, а інші чоловічим кросівкам. Всю дорогу я слідкувала за ними. Спершу я подумала що вони були разом. Хиба якась дівчина могла б піти зимою сама по непротоптаній стежці через ліс? Сумнівно якось... Сліди до того ж виглядали приблизно одночасними. Сніг за сьогодні падав 4 рази. Це я точно знаю, бо сиділа на парі і постійно поглядала за вікно. Двічі він падав під час останньої пари, яка закінчилась о п'ятій, а їх сліди були чіткими, не змазаними. Від кросівок залишався чіткий відбиток неглибокого протектора і від каблуків дуже чіткий слід... Якби сніг падав псля того, як вони тут йшли - сліди би припорошило. Як наприклад два сліди від велосипедів, які я помітила пізніше. По краях було добре видно рельєф шин, а на денці сліду не було видно нічого. Мабуть що їхали велосипедами тут сьогодні вранці. Але під кінець шляху стежка роздвоїлась і сліди кросівок пішли праворуч, а сліди каблуків ліворуч. не могли ж вони розійтися отак просто посеред лісу. Отже йшли не разом але скоро один після одного. Я ще знайшла сліди на снігу. Невеликі, і сполучені по два і на якийсь час зупинилась розглядаючи їх. Відбитки лап. Перша думка "невже заєць чи лисиця?" Але слід був не лисячий, а в зайця взимку слід мав би бути геть круглий... Лише потім до мене дійшло що це якась невелика собака пробігала тут риссю. Судячи з відстані між лапами і кроку можна припустити, що була не більше 50 см зросту. Зрештою, в лісі вже темніло і треба було вибиратися. На окраїні я побачила ніжно лілове небо над головою, тонесенький серп місяця і зірочки такі дрібні, наче хто виколов голкою.. Зовсім не такі як в Карпатах... Як би мені хотілось побачити зараз оте чорне небо з великими і неймовірно яскравими зірками, що розкидані по небу густо-густо.