субота, 4 травня 2013 р.

З Бистриці до Осмолоди, або пролітаючи над гніздом зозулі)

Дійові особи (в порядку на маршруті) (в дужках - імена з відповідних епізодів)

Я (Вія) - керівник походу (гендальф сірий, один з грузинів, товариш_старший_інструктор, Наполеон, жінка на вокзалі на ім'я Сара, хвора )



Діма - бувалий (хоббіт, головний по провалюванню в сніг, старший по чаю, мужик з ложкою)


Льоша - перший раз в горах (ельф, спец по зажарці, другий з грузинів, модельєр Крістіан, доктор )

Остап - скалолаз, спортсмен, активіст, в горах бував ( Горлум, замикаючий, Лєнін на бронєвічку )


Андрій Сторож - водій буса, який нас підібрав


Герої за кадром:

Пан Мирослав з пляшкою віскі
Духи лісу, гір і погоди
Інші туристи (переважно поляки) - війська Мордору (орки)
Маркери маршруту
Олекса Довбуш

З'ява перша

За небокраєм - небокрай,
Зозулі голос чути в лісі
А он смерічок ген розмай
і синьо-жовта фана в стрісі!
Beautiful Карпати!
( Змінений текст пісні "Beautiful Карпати" гурту Мертвий півень)

Команда була в повному зборі на вокзалі близько 6:30 ранку.



 Поїзд Київ-Івано-Франківськ (143/Галичина) прийняв нас м'якими оксамитовими сидіннями пурпурового кольору. Їхати нам близько трьох годин, тому всі встигли і посидіти і полежати і навіть поспати (ну, я точно).



 В 9:30 ми вже були в Франківську і відразу пересіли в велиииику маршрутку на Надвірну). Проїзд - всього 9 гривень. В Надвірній ми трохи поблукали, але, зрештою, знайшли зупинку маршрутки на Бистрицю (проїзд 10 грн) і успішно поїхали... по дорозі не найгіршій з тих, що мені доводилось бачити. Разом з нами в маршрутці їхав, якийсь Василь, якого чекала вся маршрутка, поки він відійшов в магазин. Вся маршрутка, окрім нас чотирьох, судячи з усього - добре його знала. Ще старий  гуцул в пастушім капелюсі і жінка, яка має багато роботи при молоці і сирі. Від неї пахло так, як пахне від доярок з полонин - молоком, сиром і худобою. Чудесний органічний запах. Така атмосфера повного колективізму, де кожен знає кожного і все дуже просто, повністю поглинає і налаштовує на правильний лад.


Вже скоро перед Бистрицею ми побачили, що на горах ще досить впевнено лежить сніг і тут то і почалось "безудержное веселье".
В будь-якому випадку, я була щаслива вийти з маршрутки, випрямити ноги і  розім'ятись. Нарешті світ навколо перестав гудіти, трястись і хитатися. Перед нами лежала дорога в гори. Місцеві жителі - привітні. Відразу згадалося, що в горах треба вітатися з кожним, кого бачиш дорогою, так, ніби він  твій знайомий. Це так по-людськи...


Бойци!
Для мене взагалі вся подорож була дуже багатогранна. З одного боку - повна включеність в теперішній момент, з іншого - явище телепорту між вершинами, кілометрами і пунктами маршруту. В голові час-від часу спливали пісеньки в тему і не в тему, найчастіше просто окремі рядки чи фрази... Остап охрестив мене Старшим_інструктором і ми собі пішли...
Десь на південній околиці Бистриці зробили привал на обід, бо останній раз їли ще в 5 ранку. Канапки припасені з дому і перший чай на примусі в цьому сезоні. Я побачила лишайники з роду Usnea і назбирала їх трохи собі в кульочок. Визначу на кафедрі після свят). За чаєм роздаю  не надто суворі інструкції, які значною мірою стосуються техніки безпеки на маршруті. А також домовляємось не смітити. Все неорганічне сміття - розпихаємо по кишенях і забираємо з собою.




Usnea і компанія)


Вдягаємо легке взуття - наразі будемо йти по сухій дорозі без особливих перешкод. Я йду в сандалях. Знімаємось з місця і рушаємо в путь... Великий шмат дороги йде під гору під незначним кутом... Я біжу попереду, за мною Діма, за ним Льоша, за ним Остап. Діма періодично видає "ех...", Льоша сякається в хустинку, Остап іноді мене доганяє. Сонце шкварить, як на пательні і тому мені хочеться якомога швидше заховатися в тінь. Я знаходжу дві гривні складені вчетверо в невеличкому пакетику і підбираю їх. Цікаво.. хто їх загубив.. На першому невеликому привалі всі доповнюють свій образ невеликими штрихами. Поправляємо бандани і бафи, п'ємо мінеральну воду, закуплену у Львові. В лісі чути спів зозуль.

Переходимо в брід річку, потім ще одну і ще... Зустрічаємо велику компанію поляків (десь 8 людей). Виявляється я знаю польську досить добре, щоб могти з ними спілкуватись. А ще у них такий самий маршрут, що і в нас. Прощаємось і рушаємо. Поляки ще сидять і обідають канапками. Дивуюсь скільки лишайників в цих горах... От одне дерево повз яке я мало не пролетіла повз. На ньому купа лишайників. Фотографуюсь під ним.


Далі троха налагоджуємо консиліум... штибу: на право підеш... чи на ліво... Нарешті, вибираємо правильний шлях і більше не сумніваємось до самої полонини Боярин. Дорогою нас намагаються наздогнати поляки, яких ми вже бачили і зрештою мене і Діму - вони таки переганяють. Сидимо - відпочиваємо. Обмінюємось фразами і поглядами з кожним з них, бо їх група постійно дуже розтягується... Льоша і Остап очевидно віднайшли друге дихання і на цьому крутому підйомі вирвались вперед. Це вже майже фініш на сьогодні, тому я казала їм не чекати нас а йти на полонину. Споглядаємо розмиту круту дорогу з кам'янистими осипами... Навколо гори.. Сонце хилиться на захід. Тому знову піднімаємось. Лишився останній ривок.


І нарешті полонина Боярин. Зв'язку зазвичай нема... Надсилаю смс додому. Як виявилось пізніше, - воно так і не доставилось. Остап пішов шукати воду і пропав може на пів години. Повернувся з пляшками повними брудної жовтавої води. Не проблема - це краще ніж нічого. Готуємо вечерю і чай з лимоном і імбирем. Спостерігаємо, як останні з групи поляків переповзають через полонину і зникають в смерековому лісі. Вони остаточно вирвались вперед.




 Чай довго закипає... І вже коли він майже готовий - хтось його перекидає. Доводиться починати все з самого-самого початку)



Тягнемо сірнички - таке жеребкування дозволяє визначити хто в якому наметі буде спати. В лісі кують зозулі. Витягаю заповідну пляшечку "Боржомі". Там 250 грамів медово-трав'яної настойки, яку я купила на дні відкритих дверей в ботсаду. На запах і смак, чомусь, нагадує віскі. Та і по міцності не відстає. Жартуємо, що зараз з-за ялини вийде пан Мирослав і скаже довгий тост.

Перший грузин - давай разлівай! панімаєшь какой харошій настойка пріньос!
Другий грузин - нє разлівай, а налівай! Чай ми уже разлілі!

Випиваємо за вдалий початок. Потім вечірня медитація і сооон... Особисто мені спалося чудесно.

З'ява друга

Good morning, good morning,
Good morning to you.
Good morning, good morning,
I'm glad to see you.
(Привітання на уроці англійської в початковій школі)

Ранок починається тоді, - коли прокидається Товариш_Старший_Інструктор (тобто я). Сніданок - каша "5 злаків" і чайок. Варили, до речі, на талому снігу, що ще лежав в тінистих місцях, який виявився чистішим, ніж та вода, яку можна тут набрати. В нас виявляється ще купа печива. Збираємо табір і вирушаємо навздогін поляків)))



За нами стежить - дух гори! Вітаю його і прошу щоб він був прихильним!
В лісі ще місцями лежить сніг, за годину виходимо на полонину Неґрова. В Остапа є льорнетка - можемо порозглядати собі сусідні хребти. Нам на зустріч йдуть двоє поляків) Балакаю з ними на польській.


Дорогою ще троха порпаємся в снігу, слухаємо зозуль. Я йду більш-менш спокійно. Діма чомусь провалюється частіше за інших.


Ну, де ще так відпочинеш)
"Урочище Пекло", - кам'янисте, десь 15 метрів висоти, урвище. Помітно вузькі пласти каміння, які формувались мільйони років.


Діма хоче витягнути місцевий Ескалібур)

Я і ясний дороговказ)

Отака краса
На полонинах вже зацвітають крокуси ( Шафран Гейфеля, який занесений до Червоної Книги України!!!). На пол.Рущина набираємо нарешті нормальної води. Ще би! Тут же витік Бистриці Солотвинської!




Остап навіть вирішив віджатись-напитись)


Отакі-от чисті черевики)

Моє воденчє)
П'ємо чай, обідаємо) І вперед, тільки вперед) Троха жерепів) Дехто знайомиться з ними вперше. Але загалом ми дійшли до висновку, що вони дуже класні. І ми на хребті! Мала Сивуля зустрічає нас ще однією групою поляків, які йдуть вниз. (І досі ніяких українців!) На верхах легкий вітер, тепло, над головою біжать хмари. Дощу не очікуємо, та і в голову не пече. Можна сказати - духи до нас прихильні і це не може не тішити)


Вершина малої Сивулі

Вид на г. В. Сивуля з М. Сивулі.

Реклама води Миргородська детектед)
На Великій Сивулі варимо високогірний чай) Остап навіть відео зняв. Дехто медитує, а хтось сніжками кидає :). Фотографуємось - я в позі Наполеона, Остап - Лєнін на бронєвічку.




Далі г.Лопушна. Тут збереглися військові укріплення 1914 року. Як на мене - дивовижні витвори людських рук. Складно уявити скільки сил витратили люди на те, щоб їх побудувати.



І ще дорога по цекотах, ґреґотах і ґорґанах... ми впевнено падали на перевал Боревка, коли Льоша поділився своїм переживанням, що ми всю дорогу ото йдем по тих каменях ніби в кадрах з фільму "Володар кілець". Ми ще троха порозважались з того приводу і розібрали відповідні ролі. Я - Гендальф Сірий, Діма - Хоббіт, Льоша - Ельф (Леголас, очевидно), а поляки - то армії Мордору (або просто орки). Остап трохи відстав і не чув тої розмови, але ввечір десь до слова жартував, що міг би йти, як Горлум, з того ж таки фільму, і нести наплічник зі словами "моя принада". Так усі ролі було роздано. Нарешті зустріли перших за два дні українських туристів. І вже відому нам групу поляків) Ми навіть намети поставили поруч. Тішило, що вода була близько і досить чиста. Народу на перевалі була тьма. Це скоріше нагадувало якийсь фестиваль ніж ночівку на туристичному маршруті. Швидко організували вечерю.

спеціаліст по зажарці за роботою


Жеребкування розподілило нас сьогодні іншим чином ніж вчора між наметами. Над вечір спустився сильний туман. Мій спальник був вологий і спалось мені не дуже добре. Вночі навіть троха крапав дощик і вітер завівав під намет. 

З'ява третя


Доброе утро, последний герой!
Доброе утро тебе и таким, как ты,
Доброе утро, последний герой.
Здравствуй, последний герой!


(Кино - Последний герой)

Через такі умови - я прокинулась рано-рано (пів на восьму). Іншим теж не спалось. Посушили речі, поснідали і рушили в путь (вирушили о 10:10). Наші поляки ще й досі збирали речі. Нарешті ми їх обігнали.
Більше години безперервного підйому і ми вилазимо на хребет Ігровець. Про наш відпочинок на г. Ігровець теж є відео). Стежкою повз нас ідуть двоє чоловіків. Самі з Франківська. Чомусь вони вирішили, що ми поляки О_о. Перший з них попереджає, що з г. Висока буде важкий спуск, бо вони ледве вийшли там зранку. Але нас це ще не надто вражає. Сонце гріє, не пече... Сама ж вершина г.Висока не входить до маршруту, але ми вирішуємо на неї вибратись і там обідати. Від стежки піднімаємось по ґорґанах.



І спууууууск... На хребет Матагів. У Діми тріснула платсмаска на лівій лямці наплічника - він "на скору руку" щось там ремонтує. Відразу розуміємо, що означає "непростий спуск" - сніг мокрий, місцями болото, крутий схил. Насправді це було весело.

Остап - першопроходець

Палка по рукоятку увійшла в сніг)

петляємо між жерепами і снігом)
Нарешті виходимо на хребет Матагів і дістаємось колиби, де мали ночувати. Дорогою вигадую історії про Довбуша).  На годиннику лише квадранс по третій. Голосуванням приймаємо рішення вийти в Осмолоду вже сьогодні і пробувати вибратись на Львів. П'ємо за файний, неостанній похід з чашки миру залишки медово-трав'яної настійки, уявляємо, як з колиби виходить пан Мирослав з пляшкою віскі в одній руці і бокалом в іншій. В бокалі цокають кубики льоду. Він ставить пляшку перед нами і багатозначно виходить. Їмо останні шоколадки і в темпі Fast-and-Light під кування зозуль летимо через ліс. Спершу дорога просто петляє, а потім спуск стає все крутіше і перетворюється на серпантин. В кінці - переходимо через підвісний міст.



Все. Ми на околиці с. Осмолода. Фініш!
Дорогою зупиняємо бусик - дядько їде аж до Тернополя. Його звати Андрій Сторож і він відвозив друзів, що будуть  сплавлятись на катамаранах. Спершу думали висісти десь по дорозі, а потім передумали і заїхали аж у Тернопіль. Дорогою догнали навіть Осмолодську маршрутку - вона поїхала 5 хвилин раніше того моменту коли ми фінішували. У Тернополі нарешті перезуваюсь у сандалі. На п'ятах - криваві мозолі, але це не зменшує мого задоволення від походу. Купуємо квитки і ще 6 годин чекаємо на поїзд на вокзалі. Хтось спить, хтось пише, хтось розмовляє. Вперше дзвоню додому і кажу що вже вранці буду вдома. Імпровізуємо з Льошою на тему: він модельєр Крістіан, зустрічає випадкову жінку в залі очікування на вокзалі. Її звати Сара. Вони розмовляють про високе. Потім я п'ю Колдрекс. На пакеті написано, що перед вживанням необхідно проконсультуватись у лікаря. Льоша - в ролі лікаря, я в ролі пацієнта. Моє здоров'я дозволяє мені пити таку хімію. З Остапом говоримо теж про глобальні речі. Діму то плющить, то він пише щось в блокноті. На ніч, вже в поїзді мені Льоша розказує про "Чапаєв і Пустота" Пелевіна. Я засинаю і мені сниться пус-то-та. Ранок настає неочікувано. Ми прощаємось біля вокзалу. Чудесна вийшла поїздка... Чекаю скоро нових ;)


Ще один погляд на то все можна почитати в Діми в ЖЖ за посиланням.

4 коментарі:

  1. Привіт! Цікава розповідь. Натрапив на твою розмову на форумі про купівлю Primus expres stove, хотів поцікавитись де ти все таки її придбала. Зараз вагаюсь що придбати. Дякую.

    ВідповістиВидалити
    Відповіді
    1. Привіт, Павло. Придбала пальник в магазині Gorgany.com у Львові, бо по ціні виходило те саме. Загалом пальник компактний і легкий. Хоча розрахований оптимально для 1-2 людей спокійно витримує каструлю на 1,7 літра в якій варили їсти на 4 особи. Думала брати Primus microne але як на мене самі лапки пальника надто тендітні і могли б не витримати великої ваги, та і ціна значно вища.

      Видалити
  2. Будь що треба все кидати і їхати в гори.
    Кілька днів в горах а запам'ятовуються на роки.
    Сумно, але залишаються тільки фото ...
    Чудова в вас компанія. Люблю людей які не загрузли в побуті.
    Фото гір Карпат, річок, озер, печер...
    http://vk.com/if_city_nature

    ВідповістиВидалити
    Відповіді
    1. Чомусь лише зараз побачила Ваш коментар. Дякую за гарний відгук. Група теж цікава.
      гарних мандрів!

      Видалити