понеділок, 28 січня 2013 р.

Про все по-трошки

Ну от, останній екзамен зимової сесії четвертого курсу позаду. Нарешті можна зітхнути з полегшенням і дозволити собі нарешті вільно дихати і мріяти про що хочеш. Мій невсипущий розум все не покидають масштабні плани туристичних мандрівок, сезон на які почнеться вже з весни. Я читаю у великій кількості різноманітні путівники і блоги, прикидаю свої сили, намагаюсь подумки скласи компанію, яку можна буде взяти у тривалий похід, та ще й так щоб вони не пересварилися між собою. Просто щоб усім було легко і приємно йти-йти і йти... Сотні кілометрів. БУГАГАГАГААА... Ну скільки вже кілометрів то буде направду - буде видно ближче до сезону, бо окрім можливостей людських, має місце також погода. А наразі я маю два вільних тижні перш ніж у мене почнеться практика в школі.
Хоча я закінчила ЛФМЛ, і спогади про нього для мене дуже теплі і милі (за вийнятком деяких інцидентів), на практику я вирішила завбачливво записатися у саму звичайну школу біля дому. Мабуть, багатьом ліцеїстам це буде не зрозуміло. Але все дуже просто. Тепер ліцей вже не той що раніше. Там немає вже нічого з того, що я любила і що мало для мене цінність. Якихось 7 років тому коли я вперше прийшла туди він був зовсім іншим - щирішим, кращим, теплішим. Тепер він направду мало відрізняєтьс від інших спецшкіл. Тому, аби не псувати своїх вражень і спогадів, а також аби позбутися будь-якого упередженого ставлення викладачів я вирішила піти у найзвичайнішу школу №13, Сихівського району міста Львова, де буду комунікувати з дітьми, викладачами, вчитися і навчати дітей протягом 2х місяців. В кінці того всього я повинна буду провести заліковий урок і отримати оцінку. Сподіваюсь набути цікавого досвіду і дізнатися щось нове у цей період.
А поки... в мене вихідні - написати тези на конференцію, статтю в Український ботанічний.. Чи у Вісник Львівського університету, поки не знаю, ну і ще щось таке, на що ніколи не вистачало часу.


середа, 16 січня 2013 р.

***

Ото уже і другий екзамен здано. Відпочиваю, займаючись творчістю)
Малювання олійними фарбами не може не піднімати настрій. А також, напевно, повинно бути корисним для здоров'я вдихання запахів ефірних олій терпентини)


Music: Albert Ammons - Backwater Blues

неділя, 13 січня 2013 р.

Так ніби хоку, але не на чотири рядки :)

З того часу, як я перестала виходити на вулицю, я можу відзначити прогресування моєї шизофренії.
Я все частіше думаю про власне життя, як про книгу. Коли в ній з'являються нові параграфи - їх зазвичай не ціниш.
Коли ж сторінки поплямлені і троха подерті, коли світлини на них вицвітають - шкодуєш за тим, що все вже минулося.
Зрештою, так вже сталось, у моїй книжці два параграфи займають мало не половину.
Не тому, що їх чотири, просто всі інші набагато менші.
Один з тих параграфів дуже доціновувала, коли він з'явився, проте зараз ніколи не відкриваю його, бо начиталася свого часу.
Інший же писала надто не стараючись. Методом спроб і помилок. І тепер такий для мене цікавий він, але почерк не всюди розбірливий.
Пам'ятаєш, якось гуляли ми і я попросила розповісти про ті частини історії, які не могла розібрати. Сподівалась допишу як зноску їх, десь на полях чи форзацах.
Та скільки не розбирала би - завжди плачу над двома ілюстраціями і затертим шрифтом. Найбільш за все хотіла би повернути terra amissa твоєї довіри. Може шматок ковдри у твоєму ліжку і трохи тієї, колишньої любові.
Може зустріти знову і попросити вибачення. Але що сенсу в слові коли партію вже розіграно.
Заснути може хотіла би, або може щоб ти здійснив всі погрози.
Може в серці порожньо, але з теплотою згадую досі тебе й досі .
Може хотіла б забути, але постійно згадую. Коли хочу покинути все - бачу твоє помаранчеве вікно у фіолетовому домі, за яким білі корінці книжок Муракамі, чорний кіт спить на підвіконні і штори з пташками ворушаться на вікні до балкону.

*Вія колись. 

субота, 12 січня 2013 р.

Sherlock від BBC, або новий герой нашого часу

Вже вдруге стартує показ серіалу Sherlock від BBC на українському телебаченні. Нова інтерпретація традиційних оповідань Артура Конан Дойля у форматі сучасного серіалу. Автори цієї кінороботи вирішили все ж дещо відступити від хрестоматійного сюжету і напевно саме в цьому криється секрет успіху.
Серед останніх популярних продуктів кіноіндустрії велика кількість красивих історій про кохання і дружбу з певним нашаруванням утопічності. Людину, захоплену кам'яними сірими джунглями, проблемами на роботі, оплатою рахунків, походами у супермаркет - буденністю, загалом, не може  не приваблювати чудова історія про вічне кохання, хороші манери, і благородність Едварда Каллена з фільму Сутінки; історія про магію, благородство і великі вчинки космічного масштабу у Зоряних війнах; або історія Більбо Беггінса, наприклад, який несподівано вирушає у несподівану подорож з красивими ландшафтами, польотами на орлах і зустрічами з жахливими орками та приємними ельфами. Кому не захочеться на дві години забути про своє буденне життя і помандрувати в компанії чарівника незвіданими просторами до давнього королівства гномів в Самотній горі...


Проте існує також зворотня медаль такої мандрівки. Коли після відвідин кінотеатру, де оковиті 3D окуляри роблять чудову історію ще більш реальною, ти повертаєшся не до хоббітської нори, а до нудної, сірої і нецікавої, такої звичної домівки в багатоповерхівці, то особисто мені хочеться чим по скорше зануритись у інтернет, а ще краще заснути в надії, що мені насниться якась чудова історія, якщо не про хоббіта, то про когось іще, але вона неодмінно буде цікавіша ніж те, що існує в реальності.
Мені важко судити чи переживає те ж саме британець, чи американець, чи може ще якийсь житель країни, яка на перших щаблях списку по забезпеченості умов проживання громадян, але в нас, у слов'янських країнах, таких, напевно, знайдеться не мало. Постає питання: а що ж робити з контрастом між там і тут? Невже в реальності все так безнадійно і погано? Нехай тут немає Гендальфа, але є феєрверки, може немає магії, але є досягнення науки і техніки, можливо не щодня побачиш як вправно стріляють з лука чи б'ються на мечах, але треба знати де шукати... А все решту - взаємовідносини, та ж сама любов, дружба, ненависть, ревнощі... все це існує поруч. І отут починається історія про Шерлока Холмса, з Бейкер стріт, 221 В, який з давно минулих днів, про які теж популярно мріяти, як про часи де було краще, жива ще була романтика і лицарські поєдинки (фільм про Анну Кареніну), переноситься прямісінько до нас.



Шерлок дуже сучасний герой. Він симпатичний, добре вдягається, дотепний, розумний, і як говорить "Эта женщина" - Ірен Адлер у одній із серій "Мозговитость, это и вправду очень сексуально". Звісно, важко уявити, що людину такого роду можна зустріти десь у переповненій маршрутці, коли їдеш вранці в університет, проте він все ж набагато реальніший аніж босоногий Хоббіт у хобітській країні. Зрештою, певну утопічність розбавляє набагато приземленіший друг Шерлока - Доктор Ватсон (він же, але в зовсім іншій історії Більбо Беггінс). Джон Ватсон - уособлює прості людські якості. Він не так майстерно приховує свої почуття, більш людський і більш реальний. Він може дозволити собі помилятися, як і всі люди. Поруч з таким майже бездоганним детективом Шерлоком Холмсом, він часто показує людські якості того ж таки Шерлока, нагадує йому, що є люди, які люблять його і що він сам - не такий байдужий і колючий, яким хоче видаватися.


 

 Цитата: "Шерлок Холмс притягателен, как магнит"Марк Гэттис
Исполнительный продюсер/автор сценария:
"Масса противоречий делает его настолько обаятельным. Он холоден, заносчив, опасен, и по этой причине – абсолютно магнетически притягателен. Вот так это работает – и, кстати, в жизни это работает тоже. Знаете, люди бы не запомнили Шерлока Холмса и Доктора Ватсона, не будь Конан Дойль гением. Он создал абсолютную классику. В общем, именно за эти черты мы героев и обожаем".

Отакий от феномен нового часу. Британський шарм неможливо не любити, а гострі дотепи роблять з надзвичайно кмітливого і спостережливого детектива дуже магнетичну особистість. Як результат - багато шанувальників, які так само, як і я чекають виходу нових серій про улюбленого персонажа. А кінокритики не шкодують нагороджувати вже відзняте відомими кінопреміями. Я нарахувала 25 винагород за інформацією з Вікіпедії, що для серіалу з 6ти серій, як на мене, дуже непоганий результат.
Ще трохи про третій сезон:

"16-го января продюсеры Стивен Моффат и Марк Гэтисс выложили в Твиттере информацию о том, что у сериала будет продолжение. Из-за занятости Камбербэтча и Фримена в других проектах производство третьего сезона намечено на 2012 год, а премьера произойдёт в 2013. Моффат намерен включить в сюжет детали оригинала, которые редко встречаются в адаптациях произведений о Шерлоке Холмсе, такие как женитьба Ватсона и его переезд в другую квартиру."
"В мае 2012 года Моффат и Гэтисс поделились информацией о сценарии, часть которого уже готова. По словам Гэтисса, написанный им сценарий первого эпизода третьего сезона будет «отдалённо основан» на рассказе «Пустой дом», а Ватсон, в отличие от первоисточника, отреагирует на возвращение Холмса куда более эмоционально. Сценарий двух других эпизодов напишут Моффат и Томпсон. Моффат готовится реализовать идею раздельного проживания Холмса и Ватсона, женитьбу последнего и сразу несколько отрицательных персонажей из оригинальных произведений, взамен единственного Мориарти, что был в предыдущих сезонах. Моффат также добавил, что Мориарти в будущем сезоне не появится "
матеріал з тієї ж таки статті у Вікіпедії.
 Ну і наостанок, не може не тішити, що така чудоісторія когось надихає. Особисто я в захваті від робіт Аmanda Тolleson, які можна переглянути за посиланням на девіантарті. А для зацікавлення - кілька з них:




Тож, любі друзі, до зустрічі після виходу третього сезону.
З нетерпінням, Вія.

пʼятниця, 11 січня 2013 р.

Домашня історія про чудову людину



25 грудня, на католицьке Різдво відійшла до кращого світу одна з моїх бабусь. Багато хто любив мене поправляти, коли я називала її бабусею, адже вона лише рідна сестра моєї рідної бабці, проте я завжди вважала її такою ж близькою. Їй було майже 90 і ми мало зналися, бо ще не так давно вона жила у рідному селі на Чернігівщині. До останнього вона була прив’язана до землі, бо завжди жила і годувалася з неї. Поралась в городі, годувала курей і кицьку… Щоправда, ще до того, як ми познайомились – бабуся Анастасія (а саме так її звали) мала слабу пам’ять. Добре знала про те, що трапилось колись давно і не могла запам’ятати те, що відбувалось із нею тепер. Тому мене вона пам’ятала не довго і знову забувала.  А останнім часом, як мені казали, здатність пам’ятати в неї зовсім ослабла. Їй почало здаватись, що її мама ще досі жива і от-от прийде, а про гостя, який відійшов до другої кімнати на п’ять хвилин - вона відразу забувала. Дивна все ж таки річ – людська пам’ять.
Як добре подумати, то бабуся Анастасія, як і дві інші мої бабусі – це наче прямий мій зв’язок з днями, що давно минули. Наче доторк до давно минулих днів.
Я зустріла її саме такою, якою собі уявляла – сухенька, маленька, згорблена постать, глибокі зморшки на обличчі, покручені вузлуваті пальці і шкіра схожа на тонкий пергамент, кольору гречаного меду з молоком. Вона належала до тих людей, що колись так добре засмагли на сонці посеред поля, що вже ніколи не втратили тої засмаги. Бабуся завше ходила в хустині, яку постійно поправляла і в довгій спідниці, далеко за коліно. Ходити їй було тяжко, але сидіти на місці вона теж не могла. Найбільше мені подобалась в ній її якась абсолютна доброта, видавалось – її не можна засмутити, почути від неї поганого слова. А ще говірка. У її сестри, моєї бабусі по мамі та говірка вже майже зникла, бо ж вона приїхала до Львова ще коли їй було 15. І за той час стала говорити зовсім інакше. А от бабуся Анастасія все життя прожила в селі і ніколи не перевчалась на іншу мову. Зовсім дивні відмінки і часом незрозумілі слова. З одного боку я половини з того, що вона хотіла сказати в недовгій розмові не могла зрозуміти, але з іншого боку мені складало велику приємність просто слухати як вона говорить.
Мені здається, що смерть – завжди нагадування про минущість всього. Що все приходить і все відходить. Це таке дуже яскраве нагадування про те, що варто відрізняти речі, що мають справжню ціну від мало вартих речей.