субота, 22 лютого 2014 р.

Про те, як я могла стати етнографом (і зовсім не про це). Злободенне.

Часом думаю, що може б мені варто було стати етнографом :) Ходити по селах, збирати фольклор, замальовувати народні строї, записувати всі тонкощі народних обрядів. А ще ліпше все це записувати на диктофон і знімати на відео, щоб не просто - отак, що там хто собі надумає, коли буде то читати, а щоб все ясно було, наочно. Але то все таке, бо так направду, я досі ніким не стала. І наявність вищої освіти, про яку за пів року отримаю диплом - ще зовсім не визначає життєвого напрямку. Може дещо формує світогляд, тип мислення, вподобання і важливі подальші рішення в житті, але аж ніяк не визначає матеріального буття. Скільки їх - тих випускників з вищою освітою щороку? Хтось любив, те що вивчав, хтось ні, але навіть половина не буде влаштована за спеціальністю. У всіх попереду широкий шлях до кас у супермаркетах, у сферу обслуговування, продавці на базарі, домогосподарки, будівники і різнороби. Багато хто, певно, наслідуючи тенденцію останніх десятиліть - поїде шукати кращої долі за кордон, доглядати чужих бабусь і дітей, робити іспанські парасолі, шити португальські сумки і слати.. слати гроші на неньку Україну, хто вже там кому має.

Фотоколаж 6 - 7 "Третій курс. Чорногора"

Я почала помічати, що чим далі тим щільніше невидимі нитки змотували мене з Чорногорою. Зміна теми диплому, статті в інтернеті, книжки. Зрештою я почала шукати сама все, що можна було знайти. Починаючи від даних геологів про формування самого щита, склад порід, флору, фауну, створення заповідника, про гуцулів Рахівщини, народні промисли, полонинське господарство, просто все, що могла знайти. Також нагадала собі, як у дитинстві у великій книжці з українськими народними казками (які чомусь були написані російською мовою) була одна про Олексу Довбуша. Як тоді захопила мене його постать, вразив його розум і надзвичайна сміливість. Там навіть була ілюстрація, яку пам'ятаю до нині - Олекса і опришки серед лісу, його гострий погляд дивився просто на мене з-під кресані зі сторінки книги. А ще багато читала також про обсерваторію на Піп Івані Чорногірському, познаходила у інтернеті старі мапи і вивчала, вивчала, вивчала. І ось я знову у автобусі на Кваси зі студентами. За вікном пейзажі, багато з яких вже добре мені знайомі. І зі мною Славік - мій одногрупник і колега, який погодився скласти мені компанію. Із кожним кілометром, як гори стають все ближче, я все чіткіше чую, як вони промовляють до мого серця. Їм можна довіряти.

понеділок, 3 лютого 2014 р.

Фотоколаж 5 "Знову і знову на Фіолент"

А море все ближче... Літо набирає сили і це значить лише одне - час пакуватися, час їхати на південь, де дме вітер, світить сонце, пахне морем і такі самобутні пейзажі.  Ще минулого року ми так гарно обжили мис Фіолент, вивчили стежки, магазини, облюбували великі камені під кухонні меблі, вигини рель'єфу під кухню, невеличкі плато під місце для наметів, і кожне дерево і кожну гілку на ньому для певної функції, що зовсім не хотілося їхати деінде. Ми просто наче повертались додому. Взяли лиш кількох львів'ян з собою - наших знайомих І рушили давно відомим маршрутом.
Попри всі переваги блукання, кочівництва, постійного руху з місця на місце є безліч переваг для осідання на певних стоянках в певні періоди року. Так мабуть що, робили первісні люди, так робили степові кочівники і так досі роблять стада диких тварин на безкраїх просторах Африки і перелітні птахи. Тож розтаборувавшись в знайомому місці скоро налагодилось повсякденне життя і тому було безліч часу, аби просто дивитись на море, слухати звуки, читати, думати. Направду часто серед всієї цієї краси втрачався лік часу, забувалось навіть власне я і так просто було бути ландшафтом, а ландшафтові бути мною. Це коли сонце сходить і заходить просто в твоєму серці щодня, а все на стільки гарне, що хочеться кожен момент випити до дна, записати, замалювати,сфотографувати і навіть висікти в камені. Коли можна розтектись між травами, каменями, кущами і деревами, розчинитися в морі, годинами розглядати молочний шлях прямо над головою. Ну, і звісно ми знайшли нових друзів, які приїхали з Росії і зустріли старих, яких знали минулого року. Але так направду кожному можна було набутися наодинці з морем. Таким насправді великим, спокійним і вічним.

(Ще так направду не вибрала що з того роздруковувати. Може роздрукую всі чотири :))