субота, 30 червня 2012 р.

«Куда ведет меня то, что я делаю каждый день?»

«Куда ведет меня то, что я делаю каждый день?»

  • Куда ведет тебя то, что ты не сделал сегодня зарядку?
  • Куда ведет тебя нездоровая пища?
  • Куда ведет тебя нелюбимая работа?
  • Куда ведет тебя постоянная ложь самому себе?
  • Куда ведет тебя то что ты отрицаешь пользу коана «Куда ведет меня то, что я делаю каждый день?»

взято тут: http://ezoman.in.ua/tag/%D0%B4%D0%B7%D0%B5%D0%BD-2


Просто.. Ложки не існує, Нео.

однажды наступает такой момент,
когда что-то щёлкает,
и ты начинаешь смотреть на всё
совсем другими глазами.

Іноді буває однозначне якесь розуміння подвійності свідомості.. Все, що ми сприймаємо і що думаємо якесь досить одноманітне і однобоке, а також часом до абсурду відносне. Якщо хтось би поставив собі на меті зараз зустрітись з тими речами, які вражали його колись в дитинстві, то помітив би разючу відмінність між тим як сприймав це колись і як бачить це тепер. Все, що видавалось загадковим і велетенським, стало мізерним і просто ностальгічним, вийняткові речі - непотрібними і лише дещо ще має хоч якийсь сенс. Але чому? Чому навіть та сама дорога, коли ти проходиш її вдруге підряд видається набагато коротшою? Якщо припустити навіть, що ти справді йдеш по дорозі і що вона впринципі існує, то є багато факторів, які направду ніяк не впливають на дорогу, але суттєво впливають на наше уявлення про неї, як то погода, пора року, настрій, час доби, освітленість... З того всього можна зрозуміти, що наше світосприйняття в кожну конкретну секунду часу на пряму залежить від багатьох факторів, які чисто об'єктивно ніякого значення не мають. Буває, що в якийсь момент звичайне місце, повз яке проходиш щодня - вражає  тебе на стільки, що ти просто не можеш не зупинитись, не вклякнути від здивування. Буває і так, що дивовижні речі зовсім не чіпляють тебе, наче ти десь дуже далеко.. Чи може сказати - глибоко?
Мені часом видається що люди подібні на колодязі - по перше світосприйняття отаке досить тунельне... а по-друге - іноді можна так зануритись в себе, що перестаєш помічати плин часу та і взагалі, - перестаєш помічати що дихаєш, думаєш, існуєш... Але чим дужче я намагаюсь вловити в чому суть - тим швидше воно вислизає від мене.. Тому, мабуть, єдине рішення - користуватись першим враженням від кожного окремого досвіду. Просто істина десь поруч, але її ніяк не вхопиш.. Отакі от заплутані думки.

Підбірка фото до теми




А яку пілюлю вибереш ти?

вівторок, 26 червня 2012 р.

It`s a time to say goodbye

то, что должно,
обязательно случится.


 Бувають такі дні коли все йде не так як треба. Коли рвуться всі фєнічки, їдуть геть друзі, ламаються тролейбуси і маршрутки, падає дощ і злипається волосся. Буває коли тобі просто душероздираюче сумно, хоч наче нічого і не сталось. Я завжди казала собі, коли хтось їхав далеко, що не варто через це надто переживати, бо ж людина не зникає в невідомість, не розвіюється на попіл - вона продовжує існувати, просто десь інде, просто трохи далі ніж завше.. І навіть коли люди помирають - вони не зникають. Що причина смутку за кимось - наше власне его, яке дбає лише за себе і зовсім не хоче думати про когось... Але виявляється бувають такі ситуації, коли залізна логіка розбивається об почуття, як маленький кораблик розбиває шторм об бетонний причал. Є такі моменти коли більш за все хочеться взяти себе в руки, але сльози котяться по обличчю без упину. Єдине що залишається - втирати їх рукавом синьої футболки і робити вигляд наче тобі пилюка в око попала, слухати музику на повну гучність і боротись з бажанням віддати людині з собою все, що маєш. Не лише браслети, сорочки і перстені, а вийняти серце і яка вже там є, але душу і віддати, втиснути в долоні... Бо спиняти не можеш, не маєш права, але і відпускати не знаходиш сил. Просто... так..
Просто не йди. Не зникай.



ריס


Clint MansellThe wrestler OST