вівторок, 18 червня 2013 р.

Автостопом по Волині. Нарис про природу Полісся.

Отже державний іспит залишився за плечима і переді мною, та моїми одногрупниками наче Кавказькі гори піднімалась нова перешкода на шляху до літа - захист дипломних робіт на здобуття ступеня бакалавра. Часу - мінімум, науковий керівник веде практику для студентів другого курсу на базі універистету за 248 км на Північ. Що робити? Відповідь проста - якщо гора не йде до Магомета - Магомет йде до гори. Вирушити у мандри з дипломом у торбі. Сказано - зроблено! Дарма, що немає грошей - завжди є добрі люди. То ж я і Славік (мій одногрупник) купили квитка на електричку Львів-Сокаль до с. Гірник (таким чином дешево долаючи 100 км), а звідти вже почалась наша пригода) автостопом по галактиці по Волині.
Навіть до Гірняка, яких 100 км старим дизельком їхали довго - дві години. На щастя день був будній. Всі суденти вже приїхали з дому, всі тусовщики вже поїхали додому, бабулі з пакунками і торбами ще не продали своє добро на базарі, тому у вагоні було напів порожньо. Поїзд їхав не спішно і варто поважати його неспішність, враховуючи його поважний вік. Ми їли несмажений арахіс і складали плани на майбутнє, а потім я просто дивилась у вікно.




Саме подорожуючи, залишаючи місто і цивілізацію за плечима починаєш бути по справжньому вдячним науці ботаніці і всім з нею зв'язаним. Оскільки  освіта, здобута у ВНЗ у нашій країні лише для 5% випускників стає професією, а всі решта туляться де можуть у різноманітних сферах обслуговування, на будівництвах і в супермаркетах, то можна дозволити собі сприймати ту саму освіту, як безкоштовні курси, на яких ти слухаєш і вчиш те, що тобі подобається, а зовсім не те, що тебе до чогось забов'язує. Зрештою, якщо слухати уважно то можна навіть стипендію отримувати :).

То ж ми їхали поїздом і я роздумувала про географію рослин. Тут мабуть варто подати визначення, то ж
Ботан́ічна геогр́афія або фітогеогр́афія — наука про закономірності географічного розповсюдження рослинного покриву в зв'язку з рельєфом, кліматом, ґрунтами та іншими складовими ландшафту. Наука включає географію рослин і географію рослинних угруповань. Становлення ботанічної географії як науки відноситься до початку XIX століття. (Вікіпедія)
 Власне в цій чудесній науці є такі поняття як широтна поясність рослинного покриву. У зв'язку з тим, що планета наша має форму геоїда, відповідно кількість тепла, світла вологи під дією момента обертання і кута нахилу до сонця розповсюджуються не рівномірно - утворюються такі широтні зони в яких складається більш-менш однорідний клімат для  якого характерні ті, чи інші види рослин. Власне обираючи маршрути, які йдуть "строго вертикально" з півночі на південь, або навпаки можна спостерігати це явище в природі. Вирушаючи зі Львова на швидкості близько 70-75 км/год ми потрапляємо у крайню лісову зону з широколистяними лісами і чорноземами. Тут можна зустріти бук, дуб і граб, в лісі багато кущів і кущиків, ростуть різні трави. Але вже десь на рівні с. Соснівка ми зустрічаємо Полісся. Клімат за вікном різко змінюється. Ліси тут майже повністю соснові, між дерев лежить багато опалої хвої поміж якої не ростуть ніякі інші рослини. Часто ліси переходять в болота, і болота в ліси. Насправді Полісся - дуже містична місцевість у якій є своя краса. Справді великі за площею болота, що розмістились на місцях колишніх озер, які в свою чергу утворились ще в часи останнього льодовикового періоду. Скільки таємниць приховують у собі ці сплавини? Скільки вони бачили і запам'ятали?

Іван Шишкін. Родник в лесу.

Ще від перших зустрічей з Поліськими болотами я не переставала дивуватись які тут загадкові краї. Як різко може змінюватись настрій природи довкола і як сильно ти це відчуваєш. Ідучи стежкою в сосновому  лісі в погожий день він часто видається радісним. Хвоя не поглинає багато сонячного світла і можна милуватись поєднанням жовтого і зеленого, з домішками коричнево-рудого.  Далі на північ між сосен у лісі з'являються кущі чорниці, лісові трави і суниці, часто все в лісі вистелено килимом з мохів і ягелів і дуже нагадує казкові сюжети. А потім раптом посеред веселого лісу починаються чагарники більш вологолюбних трав, десь серед лісу кракне хижий птах, сонце ховається за хмару і ліс вже зовсім інакше дивиться на тебе. Тепер він суворий і ворожий так ніби говорить до тебе шумом дерев "Заблуджуууу, не пущуууу...." І ти починаєш йти через нього швидше остаточно тратячи орієнтири, бо все навколо однакове - дерева, дерева, дерева, чагарники, тіні, крики птахів... Ліс стає  темним і раптом виходиш на болото. Просто серед лісу. Скільки тягнеться воно - не відомо. Торфовиння може затягнути тебе по коліна, а може і глибше. Щоб не мочити ноги ти стрибаєш з купини трави на купину, кругом ростуть росички, брусниці, пухівка і рідкі та худенькі сосни і берези.... Між купинами часто стелеться туман, а сфагнуми не дають зрозуміти на скільки глибока вода. Потім тобі може пощастити вийти звідти, знову звернувши у ліс...

Іван Шишкін. Хвойний лес. Солнечний день.
 І натрапити може на пісчаний обрив, зі стін якого стирчать корені сосен. Пісок тут постійно осипається тому не варто ступати надто близько. А далі.. Далі можна вийти на давно закинуте поле, яке природнім чином перетворилось в луку і рано чи пізно її поглине ліс. Тут бувають відкриті ділянки незарослого піску в яких можна побачити лійкоподібні заглибини. Знайте - там в глибині цієї заглибини живе Мурашиний лев, який чатує великих мурах собі на обід.
Трохи поблукавши можна нарешті вийти до озера з піщаним дном. Біля озера, та і в лісі легко знайти кольорові камінці з гострими краями - це кремній. І кремнію багато також у воді. Хоча кожне озеро на Шацьких озерах - унікальне, зі своїм особливим складом води. Сонце визирає з-за хмар. Поверхнею озера плавають птахи, які добре пірнають. Може здатись що пташка пірнула і втопилась. Але це не так. вона просто виплила набагато далі ніж ми сподівались її побачити. Називаються вони Пірникоза) Отака загадкова.

Щасливий, що вибрався з лісу ідеш плавати. Вода  приємно прохолодна. Але не запливай надто далеко, бо там водорості і водяники, що можуть оплутати тебе і забрати під воду. Взагалі ходять легенди що озера сполучені між собою карстовими порожнинами і в тих озерах живе чи то лохнеське чудовисько чи то страшний змій.

Отако роздумуючи ми вже виходимо зі Славіком в с. Гірняк. Йдемо шпалами до траси. На залізничному переїзді відразу біля дороги питаємо працівників в який бік Червоноград. Вони питають у нас чи ми збираємось і далі йти пішки. Ми жартуємо що аж до самого Шацьку і рушаємо далі. Виходимо на окружну Червонограду. Тут ніхто нам не по дорозі. Водії показують що завертають у місто, або потім поїдуть відразу назад. Так ми і проходимо  всю окружну. Нарешті віддаляємось по трасі від цього міста колишніх шахтарів, проминаючи терикони по один бік питаємо на ще одному залізничному переїзді чи в правильному напрямку. Нас знову питають чи ми будемо йти так усю дорогу. Мабуть залізничники в зв'язку зі своєю роботою не уявляють іншого способу пересування як залізниця. Нарешті зупиняємо машину. Нас підвозять во Нововолинська. майже 40 км по трасі. Не так погано. Нам залишається ще майже 100. Сонце світить на повну силу і ми їмо на зупинці. Потім знову йдемо по трасі. Тут багато автомобілів з польськими номерами. І я вже думаю чи не краще було б написати ще одну табличку "Любомль-Шацьк" але латинськими літерами. Знову їде якась машина з польськими номерами, але я все ж піднімаю руку. Нам зупиняють. І говорить водій зовсім не польською, а українською. І він їде в Шацьк. Нам пощастило! Говоримо з водієм дорогою. Він питає куди саме в Шацьк ми їдем і навіщо. Зрештою він відвозить нас аж на "Лісову пісню" - велику базу на оз. Пісочне. Ми завжди ходили сюди купувати щось в місцевому магазині.

Дякуємо водієві і щасливі йдемо на свій стаціонар. Місцева природа все більше поглинає мене. Стежка пірнає в ліс. Високі сосни, чорничники, мохи і ягелі. Стежка через болото, яке дихає на тебе вологою, торкає тебе високими травами, шумить, знову ліс. На нас дивиться озеро. Десь там мабуть на дні, в карстовій печері лежить великий змій. Все навколо так схоже на картини Шишкіна....

Ми заходимо через ворота. Студенти сидять у їдальні. Обід вже був - вони визначають, вчать і здають види. Нас швидко помічають у вікно і в їдальні починається не спокій. Ми заходимо трохи несвіжі, в пилюці, з наплічниками. Позаду майже 250 км, які ми подолали витративши лише 5грн 50 коп на електричку. Нарешті ми вдома.

Немає коментарів:

Дописати коментар