Говори зі мною... Або "Протагор" Платона

коли повертається світ спиною

і знов поміж нами відстань і стіни

говори зі мною

говори зі мною 

хай навіть слова ці нічого не змінять 

і коли вже довкола пахне війною

і вже розгораються перші битви

говори зі мною 

говори зі мною 

бо словом також можна любити 

я одне лиш знаю і одне засвоїв

і прошу тебе тихо незграбно несміло:

говори зі мною 

говори зі мною 

і нехай твоє слово станеться тілом 

(с) Іздрик

Читаю діалог Платона "Протагор". Раніше читала лише "Федон" і він мені не подобався.  А тут я справді зацінила Сократа і його метод. А головне, цей діалог наштовхнув мене на масу розмислів не філософського, а цілком прикладного характеру, якими я і хочу поділитись, перемежовуючи їх з короткою оповіддю по контексту твору.

Тож перше одкровення - використовуючи діалог нема ніякого місця для сварки ("... можно спорить о таких вопросах, но не ссориться. Спорят ведь и друзья, которые хорошо относятся друг к другу, а ссорятся противники и враги"). В діалозі можна дійти до спільного висновку,  навіть,  якщо це не істина в останній інстанції, то принаймні з цього моменту і надалі, ви, двоє, що мали діалог, дивитесь на цю річ однаково. Проте, для діалогу потрібна не сприйнята, чужа ідея, а своя власна.  Бо, якщо людина не здатна обґрунтовано власну позицію висловити, то висловлювати її впринципі не варто, бо в такому випадку відкривається, що людина живе чужим розумом, а не власним. Можна, звісно, і потрібно до чужих ідей дослухатися, але перш, ніж впроваджувати їх в життя,  а тим більше висловлювати чи ставити в протиріччя комусь, - варто їх самостійно обміркувати і з усіх боків піддати сумніву (такий собі принцип верифікації).

Одкровення друге, про яке я якраз нещодавно розмислювала - в ході діалогу на якусь одну тему є можливість виявляти слова, які можуть по-різному трактуватись різними людьми (в даному випадку співбесідниками), визначати як відтепер і надалі ці слова трактуватимуться і вже далі в ході діалогу застосовувати ці слова, як базис для виведення подальших тверджень, проте вже бути певним що зміст в ці слова вкладають всі однаковий. Це допоможе і в подальшому (наступних діалогах) уникнути непорозумінь. Я абсолютно переконана, що чим більше таких слів, що можуть бути по-різному потрактовані, буде виявлено і проговорено їх значення, чи навіть емоційно-смислове навантаження - тим менше непорозумінь може виникнути.

Сократ вибудовує дуже чітку лінію запитань і показує співбесіднику де у нього судження не збігаються (ох, як прекрасно було б поговорити з Сократом!). В даному діалозі Протагор, відчувши в Сократі сильного супротивника намагається втекти від відповіді. Проте, діалог відбувався при свідках, які не дають ні перервати діалог на середині, ні Протагору втекти від відповіді. Взагалі, весь діалог швидко починає нагадувати хорошу партію в шахи, де Сократ розумно веде напад, проте не форсує події. Як і в шахах, - супротивник сам ставить собі мат тим, що вибирає хибну тактику і допускає промахів. Як ніколи раніше, явною стає фраза "Все, що ви скажете, може бути використано проти вас". Проте, оце проти, "противник" і т.д.... це лише алегорії. Насправді, якщо діалог, це пошук істини, то тут немає боротьби, а лиш спільна праця.

Загалом, Сократ, не ставить себе вище за інших, і якби хтось довів йому, що він в чомусь не правий, то Сократ прийняв би ту істину, яка виявилась би в діалозі. Так само і ті, хто в результаті діалогу виявляються не правими, чи то істина була співбесідника чи то істина була знайдена десь на середині між їх твердженнями, не повинні почувати себе переможеними і приниженими, а навпаки, порадіти тому, що тепер володіють більш істинним знанням і мали такий чудовий і плідний діалог. Хоча, і саме по собі вміння висловлюватись і наводити аргументи, - не береться нізвідки. Його можна набути в таких діалогах, а попутно і позбавитись не одної омани. 

Як жаль, що більшість людей, з якими мені доводилось вступати в діалоги, зазвичай вважають такі суперечки  безглуздими, або ж ставляться до них, як до війни, де є переможець і переможений. І це не обов'язково повинні бути глибоко філософські теми, але і цілком життєві. В результаті, кожен залишається при своїй думці, що аж ніяк не додає взаєморозуміння. Замість того, щоб зблизитись і виробити спільний погляд на речі люди вступають, або залишаються в конфронтації, сприймають спробу такого діалогу, як камінь у свій город, посягання на їх нерушимі істини чи безглузду упертість. Що ж, таких людей важко у будь-чому переконати чи щось їм показати, раз вони самі не хочуть шукати істини, замість того, щоб триматись за свої заскорузлі погляди. Тому і займатись цим не планую.

Просто наступного разу подумайте, що для вас важливіше - спільний погляд на речі, докопатись до істини, провести з користю час, повправлятись в мистецтві висловлювання і наведення аргументів, чи залишитись при своїй думці, яка, ймовірно, не має ніякого підґрунтя і залишити в цілості своє его і порядок речей?

Я вважаю, що всі нестиковки і непорозуміння варто проговорювати, але конструктивно, замість просто безпідставно впиратись на своєму. Розмовляйте, один-з одним, частіше!

говори зі мною

говори зі мною

хай навіть слова ці нічого не змінять