четвер, 30 травня 2013 р.

Слово про соц-мережі

За численними рекомендаціями - зареєструвалась у Твіттері. Мій акаунт там проіснував, щоправда, недовго - години дві, не більше. Соцмережі поглинають нашу свідомість - це те, що я можу сказати точно. Вони роблять людей залежними від уваги інших, роблять всіх на стільки соціальними, що власна індивідуальність цілковито губиться у всіх тих постах, повідомленнях і лайках. Аби постійно бути в центрі уваги ти починаєш публікувати короткі дописи один за одним, не надто переймаючись цінністю їх змісту, добором слів і актуальністю інформації. Ти витрачаєш купу часу на перегляд безглуздих відео, псевдодотепних зображень і дописів, які обіцяють тобі, що якщо ти підпишешся на їхню сторінку, то вони відкриють тобі всі секрети щастя-здоровля. А насправді - це все просто краде твій дорогоцінний час. Замість того, щоб зробити щось корисне - ти просиджуєш біля монітора доби і місяці і від того не лише не мудрієш, але й деградуєш до дурнуватих відео і безглуздих жартів. Можливо саме тому я зараз надаю перевагу скайпу, емейлам і блогу. Коли ніхто тебе не перебиває і не надає оцінки твоїм дописам - можна почувати себе більш вільно, можна навіть з легкістю уявити, що цього ніхто не читає і писати собі що хочеш і як хочеш. Можна не бути письменником, можна не мати ніяких талантів, але всеодно тут є хоч якийсь натяк на самобутність, на "самість".


Емейли не відволікають тебе різними інтерактивними додатками, пошту можна налаштувати для себе так, як ти хочеш і так, як тобі зручно і ніхто не писатиме тобі "вау, кльовий дизайн" бо ніхто цього не бачить і ти знову можеш розслабитись. Ніхто не спостерігає за тобою і ти можеш відпочити. До того ж, емейли багато хто вважає зараз чимсь старомодним, майже як писати листи від руки і тому вони мені подобаються ще більше. Колись я любила писати листи, а потім перестала, бо нікому їх читати і нікому писати у відповідь.

А якщо  хочеш побалакати з кимось, кого любиш і хто далеко, і не просто почути голос, але й побачити людину то можна подзвонити їй в скайпі) На випадок, якщо не можеш прийти в гості по-справжньому.

Насправді, як подумати скільки різних акаунтів в мене є, на скількох сайтах я реєструвалась, скільки ніків і паролів, скільки різних комбінацій втрачено назавжди... На жаль не відусіль можна видалитись після реєстрації. Але я щиро сподіваюсь, що за якийсь час вони видаляють те все самі, бо я не маю бажання мати зв'язок зі стількома ресурсами, які мене зовсім не обходять.

Я не хочу щоб, якісь додатки визначали моє місцезнаходження, я не маю наміру, коли їду кудись що 10 хвилин публікувати якісь нотатки онлайн, додавати до них фотографії і ще невідомо що. Можете вважати мене мізантропкою, асоціальною особистістю, але я не хочу, щоб всі на світі знали куди я їду і що я там роблю, що я зараз читаю, про що думаю і що бачу. Я хочу жити для себе, а не постійно відчувати себе актором на сцені. Переживання тим вартісніші, чим особистіші. Можна годинами сидіти на вершині і спостерігати за тим, як пливуть тіні горами, і якщо не засрати (за перепрошенням) при цьому свою сторінку в якійсь соц мережі фотографіями і коментарями на кшталт "вау, чуваки, тут так кльово", то повірте - це принесе для вас набагато більше користі. Просто ви відчуєте, як по спражньому це переживаєте, а не переробляєте у дописи, які так направду, нікому не потрібні.

В.

Немає коментарів:

Дописати коментар