субота, 8 листопада 2014 р.

Боржава (09-10 серпня 2014)

Отож, натхненна Чорногірськими соло-прогулянками запланувала я собі сходити в повноцінний солопохід. Намітились вільні вихідні і я вже почала собі уявляти як я свобідно розсікаю простори полонин, коли з'явились бажаючі скласти мені компанію. Вірніше, дуже просили вивести вперше в житті в гірську мандрівку. Тут я розумію, що солопоходик мій відкладається, але що не зробиш для доброго діла :).
На щастя, спорядження в мене за роки мандрування назбиралось достатньо, тому я змогла навіть дещо позичити. І ось ми 8 серпня чекаємо вечірню електричку на приміському у Львові, а далі п'ять довгих годин в поїзді до Воловця. По мірі руху потягу тіні за вікном все густішають, сонце зникає за горизонтом, людей у вагоні стає все менше. Ось ми проминули Скотарське і спостерігаємо за вікном безліч світел - це будівничий майданчик нової гілки тунелю. Тут навіть гуртожитки для працівників побудували і дорогу для техніки. Мало не найбільший проект у Карпатах з тих, що я бачила. А потім тунелі з їх блимаючими лампами і ще кілька станцій. Навіть дозволяємо собі висунутись з вікна, бо у вагоні дуже спекотно. Коли потяг повертає, то видно ряди освітлених його віконечок, та і загалом картинка така, що вартує фотографії. Але путньої фототехніки в нас нема, а смартфон нічого якісного в динаміці вночі не знимкує :(.
Нарешті, Воловець. Я впізнаю його внутрішнім чуттям, вночі і вдень. Знайомий паркан і будівлі. Виходимо. Після нас у вагоні майже нікого не залишається. Троха прогулюємось селом, виходимо на окраїну, ставимо намет. Ромко прямує на пошуки дрів з моїм ліхтариком, а мені він не потрібен. Місяць світить наче прожектор... "Видно, хоч голки збирай...", як то співають у відомій народній пісні. Палимо вечірню ватру.



Доречі, повня )
І лягаємо спати.

09.08.2014 Start and up!

Підйом. Вівсянка. Корови ведуть пастися - замість музичного супроводу. Поки ми збираємось місцеві чоловіки в кількох смереках на схилі, де стоїть наш намет встигають набрати повно здоровенних білих грибів. Ото ми затупили :( Ну, та най вже буде. Наплечник спаковано. Рушаємо.
Погода хмариться, зате не спекотно. Тіло ще спить і не поспішає нести себе і наплічник вгору, але я знаю - головне не робити йому забагато поблажок. А потім така приємна стежечка і в буковому лісі, вже жовтіє листя. Скоро осінь.
Але ліс закінчується, а разом з ним, мабуть, і хмарна погода. Бо на хребті сонце) І тим більше мене це сонце тішить, бо прогнози синоптиків були не такі райдужні, як реальність.

Вид з гори з хрестом)
Судячи з усього, нещодавно була якась пожежа. Частина трави і чорничників обгорілі, тому тут одразу ж кинувся Іван-Чай, який я якраз дуже хотіла позбирати на чайок на зиму, тому в нас є чим зайнятись, а я думаю собі, що мені надзвичайно пощастило)

Ботаніка в поле випускати не можна :)
Місцеві жителі збирають по всіх схилах ягоди. Ми теж час од часу збираємо.... але одразу ж їмо. Вибираємось на наступну вершину - Темнатик. Погода все кращає. Краєвиди милують око. Дуже не поспішаємо. Та і в першому поході Ромкові, мабуть, не так уже й просто)
А далі на хребті стоять вантажівки, які тут же у збирачів ягід приймають на вагу їх товар. Цього року неймовірний врожай лохини (голубіки).


Туристів не багато, що не може не тішити. На метеостанції тихо. Гаряче сонце і прохолодний вітерець - ідеальне поєднання, доповнене краєвидами. Ромко троха замучений, але вдоволений, не пропускає можливості полежати на землі)


Людей не дуже багато. На метеостанції працівники займаються якимось дрібним ремонтом. По троху настає пора післяобідньої дрімоти і вона все більше проникає всередину. Доходимо майже до підйому на Великий Верх. Сидимо на місці де нещодавно був чийсь табір, їмо цукерки і інші ніштяки. Я б ще йшла кудись далі, за горизонт, але Ромкові так влом... Врешті, вирішуємо що часу в нас ще завтра цілий день і на перший раз і так доста і скидаємся на східний бік хребта для таборування. Ех... Пам'ятаю як йшла тут у своєму першому справжньому поході. І збирали мене в цей похід не так ніжно, як я Ромка тому наплечник в мене був в рази важчий, та ще й це була рання весна, та ще й мій провідник не знав дороги, тому ми цілий перший день микались буреломами і болотами намагаючись взяти хребет напролом.
Спускаємось до витоків води, яка робить невеликі водоспадики. Вода весело стрибає з камінчика на камінчик виблискуючи на сонці і від полудневої спеки хочеться пити її жадібно ще і ще.

Хочеться сьорбнути, пра?
Нарешті доходимо до полонинки де стоїть розвалена хатинка. У тому ж таки першому своєму поході - я жила в тій хатинці і вже тоді вона була в дуже поганому стані. Ну і зараз літо і в нас нормальний намет, тому ми не заморочуємось - ставимо намет на рівному місці у верху полонини.

А навколо - гори сині-сині...

Льодовикові зморшки Боржави

Судячи з куп сміття, що валяються навкруги - це місце оцінили і облюбували не тільки ми. Ну, які ж люди свині! Я б їм руки повідривала! Як тільки поставили намет і трохи відпочили - беремось до роботи, бо жити посеред смітника я не намірена - збираємо всеньке сміття, яке принаймні теоретично може горіти. В основному тут, звісно поліетиленові пакети, ПЕТ пляшки і інша шушваль. Пакетиків з чаю (о майн Гот! я і дома чай в пакетиках не п'ю, бо це якась нездорова пластмаса, а в горах! та ще й пакетиками потім все позасирають!), окурки і пачки з цигарок, пінопластові дощечки і судочки в які пакують у супермаркетах. Загалом, стандартний набір. Отаку кучугуру ми нагрібли (вид з двох ракурсів)



Щоб це все спалити - треба вогень. А дрів в полонині не густо. Знайшли тут же кілька недопалених дровеняк і гілок і на тому все. Часу ще хоч греблю гати, я собі думаю - прогуляюсь подивлюсь на ту хату, а то шось спогади про молодість не попускають :)
Стежка до хати дуже заросла. Видно, вона давно вже не користується популярністю, але сама хата ще стоїть. Я навіть здивувалась - зараз вона в кращому стані, ніж тоді, коли я була тут востаннє у 2011 році. Телефон залишився в наметі, то ж актуального фото не викладу. Ось вам за 2011 рік:


І от тіки не треба на неї наганяти! Бо тоді в 2011 повалили такі зливи що ми три дні безвилазно сиділи в цій хаті хоч через дах частково теж падав дощ. Короч, нормальна хата, краще ніж застайка. Ну, і я ж кажу - зараз вона троха в кращому стані :) Але все навколо тепер заросле височенною травою.
Біля хати валяються якісь довгі патики - не спалені в чиїйсь ватрі. Не пропадати ж добру! Беру стільки, скільки можу донести. А я взагалі жадна :) і тусую по схилу вверх майже без стежки по високій траві. Вверх і з деревяхами йти звісно не так то і просто. Сонце сідає за спиною, дме вечірній полонинський вітер, трава заплутує мені ноги, деревяхи теж плутаються за траву, але я вперта. І ось - намет! Юху! Я майже доповзла. Розкладаємо ватру і палимо єретиків! кгм, тобто, сміття.

Гори, гори ясно, шоби не погасло!
Паралельно готуємо вечерю на пальничку. Під вечір приповзають не такі ліниві туристи як ми і тільки починають ставити намети. Ще сидимо біля ватерки до побідного кінця поки не спалюємо все все сміття. Воно періодично жахливо штиняє і пахкає чорним ядовитим димом. Нарешті, time to sleep!

10.08.2014 Yankees, go home!

Встаємо рано. Раніше, ніж інші. Мутимо сніданок. Я топчусь по траві, яка ще мокра від роси. Пакуємось довго. Виходимо. Повертаємось на те місце де вчора лежебочили. На хребті низько лежать хмари. Троха загадковості нікому не завадить ) По мірі того, як ми підіймаємось на Великий Верх хмари теж піднімаються, тож з вершини відкривається кльова панорама.


Ромко на ВВ
Потусувались троха на вершині і щоб зовсім вже мені не було нудно - вирішуємо спускатись на Шипіт. Заодно хочу Ромкові показати водоспад. Раніше я ходила через Гимбу, але цього разу не бачу сенсу пиляти до неї і потім тусувати відомою стежкою під підйомниками, тому повертаємо на ліво і юху. Стежка тут приємно менш затоптана і менше пилюки. Дорогою активно поїдаємо ягоди.


А погода якось троха підпсовується чи що. Дорогою досить гарні хмарні краєвиди.




Нарешті, спускаємось у Пилипець. На водоспаді, як завжди - купа народу. Шумно. От би всі вони зникли звідси в один момент... Ну, будь-ласка! Шукаю ракурс і момент. Та-дам! Водоспад без людей!


Ще навіть відео є:

Потім автостопом вибираємся на Воловець. Нас підібрали молоді і прогресивні хлопець з дівчиною. У Воловці виявляється, що на Мукачівку вже квитків нема. Ідемо до Стрия. Там трохи тусуємось, їмо, а звідти до Львова. Отака собі прогулянка на два дні)
Мапа:
Різними кольорами - окремі дні
Профіль висот:

Немає коментарів:

Дописати коментар