Про подорожі

Подорож - це така невимовна розкіш, яка дозволяє тобі водночас якщо не відмовитись повністю, то принаймні відкласти усі свої теперішні проблеми. А по поверненню розглянути їх вже з точки зору набутого досвіду пережитої подорожі.

Подорож - це та розкіш, коли ти можеш бути повністю присунім, чітко усвідомлювати що з тобою відбувається в кожен окремо взятий момент. Не в значенні що в повсякденному житті усвідомлення якості тривання часу навколо і в середині - не можливо, а в сенсі, що ті хвилини, які тривають в часі подорожі часто багато вартісніші для нас ніж хвилини у рамках звичних ландшафтів, подій і облич. Подорож починається задовго до моменту коли ти  всідаєш до потяга, автобуса чи автомобіля - насправді подорож починається десь глибоко всередині як зростаюча потреба до зміни місць, як пошук ключа для виходу з замкнутого кола. Немає нічого солодшого від планування маршруту, багаторазового вивчення горизонталей, потічків і позначок на карті, вираховування відстаней і похибок відстаней, вивчення обрисів гір задовго до того, як врешті зустрінешся з ними. І вже потім з тобою стається магія - коли всідаєш до потяга у бік гір, тверді лави тиснуть на виступаючі хребці на спині, а все довкола ворушиться від поривів вітру з відчиненого вікна. З тамбуру між вагонами раз по раз заносить цигарковим димом, хоч в потягах курити не можна. Від того диму троха неприємно, але ти приймаєш його, як необхідний ритуал і намагаєшся заснути, бо шлях, який ти зараз долаєш розташований десь між 12 і 2 ночі.

Подорож до гір – це завжди можливість торкнутися природи, відчути на собі її силу і мудрість. Це можливість існувати короткий дорогоцінний відрізок часу дуже просто, можна сказати органічно. Мені важко сказати що може бути краще за можливість пити воду вустами прямо з потоку, вмиватися нею, прихиляючи коліна до сирої, втрамбованої потоками і каменями землі. Що може бути смачніше за сон в наметі після доброї дуже простої вечері. Коли стоїш на вершині і бачиш як міняються просто над головою хмари, як їхні велетенські тіні пливуть полонинами і верхівками лісу десь унизу то здається наче весь ландшафт міняється разом з тими тінями так швидко, що може запаморочитися в голові. Саме в такі миті дуже гостро відчуваєш, що живеш, помічаєш як дихаєш, як переводиш погляд і як напружуються м’язи при кожному рухові, який робиш – чи то смієшся, чи то переносиш важкий камінь. Подорож горами – це завжди наче спілкування з другом на кухні, коли ви сидите один навпроти іншого, так наче це єдиний можливо правильний спосіб буття.