ВЗДОВЖКОРДОННА ЕКСПЕДИЦІЯ. Частина 1: Гриняви і Чивчини (29 червня - 04 липня 2015)

Ця історія почалась задовго до... А саме далекого 2012 року, коли я вперше вирушила у ці гори у складі першої ботанічної експедиції для збору ендемічних видів рослин для дисертації Тані. З цього звіту починаються звіти в моєму блозі. Ми вирушили тоді утрьох на пошуки Saussurea porcii Degen, а по дорозі вирішили ще завітати на ПАМІР. Багато води протекло річками Перкалаб, Чорний Черемош і Сарата з того часу. За цей час той мій допис встигли без зазначення авторства викрасти декілька туристичних груп вконтакті -_-, а від них перепостити сайт міста Верховина, з посиланням на групу вк. На щастя, на сайті міста Верховина люди реагують на коментарі і посилання на автора потім виправили.

Але щось я відійшла від теми. Почну спочатку. Почалось це все далекого 2012 року, першою ботанічною експедицією на Гриняви на пошуки Saussurea porcii. Як пишуть світила ботанічної науки, - цей вид навіть іноді називають "напівлегендарним" і навіть "найрідкіснішою рослиною Карпат". Потім була друга ботанічна  експедиція на Мармароси, в якій ми насправді не знайшли те, що шукали. Після Мармаросів було в планах перейти на Чивчини, або на Чорногору, але в зв'язку з погодою експедицію довелось звертати. А рослини все росли на своїх місцях і чекали коли хтось візьме їх для аналізу ДНК. Тому ще на початку 2015 було вирішено, що третій ботанічній експедиції бути! Склад її в результаті суттєво змінився. І на маршрут 29 червня 2015 вирушила я, як єдиний учасник попередніх експедицій і мої друзі, які не мають жодного стосунку до ботаніки, але були не проти пройтись цікавими місцями за компанію. А було їх троє - +павло артемишин з яким постійні читачі мого блогу вже знайомі, +Орест Дмитрик з яким вже теж мали б бути знайомі, і наш з Орестом друг - Антон.

29.06.2015 Ворохта - Верховина - пол. Дуконя
Приїхали у Ворохту вночі Львівським поїздом і лягли спати на вокзалі, вже традиційно. Зранку Антон розбудив всіх пів 6 ранку, закинулись печивом з медом, скинулись грошима і якийсь місцевий завіз нас машиною у Верховину (160 грн за 4-х), де ми благополучно купили квитки на Пробійнівку (маршрутка в 9:40) по 22 грн з копійками. З тих часів вже пройшло пів року, але все так добре пам'ятати мені допомагає бортовий журнал)

У Верховині було сонячно)

Потім кілька довгих годин в автобусі по розбитій каменистій і вже так добре відомій дорозі до Пробійнівки... Тут можна додати пару фото про інтер'єри наших маршруток для людей не спокушених нашою екзотикою.

Краса по буковинськи)

Жалоба за Кузьмою і вість про його смерть докотилась навіть сюди і вилилась в жалобну стрічку на рекламці з його фото. Жалобна стрічка теж імпровізована - з ізоленти.

В Пробійнівці було хмарно, але красиво. Почали підйом по тій самій дорозі, що минулого разу. Десь правда під самим верхом пішли трошки лівіше, але то не шкодить... Вийшли до знайомих полонин і краєвидів досить скоро. А навколо було неймовірне різнотрав'я, і серед соковитої зеленої молодої трави пробивалось повно різноманітного жовтого, білого і фіолетового цвіту. Масово цвіла купальниця.

Ми з Орестом дуже сі тішим з квіточок і полонин

Навіть вирішили зробити привал серед цієї краси, щоб надивитись, налюбуватись. Крім того в нас був музичний супровід з гри на дримбі від Антона )

А навкруги така красааа...

 Та час рушати) Попереду чекають гори, рослини... І йти ще шмат троха на нині.

Вже з'явився мій любий Піп Іван Чорногірський у лівій руці. Він буде супроводжувати нас то тут то там на протязі всього походу і гріти мені серце усвідомленням того, що я нарешті вдома... І ми так направду йдемо до нього, до Чорногори, але спочатку робимо великий такий гак. Чорногора, як масив в моїй особистій космології - це гора Меру - те, що пронизує всі світи і знаходиться в центрі всесвіту. Куди б і звідки не йшов - завжди йдеш до Чорногори. Вона позначає той факт, що нарешті ти на своєму місці.

гой-ра, ПІЧ!

 Та і інші незнайомі і знайомі верхи в купі складають такі чарівливі краєвиди, що годі відвести очей. На мою скромну думку - Буковина надзвичайно гарна.

До слова про знакування. Від самої Пробійни ми здибали де-не-де стовпці від ГО "Карпатські стежки" за шо їм файно дєкуємо. Кажуть вже і карта нова шойно вийшла. З іншого боку троха жаль, що ці дикі місця, може останні не затоптані туристами і не засмічені ними же, скоро стануть "достоянієм широкой общєствєнності", яка принесе сюди тонни пластику, зіпсує все навкруги кострищами ну і всі супутні товари...

Дорогою Паша зробив мені традиційну світлину на згадку)

фото 2012 року

фото 2015 року :)

План ми свій на той день виконали дійшовши до пол. Дуконя, де зупинялись з дівчатами під час першої експедиції. Стали за світла. Хотілось швидко розібратись з вечерею і лягти спати раніше, бо декілька годин на вокзалі не давали відчуття виспаності. Ввечері до нас прийшов якийсь дядько в цивільному. При чому п'яний. При чому прикордонник. Мав посвідку. Перевіряв наші документи. Ледве здихались його, бо дуже хотів поговорити. А сам ледве ручку в руках втримав шоб шось накалякати на копії нашої заяви Чернівецькому прикордонному загону. Паша взяв нам на полонині молока 1,5 літрову пляшку. Ми його цілком удвох і випили, бо хлопці шос нас в тому ділі не підтримали.

30.06.2015. Пол. Дуконя - пол. Глистовата
Оскільки перед сном нас страшно жерли мухавиці, шо спасу не було, то ніхто не здивувався дощу, який падав вночі, а потім вдень. Зранку було невелике затишшя. Ми пробували висушити намети поки снідали. Взагалі, хто часто читає мій блог - той знає, що рано вставати я не люблю) То ж вирушили в путь ми біля 11. Дорогою зустріли стадо овечок)

я навіть погладила її за секунду до...

Дійшли до Гаджугів, де я побачила цікаві рослини. Вирішила, що треба би їх в гербарій закласти. До слова, експедиція на відміну від походу, ускладнена певною науковою метою. Тому тут не ціль пройти з точки А в точку Б за певний час. Іноді навіть не ціль пройти з точки А в точку Б взагалі. Ціль побачити певні рослини і зібрати їх в гербарій. Це, між іншим, вимагає додаткових предметів, які треба нести. Зокрема наш колективний виряд ускладнювався гербарною папкою і 2,5 кг сілікагелю для збору зразків на аналіз ДНК.
Вопшем сиджу я собі гербарій закладаю, етикетки пишу, нікого не чіпаю...

Поглинута цілковито роздумами про методику гербаризації, дядька Ліннея, наукову цінність гербарію, родину Asteraceae і популяційно-генетичні дослідження, аж тут Паша такий: "Ведмідь!" Я чот спочатку подумала шо то він з мене жартує, аж бачу нє - пересікає поле зору молодий вуйко гордим галопом... Ну, в мене перша думка "Вот-ето удача! Треба сфоткать!"
Хапаю фотік, фоткаю. Паша тоже пробує зловити в кадр. Бігає вуйко скоро, а об'єктив в мене взагалі не зум :( Ну і поки собразила... Так шо маємо шо маємо...

Дупа ведмедя)

  І ліпший кроп-кадр від Паші:

Так шо медведі в Карпатах є)

Потішені сесим фактом, ми запакували гербарну папку і пішли далі. Власне туди, звідки щойно вибіг медвідь). Десь попри обід почали згущатись страшні густі хмари і надходити негура. Ми якраз доходили до пол. Глистовата. Одна з головних точок на маршруті. На цій полонині тримають коровки тому дорога там розбита в таке капітальне болотисте місиво, що мало де таке зустрінеш.

коровки на Глистоватій

 Дощ застав нас недалеко полонини. Ми дуже скоро добігли туди і просилися в ватага посушитись. Він дядько серйозний, але добрий. Пустив нас не тіко посушитись, але й сиром вгощєв, і на горищі поселитись позволив. Ми були з того дуже раді. Розклали речі, повісили мокрі намети досушуватись, взяли всьо шо треба і пішли збирати гербарій. Біля цеї полонини на мочарах якраз і росте Сюсюрея...

полонина Глистовата, дай Боже здоровлє ватагу, його дружині і пастухам

В мене звісно були координати популяцій... але вони виявились неправильними :(. Тому я знайшла всі три популяції по пам'яті. На щістя маю добру пам'ять на місця :).

Для тих хто зневажливо ставиться до ботаніків, хочу сказати, що експедиційні кафедри - це самі чоткі кафедри ;). І ботаніки та зоологи - дуже витривалі серйозні люди, яким до компанії хіба географи і геологи.

Ботанік "в полі" (на роботі)

Ходили по мочару туда-сюда - збираючи зразки для ДНК аналізу. Мухавиці жерли так шо капєц. Аж Антон, що перше пішов з нами не витерпів і казав шо вже піде геть... Паша прийшов, пофоткав краєвид і теж змився. А то тіки поки перша популяція була. Тіко Орест мене не покинув і ми пішли на другу популяцію, а потім ше на третю... Окрім зразків на генетичний аналіз треба було закласти рослини в гербарій, зробити всі необхідні записи в блокнот, пофоткати і таке інше.

збирається цвісти Saussurea porcii

 А ше ботаніки бачать таке, шо інші не бачать) От ви колись бачили в природі дикі півники? А ось вони. Ще в Шацьку колись бачила жовті. Інший вид, але теж дикі. Природна флора... Люблю бути ботаніком)

Сусіди сюсюреї - Iris sibirica

 Крім того після дощу почало розвиднюватись і коли ми вже вертали до стаї, то небо потішило нас красивими хмарами і кольорами...

 Орест осягає ботанічний дзен...

Ввечір ґазда вгостив нас молоком і сиром. Готували-смо вечерю на примусі в кімнатці, яку нам вділили. Аж спати лягли пізно.

01.07.2015 пол. Глистовата - пол. Бальтагул
Прокинулись традиційно пізно. Погода була то погана, то часом випогоджувалось. Ранок почався з перекладання гербарію. Вийшли по обіді. Дорогою нас ще пару раз заставав дощ. Ватага питали як дійти до гори Гнатасі, а він нам казав шо не знає такої. Ми в задумі покинули полонину...

Мені завжди було цікаво хто то поназивав всі гори? Особливо ті, які далеко від сіл і навіть від полонин де місцеві пасуть худобу. І якшо навіть старий ватаг який з дитинства пасе тут худобу не знає де така гора є, то як нам її шукати? Орієнтувались виключно по генштабівці. Трохи вернулись по тій дорозі звідки прийшли і пішли до колиби НПП, але там нікого не було, хоч на вікні була записка, що скоро мусять вернутись. Вчора ми бачили тих людей на Глистоватій. Вони будували капличку біля хреста. Але видно так на свою колибу і не вернулись, а пішли в село. Спитати дороги нема в кого, вказівників нема, то ж ми пішли, як то часто буває, по інтуїції більше ніж по карті, дорогою вниз в урочище Чемірне, де побачили закинуте поселення - руїни погранзастави - великі двоповерхові будівлі, казарма, асвальтовані вулиці - ціле містечко.

В кінці вулички стояла хатка, яка виглядала на жилу. Думали пройти повз, але щось мене дуже до неї тягнуло. І не дарма. То виявилась лісничівка. Там зустріли людину ( о щастя!) - Саша - великий гуру цих місць, солопоходер і дуже цікавий мандрівник. Він нам розказав шо до чого і з дорогою підказав, за шо йому подяка велика. Чаєм напоїв. Пропонував лишитись, але ми і так неспішно дуже йдем, так що відмовились.
Рушили далі. А далі дорога йде по Чорному Черемошу. Там річки більше, ніж дороги по факту. То річка по дорозі тече, то пересікає її. 14 разів переходили річку в брід. Спеціально рахували! :) Дорогою проходили повз кляузу Бальтагул. От це реально цікава штука... Люблю таке.

кляуза Бальтагуль

 Вже їй більше 100 років, а тримається купи. Реве як звір.

Чота стало холодать. Та і чуйка мені підказувала шо зараз повалить дощ, тож ми довго не затримувались. Останній раз перейшли крижаний Чорний Черемош в брід і пішли дорогою вгору до полонини. Нас троха пополоскало таки дощем. Вкотре. Потім знов розвиднілось. Аж навіть можна було погріти зазяблі кості в останніх променях сонця.

наша хата правіше.

На хаті сюрприз - зустріли компанію з Коломиї. Вже палиться ватра. Ми перебрались. Поставили намети в колибі. Вона велика, але вже засмічена туристами... А шо буде з овою картою і знакуванням? По троху ремонтується ніби... Вікна двері забиті дошками. Коломияни кажуть шо на заутра передають дощ, але моя інтуїція мені підказує інакше. Побачим хто кого))
Я пишу звіт в бортовому журналі, поки готується вечеря... Або мої прекрасні літні будні...

02.07.2015 пол. Бальтагуль- г. Гнатася - пол. Бальтагуль
Зранку нас розбудили о 8. Це була та компромісна година коли найраніше я була готова вставати. Поки грілись біля вогню я вирішила досушити свої сандалі. В результаті чого вони підплавились капітально. Це був перший натяк на те шо це їхнє останнє літо. Ми потім сандаль зашивали голкою звичайною, яку успішно при цьому зламали. А голка виявляється була тіки в мене і то одна. Мужики, блін :(.

Далі в нас був план - треба було піти на Гнатасю. Вийти на вершину для туристичного звершення і задовільнення нашої цікавості - це раз. Знайти популяцію Сюсюреї, як кажуть шо вона має бути під тов горов - це два. Гнатася вважається найпівденнішою горою Українських Карпат (вікі).

Вирішили, що Антон може побути на колибі з нашими речима, а він був не проти такого діла, бо то був перший його справжній серйозний похід. А ще його доймало не надто зручне спорядження і сандалі, які теж почали розвалюватись. Ми взяли найнеобхідніше і рушили. Надіялись швидко справитись і ще в той же день піти далі. Ага)

Я, Орест і Паша піднялись на кордон. Сонце світило і було досить тепло. На небі не хмарки... Ех... Най іншим разом метеорологи до мене за прогнозом звертаються) Спочатку піднялись на скелі "Бабині". Цікаве місце.

скелі Бабині

дивимось на кордонні стовпці внизу, туж під скалою.

вид зі скель Бабиних на Румунські гори... Чаруюче...

 Зі скель злізли і вернулись на кордон. Багато хто може бозна як уявляти собі кордон, якщо раптом ніколи його в Карпатах не бачив... Але виглядає він досить прозаїчно - камениста дорога, залишки паркану з колючим дротом і моря жерепів...

мої спільники)

Далі нас чекали декілька кілометрів по цій дорозі... За години півтори ми підійшли під Гнатасю і почали шукати в лабіринтах жерепу вихід на просіку, якою можна дістатись вершини. Микались туди-сюди, аж поки втрапили. На підходах зустріли групу поляків. Неочікувано... Але довго з ними не говоримо. Нам путь відкритий... 

Вершина Гнатасі це отаке скельне громаддя. Хлопці рвонули вперед поки я туво сі розглядаю на всі боки) Бо ж куда спішить)

підкорювачі Гнатасі

Сторож гори 

 Я ж на каменяку і потім вилізти встигну, а поки обійду її навкруги... Тут теж є цікаві місця...

Око Гнатасі

 Вкраплення мармуру і кварцу тут всюди. Навіть на дорозі знаходили велетенські кількакілограмові брили...

 На каменюці людно) Якийсь ломикамінь та інші приємності)

Хтось намагається вийти на зв'язок із соціумом... До речі, мережа не ловить з першого ж дня походу фактично ніде. Я навіть і не намагалась особливо її шукати. Телефон ношу вимкненим. Я тут. І гори тут... Нащо мені ще щось?

 На Гнатасі каменяччя повно цікавого. Оті внизу скелі як комин... Хто зна.. Може тут колись мали зимівник опришки? А може сам Довбуш?

На жаль, докладно кожнісінький камінчик дослідити часу не маємо. Їмо смаколики принесені з собою і рушаємо на пошуки популяції Сюсюреї...

комин на Гнатасі

 В нас є координати... І ми намагаємось дістатись до вказаної точки. Спочатку даємо ще більше кілометра по дорозі вниз. Потім напрямки деремось через густий ліс без стежок чи чогось подібного. GPS сходить з розуму, бо коли ми йдемо вздовж схилу приблизно на одній висоті - він показує, що ми стрімко скидаємо. Коли ми починаємо стрімко скидати по схилу до низу - він показує що ми на одній висоті траверсуємо... Якісь геоаномалії О_о. Через рель'єф.. А може то для безпеки держкордону шось таке... В результаті ми приходимо на дно якогось яру серед заростів. Внизу серед гострих скель тече потік і бурхливо шумить. Ми на схилі з крутизною біля 70 градусів. Протилежний схил такий самий. І скільки видно - далі лише непроглядний смерековий ліс. А ж ми знаємо, що Сюсюрея росте на болоті а не в лісі... Я дивлюсь на навігатор... Паша дивиться на навігатор... Ми всі втрьох дивимось на нього і колективно чухаємо мозги, але нічо мудрого не придумується... Треба відступати... Може бути, що в нас знову неправильні координати. А може бути що геоаномалії з навігатором продовжуються і не знати куди він нас заведе...

мамо, де я?

 Деремось через хащі в зворотньому напрямку і виходимо на дорогу. Їсти вже хочеться капітально, після таких то вправ в фітнес залі... А ми вже всі запаси провіанту на вершині заточили. День близиться до заходу. В нас тільки м'ятні цукерки "з хрестиком". І то пару штук. Невеселі волочимо ноги назад на полонину Бальтагуль. Кілометрів 7. Дорогою зустріли таку милу гадючку.

  Вертаємо на колибу замахані біля п'ятої вечора. І так ясно шо вже нікуди не підемо. Пристуапємо до приготування обідо-вечері. З того всього аж два різних супа зварили один за другим.

ватерище в колибі на полонині Бальтагуль.

 На дворі скоро стало темно. Ми подивились ще фото за цей день, переказали Антону свої пригоди і лягли спати.

03.07.2015 пол. Бальтагуль - г. Велика Будийовська
Встали знову о восьмій. Бо о сьомій підняти мене не можливо) Вирушили десь по дев'ятій. Піднялись на кордон і рушили по ньому в протилежний від Гнатасі бік. Хлопцям вже хотілось додому) Дорогою бачили сліди козулі, кабана і медведя. Перед г. Лостун був серйозний перепад висот і далі після нього аж до г. Чивчин ще пару таких моцагових...

Чивчин!

 Перед самим Чивчином є хата НПП, там бухали якісь форумчани з travel.org.ua. :( Чим ближче цивілізація тим ну її... Чували шо на Чивчині самому є колиби. Я б пішла... я взагалі люблю позависати всюди, навіть пожити в різних точках. Навіть, якшо ті точки між собою на пару кілометрів віддалені... Але знову ж таки... хтось вже хотів додому і з кожним днем все інтенсивніше. Мені ж ця думка була не зрозуміла і дивна. Але, на щастя, мені додому і не треба було... Мене чекали ще довгі солодкі дні в горах... Після вчорашнього маршкидка сили мене по троху покидали, аж поки перед Великою Будийовською остаточно не скінчились... На невеликому майданчику на крутому підйомі розтаборувались...

Антон медитує на краєвид...

Орест вивчає карту...

Паша, як завжди травить якісь історійки...

Паша, Чивчиноподібний намет і Чивчин...

Зварили на вечерю борщ. І лягли спати, як сонце тіки заходило...

04.07.2015 г. Велика Будийовська - пол. Радуль. Закінчення першої частини походу, прощання.

 Паша встав ні свєт ні зоря. Отакий краєвидик на пару з Антоном сфоткав. У них взагалі був намет жайворонків. А в нас з Орестом совиний намет) Або просто намет сплюхів...

сонце сходить...

вам не двоїться) В нас просто однакові намети)

 Намет сплюхів почали будити 5 - пів 6 ранку, що космічно рано. Але поки ми зібрались і вийшли то була 9 ранку. Бугага :)
По переду нас чекала звивиста дорога з перепадами висот, але відчувалось, що ми наближаємось до цивілізації.. Якимось 5 чуттям...

Дійшли з хлопцями до повороту на Керничний. Фотографуємо на прощання останній спільний прикордонний стовп. Паша з Антоном сходять в долину звідси...

Робимо колективне фото на пам'ять :) Прощєємося. Перепаковуємо речі - нам скидають решту харчів, бо я та Орест рушимо далі.

Махаємо востаннє їм на прощання і вони скоро зникають за відрогом...

А нам далі в путь. Але про це вже в іншому дописі)

Дякую всім хто прочитав.

Красно дякую Павлові за знимки, яких тут не менше ніж моїх власних.
А ще Ромкові Тимофійчуку за консультації, які давав мені перед походом.
Красно дєкую всій чесній компанії за те, що пішли зі мною в далекі гори...
Ще уклінно дякую горам, за то шо такі файні. І добрим місцевим людям.

To be continued...


П.С. Частина 2 вже тут: ВЗДОВЖКОРДОННА ЕКСПЕДИЦІЯ. Частина 2: Чивчини - Чорногора (04 липня - 07 липня 2015)