За якийсь час роздумів і спостережень
я виявила, що найскладнішим для кожної особистості є спроба прийняття себе,
таким яким ти є. Часто говорять про прийняття інших, і іноді нам може навіть
почати видаватись, що можливо
когось, якусь конкретну особу ми приймаємо з усіма її недоліками. Але так
направду, якщо добре придивитися, то ми просто перестаємо зважати на ці
недоліки, хоч вони нікуди не діваються і не припиняють нас нервувати. Просто за
якийсь час приходить безсилля, кожен з нас розуміє що в іншій особі вже змінити
нічого не можна, а якщо й так то це надто складний час. Попросту опускаються
руки і відбувається якийсь такий акт прийняття. Коли ж мова доходить до
особистості кожного – усе тут значно складніше, адже з одного боку наче ось ти
і знову ти. Між вами не може бути непорозуміння, бо ви говорите одною мовою,
думаєте однією голову і дихаєте одними легенями. Не може бути такого щоб
сказане трактувалося неправильно, не може бути такого, що забракло сказати щось
справді важливе і не може бути, аби щось залишилось невідомим стосовно
біографії особи, в якій щось не подобається.
Моя мама часто каже мені, що людині, як живій істоті властивий вроджений
егоїзм. Людина носиться з власною особою як з писаною торбою і всюди
намагається прилаштувати оте своє «Я, Я, Я». Добре приглядаючись до себе (що
тут приховувати) та до інших можна з легкістю знайти для того безліч
підтверджень. Хтось може мені заперечити, навівши до прикладу людей з
суїцидальною схильністю, алкоголіків чи наркоманів. На перший погляд виглядає
наче вони знехтували своїм я, знищили його і перетворилися на пусту оболонку,
проте насправді, якщо добре розібратися в кожній такій історії то легко можна
зрозуміти, що кожен з таких людей глибоко нещасний і повен неприйняття себе
самого. Кожному з цих людей не подобається у першу чергу він сам, та ситуація в
якій він знаходиться і що відбувається навколо. застосовуючи різні способи ці
люди намагаються втекти від самого себе, забути про власне існування. Їх
сповнює ненависть і відчай і вони не мають над тим ніякої влади.
Здавалося б – у такій ситуації усе просто. Якщо у власній особі щось не
подобається, то це найпростіше змінити. Це не те саме, що змусити лінивого
товариша помітити проблему і почати якось її вирішувати. Ось ти сам, ти знаєш
про проблему, можливо навіть знаєш її рішення, можливо навіть працюєш з нею,
проте проблем не меншає. Починає видаватися, що ходиш по колу. Коли ти їдеш в
маршрутці, то думаєш, що всі твої проблеми через маршрутки. Якби в тебе була
машина, ти б не запізнювався на роботу, не тягав важкі сумки з супермаркета в
руках додому і міг би кудись виїздити разом із друзями... Все це неодмінно
полегшило б твоє життя і ти став би значно щасливішим. Можливо, якби тобі
вдалося скинути кілька зайвих кілограм, то на тебе звернув би увагу колега по
роботі, який давно тобі подобається. Можливо, якби в тебе була більша квартира –
ти зробив би там ремонт і запрошував багато друзів на вихідні і вони почали б
краще ставитись до тебе і більше тебе любити. Але що з того? Може ти виграєш у
лотерею, чисто випадково… Купуєш машину, будинок навіть а не квартиру, робиш
там ремонт, скидаєш кілька кілограм у фітнес-клубі, проте щасливіше почувати
себе не починаєш. І так завжди… Скільки б разів не досягав до бажаного – немає межі
досконалості. Постійно щось наче пилинка в оці… незначно але відчутно дошкуляє
у власній особі. Проходить багато років і вся твоя дорогоцінна особа оточена
предметами розкоші і мистецтва, але все така само мізерна всередині того
всього, і можливо навіть більше ніж колись.
Найскладнішим завданням виявляється прийняття самого себе, таким яким ти є.
Потоваришувати з собою, пізнати, вивчити власну особу. Повірити що з тобою, не
залежно від того де б ти не був і що б з тобою не відбувалося уже все гаразд.
Це не значить що ти зупинишся і перестанеш рухатись, бо тебе все і так
влаштовує. Це не стан пофігізму. Я говорю про той здоровий природній стан, коли
людина зберігає цікавість до всього, що відбувається навколо, відчуває відкритість,
довіру до самого себе. В такому випадку особа здатна тверезо приймати рішення,
можливо, менше піддається сторонньому впливу і більше усвідомлює що з нею
відбувається. Це чудовий засіб боротьби з тим, що у сусіда трава зеленіша, а у дитинстві життя
було кращим і щасливішим. Теперішній момент нічим не гірший і має безліч потенціалу
для реалізації великої кількості здорових задумів.
Тому варто зробити перший крок на зустріч самому собі. Не з понеділка, не
завтра, а прямо зараз. Можливо виявиться, що та людина, яку ми бачимо у
дзеркалі, коли чистимо зуби… Ота нерозчесана особа в безформній піжамі – не така
вже і погана, не така недолуга і цілком заслуговує на існування такою яка є.
Серия принтов, созданная фотографом Томом Хасси (Tom Hussey).
Взято тут http://frend.org.ua/post212706414/
Music:
James Vincent McMorrow – Follow You Down to the Red Oak Tree
Немає коментарів:
Дописати коментар