Про пріорітети

Скількох проблем і непорозумінь можна було б уникнути, якби ми вміли правильно розставляти пріорітети. Очевидно, - що це сприяло би підвищенню продуктивності і досягненню бажаних цілей в коротші терміни. Але якщо подивитись на це менш прагматично... Ми любимо критикувати владу, "мажорів", олігархів і т.д. Посилатись на індіанську мудрість, проявляти себе як гнівних захисників природи в стилі "я б їх всіх повбивав, руки повиривав, кругом козли". Бо природа, очевидно важливіша і дає нам більше ніж короткотривалі фінансові прибутки і матеріальна вигода. Але чому нам не очевидно, що дуже часто ми неправильно розставляємо пріорітети в тому що стосується соціального життя? Те, чи полайкають твій особливо розумний твіт чи пост у фейсбуці нас цікавить більше, ніж людина яка поруч (думаю всі бачили як люди збираються разом, щоб посидіти в інтернеті). Хоча в самих постах і лайках нічого поганого нема. Питання лише в тому, як ми розставляємо пріорітети.
Коли одна жіночка в маршрутці сказала ( дівчинка/хлопчик у фейсбуці написав) - ми приймаємо їх твердження за істинне, бо вони типу незалежні експерти, бо їм нема чого нами маніпулювати (хоча вони насправді будують такі самі здогадки як і ми, ніякими експертами зазвичай не виявляються). Ми приймаємо твердження абсолютно посторонніх людей, і не бажаємо слухати близьких нам (я не маю на увазі родичів, я маю на увазі - духовно близьких і значущих).
Ми легко купуємось на славу у віртуальному просторі. Багато хто фанатично підраховує кількість підписників чи читачів, яка на 90% складається з абсолютно незнайомих людей, яким в більшій мірі - на тебе абсолютно наплювати, вони так само як і ти - просиджують години онлайн переварюючи новини абсолютно чужих їм людей, замість піти погуляти з собакою, яка
тут, поруч, помити посуд, який тут, за стіною і піти зустрітись з другом, який тут, через дорогу. Але чому вони цього не роблять? Бо в мережі вони видаються собі чимось більшим, чим є насправді. В "реальності" ж їх діймає комплекс неповноцінності і меншовартості (який насправді лише ними ж створена ілюзія). Соціальна думка - думка безликих багатьох, тих, кого ти не знаєш на ім'я, тих, з ким не пішов би у розвідку, тих, хто не приготує тобі сніданок, тих хто не буде сидіти біля твого ліжка в лікарні ночами - думка всіх цих людей, цієї сотні-двох-трьох акаунтів, з легкістю здатна змусити тебе забути про дім, про традиції, про те, що насправді важливо і про тих, чиє ім'я колись (до того, як ти зайшов в онлайн) так багато значило для тебе, про тих, хто ніколи не підводив, про тих хто дбав про тебе в якому б "неприглядному" стані ти не був, про все те, що давало сенс у житті. Ми переконуємо себе, що не залежимо від усього цього, що насправді ніякі соціальні впливи не владні над нами і що ми і досі пам'ятаємо що важливо, але продовжуємо цитувати чиїсь розумні пости і посилатись на достовірні джерела, як от deviatnull_violet_66, з датою народження 13/13/1913, загадковою картинкою на аватарці і містом походження - Вавілон, яку ми в житті не бачили. Та нехай кожен сам для себе максимально чесно про це подумає... Справді, я ж не прошу дати мені відповідь і зізнатись у всьому сокровенному. Розберіться у цьому для себе. Може ви не зцілитесь від одкровення, але так, щось цікавеньке про себе, раптом почерпнете. Ми кажемо що пам'ятаємо про важливі речі. Але ми пам'ятаємо і про ті речі, яких давно немає, то ж чи це показник? Показник те, що ми творимо зараз, наші дії, думки і слова.
Соціальна думка керує нами значно більше, ніж ми думаємо і іноді вона може доводити до абсурду. Ми забуваємо про найважливіше, заради ілюзій, які возвеличують наше его (а це і є один із важелів впливу соціуму на індивіда. Кнут і пряник, так би мовити - осуд і схвалення). Цим маніпулювали диктатори - Гітлер, Сталін, Наполеон, на цьому працює реклама і це існує в соціумі саме по собі як явище і ми часто купуємось на це.
ЧСВ, як часто пишуть в соцмережах - Почуття Власої Значущості. Ми так хочемо бути важливими, що втрачаємо тих і те, що дійсно має значення для нас і тих для кого маємо значення ми.