середа, 15 травня 2013 р.

Боржавський трикутник, або Володар кілець - частина друга

Нічого не передвіщало біди) Ми зібрались на приміському вокзалі як завжди... І тут виявилось що той поїзд, яким ми їдемо ЧОМУСЬ (!!!) іде тепер з головного вокзалу! На щастя було часу ще майже година до відправлення і ми пішли на головний. Де довго-довго стояли в черзі в касу де мєдлітєльна накрашена чікса, коли дійшла наша черга, сказала, що вже не продасть нам квитка, бо вже менше 10 хв до відправлення. На, що я побажала їй від всього серця "най би їй комп згорів" і ми побігли до поїзда.  А біля поїзда в першому-ліпшому вагоні тьотя провідниця сказала шо не візьме нас, бо вже і так купа народу без квитків. Ми її просили-просили... А тоді плюнули і побігли до іншого вагона де була тьотя добра - всіх без білєтіків пускала, а коли поїзд поїхав то розсадила всіх так, що ніхто майже не стояв і ми нормально собі їхали цілу дорогу до Воловця, а то майже 4 (!!!) години. Ми заплатили тьоті-провідниці таку саму ціну, яку заплатили би в касі і щасливо наближалися до гір. В Сколе більшість людей вийшла і вагон став майже пустим.




Нарешті ми вийшли у Воловці разом з колегами по потягу) І вирушили до об'їзного кільця, як нам радили у путівнику.  Дорогою нам трапилась машина, яка їхала забирати туристів на потяг і ми за 20 гривень кожен доїхали до самого с. Пилипець де нас висадили біля моста, за яким починається дорога на водоспад Шипіт. Особисто я йшла на Шипіт вперше)))

Отож треба було трохи пройтися дорогою. Там є всілякі будинки де можна винайняти житло, а також трапляються невеликі лотки на яких можна купити собі якихось сувенірів. Ми нічого не купували, бо трав'яний чай самі збирати вміємо, ложка дерев'янна в кожного в хаті є, та і шкарпетки шерстяні десь були. Окрім того - ціни там не з найдешевших. Біля водоспаду стоїть пропускна хатинка. Там дядько з кожного бере по три гривні за прохід. І ще 5 хвилин і ми на водоспаді. Людей там було багацько. Ми з'їли свої канапки, набрали води і помилувались водою, яка падає з висоти майже 15 метрів.



Просто біля водоспаду є стежинка вгору. Нею можна вибратись на гору Великий Верх, або можна вернутись до моста і піти ґрунтовою дорогою, або піти за вказівниками і зробити так, як зробили ми - покататись на крісельному підйомнику. Один витяг для дорослого - 30 гривень. Я б сказала дорогувато, але так як я ніколи не каталась на підйомнику, то я вирішила собі таке дозволити. Верхня станція підйомника майже під вершиною гори Гимба, але не тіште себе тим. Ділянка досить крута і після халявного початку дня - дається не легко. Майже з самої вершини г. Гимба стартують парапланеристи. Їхніми кайтами ми насолоджувались всі дні, що були на Боржаві. І ще ми застали кілька сніжників і навіть походили по снігу босими ногами)



Особисто я подумала, що було б непогано і собі якось спробувати парапланеризм) Сонце жарило не на жарт... На самому хребті ми відрізу зустрілись з найбільшою неприємністю походу - дрібними кусючими мошками. Очевидно - в них зараз сезон.

Часу в нас було досить, то ж ми не поспішали.. сам хребет невеликий, перепад висот не значний і при бажанні його можна було б пробігти за один день, але ми вирішили розтягнути задоволення і по плану мали ночувати під Великим Верхом, а до нього з Гимби - рукою подати. Нарешті кинули намет майже під самою вершиною, з краєвидом на г. Плай ще засвітла. Біля нас розтаборувалися наші попутчики з потягу і по одному делегату від кожного намету пішло по воду вниз. Не було їх майже годину. Потім я і Діма робили "йогу" (ух як звучить), а після вечері Остап з сусідами пішли на ВВ і повернулись затемна.




Наступного дня Остапові не спалось... і він витрусив всі свої речі з намету і побіг по воду. Поки його не було - ми варили вівсянку, яка успішно пригоріла :( Бєєє.... Особисто я - з'їла пару ложок (за умови, що вівсянку я не люблю) і решту викинула.

Діма-Аладін на каріматі-самольоті

Потім відшкрябувала казан майже пів години. Попили чай з шоколадкою і іншими смакотульками, зібрали намета і пішли... на гору Стій) Як на мене, ділянка між Великим Верхом і Стоєм - найгарніша на цьому маршруті... Круті схили, які спадають по обидва боки, вистелені оксамитовим зеленим килимом, суворі кам'яні комплекси, які трапляються час від часу і смужка снігу, яка ніби завершальний штрих художника підкреслює всю цю красу на фоні хмарного неба.



Особисто мені - ця ділянка постійно асоціювалась з Грузією. Сама я в Грузії ніколи не була, але, принаймні з тим, що я бачила на фото... З якимись далекими, омріяними вершинами Сванетії чи ще чогось-там. Сподіваюсь якось я буду мати досить ресурсів, сил і компанію і поїду туди... Їсти шашлик, хінкалі і лаваш, пити вино, Боржомі і Натахтарі і читати грузинські карлючки на маршрутках, щоб доїхати в потрібне місце. Комусь іншому - цей відрізок нагадував другу Частину Володаря Кілець, де Гендальф з'являється на сході третього дня... Чи як там було)

Отож, ми вийшли на г. Стій. Там доречі є залишки "купалів", достоту таких, як на "Памірі" (читай мою оповідь про похід на Гриняву). А про саму "РЛС на г.Стой" - що воно таке було і що з ним стало можна прочитати в блозі Ігоря Меліки.

Ото ми на вершині. Табличку зробили поляки - видно їх більше хвилюють наші маршрути ніж нас самих. Як жаль.

Оце й усе, що залишилось від великих білих "куполів"

А от з такого самі купола були зроблені - два листа текстоліту, між якими вставлені отакі "соти", на скільки можу судити -  для жорсткості.
 На вершині ми зварили чайку і побігли назад - на Великий Верх.


Звучить дивно, але отака властивість хребта Боржава і саме тому я назвала цей допис "Боржавський трикутник...". Справа в тому, що цей гірський масив складається з трьох "рукавів" в кожному з яких знаходяться якісь вершини. Всі ці відрізки зав'язані на гору Великий Верх, яка ніби ключ до всього. Оскільки ціль походу була відвідати всі визначні вершини Боржави, то ми повернулися до Великого Верху і нарешті вийшли на його вершину. Зазнимкувались і рушили в бік г. Плай, на якій розташована метеостанція.


Я в босоніжках на снігу, на фоні метеостанції на г.Плай. Ну і Діма поруч)))

Оскільки я йшла в шортах - то я вже непогано обгоріла і ноги починали відчутно пекти, тому Діма віддав мені арафатку і я зробила з неї собі спідницю. Отака от пляжна історія :)
Зрештою, сніг нагадував мені білий пісок на пляжі, Остап чомусь постійно  йшов досить далеко позаду... Його "тєльняшка" на фоні блакитного неба навіювала спогади про море... і ми зробили собі пляжну знимку)


Пів шостої ми вже були біля зруйнованої сироварні. На вечірній поїзд додому ми всеодно не встигли б, крім того - я ще хотіла вийти на г. Темнатик, та і додому зовсім не хотілось. Тому ми кинули намет і почали варити вечерю. Знову ніби нізвідки з'явилась купа дрібних мух, які, як виявилось, ще й неприємно кусаються... В цьому поході вони були просто скрізь - на вершинах, внизу, на сонці і в тіні... Нічого не залишалось, як постійно переміщуватись, щоб вони не так сильно окуповували обличчя і руки. Остап, очевидно втомився, і надумав лягати спати, а я і Діма вирішили ще піти прогулятися перед сном. Взяли фотоапарат, казан (ми хотіли його добре відмити в джерелі), трохи сухофруктів, ліхтарики і пішли... Мені неймовірно хотілося вийти на Темнатик тому ми не довго думаючи знову піднялись на хребет.


Отака от краса. З лівого боку - гора з хрестом (в народі г. Цицька), з права - зловіщий шпиль г. Пікуй

Метеостанція

Краєвиди...

г. Стій

Вийшли на сам Темнатик ми вже затемна. Ще тільки вузька смужка відблисків сонячних променів горіла над горизонтом. Зате зазнимкували Воловець вночі. Без штатива вийшло не найкраще, та і мій нещасний, життям побитий, кишеньковий цифровик то вам не Canon 5d Mark III.  Зате є уявлення де той Воловець)


Найвеселіше почалось коли ми почали спускатися. До моменту, поки дорога була більш-менш одна ми йшли без ліхтариків. Зоряне небо світило достатньо щоб розрізняти дорогу, траву і камені. А от коли нам треба було втрапити на траверс г. Плай, та ще й саме на той, який треба, а не на інший - отут і почались веселощі. Ми три рази пішли не туди і повертались. Довелось ввімкнути ліхтарики... А коли вмикаєш ліхтарики - простір якось викривлюється і важко впізнати щось з того, що ти бачив за світла сонця. Все стає зовсім іншим і постійно здається, що ти бачив те, чого насправді не бачив і незнайомим здається те, повз що пройшов. Якщо чесно, я не уявляю як люди на різних мультигонках орієнтуються вночі. Але зрештою ми втрапили туди, куди потрібно і лише біля нашого намету я цілковито усвідомила, що ми правильно йдемо. Зате всю дорогу сміялися і співали псню "Последний герой" групи КИНО. Остапа розбудили :( А потім скоро заснули. 
Зранку була чечевична зупа, бо драяти казан від вівсянки мені не хотілось. Хлопці казали, що смачна (мабуть збрехали). Зібралися і пішли вже розвіданим маршрутом на г. Темнатик, але вже втрьох і з наплічниками. Від сироварні піднялись за 40 хвилин. Йти було важче, ніж ввечір, бо сонце палило в голову. Мені довелося йти в штанах, бо ноги і так спекла минулого дня на сонці. На вершині була неймовірна купа мошок, тому ми дуже скоро зазнимкувались і побігли далі. Поки ми не зайшли в ліс - мошки наче гнались за нами. Жуть!




Нарешті ми спустились по найкоротшому шляху до лісу з г. Цицька (як пізніше я здогадалась що цивілізований спуск мав йти кудись лівіше). І далі спускались дуже крутим спуском через хащі, по дорозі, яка осипалась камінням і періодично обходячи і перелазячи через повалені дерева. Такий моцний спуск закінчився тим, що ми зупинилися десь на краю вирубки. Всеодно лісом було йти краще, ніж коли на верху нас кусали мошки. Потім ще розбитою грунтовою дорогою з каменюками десь з два кілометри і ми вийшли в один з відрогів с. Воловець і пішли до вокзалу. Встигли купити квитки на поїзд до Львова в 13:10, випити пива за щасливу мандрівку і зустріти знайомих)


В поїзді нам пощастило на А-ФІ-ГЄН-НИХ попутчиків, тож ще вдалось цікаво поспілкуватись, усвідомити які ми міські жителі бідні, і які наші проблеми мізерні, отримати корисні поради і натхнення на подальшу працю. Отака-от змістовна маленька подорож


4 коментарі:

  1. Привіт! Завжди мріяв потрапити на Боржаву. Хочу спробувати цієї осені, якщо будеш мати бажання особисто чи хтось із твоїх друзів,дай знати з радістю складу компанію Вам чи Ви мені.Підкажи як найкраще добратися до Воловця зі Львова,зранку починаючи десь із 6:00.Дякую.

    ВідповістиВидалити
    Відповіді
    1. Привіт) Планую найближчим часом йти хребет Боржава, полонина Боржава, спуск в с.Міжгір'я. А на цих вихідних там акція "прибирання сміття на Боржаві", але нажаль маю справи у Львові. Добратись туди можна найкраще електричкою Львів-Мукачево з головного вокзалу (в восьмій ранку відправляється) до станції Воловець. Або поїздом Львів-Ужгород (з львова в 16:45)

      Видалити
  2. Дякую! Я в кінці липня пройшов Чорногору і ще впевневся, що найкращий час для походу тепла осінь з туманами. Нехай щастить у найблмжчому поході. А я нажаль зможу вирватися тільки в кінці вересня((( Буду чекати на нові дописи))))))

    ВідповістиВидалити
    Відповіді
    1. Так. Восени іноді мандрувати краще ніж влітку, бо не так спекотно, але збільшується ймовірність потрапити в дощ а на Чорногорі навіть в сніг. Постараюсь дуже не затягувати і щось написати)

      Видалити