Пам'ятаю, що перший екзамен, який ми мали здавати був біохімія. До якої я не встигла нічого навіть прочитати і успішно отримала трійку. З такої "печальки"я і +Lyu Pikulyk не змогли всидіти у Львові, коли перший курс вже збирався виїжджати в Карпати, тому в восьмій ранку ми стояли під автобусом на Кваси :) Для відмазки взяли зошити щоб "готуватись до наступного екзамену" і погрузились в автобус. П'ять годин по розбитій дорозі ми співали пісень з пластового співаника, при тому, що: по-перше я їх вперше бачила, а по-друге ні я ні Любця, особливим голосом чи слухом не володіємо. Нарешті тверда земля. Кваси. Сонце. І де-жа-вю.
Звісно, адже знову ми в заїзді з моїм науковим керівником і він ставить нас в кінці колонни. Проте, відбулась якась невідома зміна. Підйом мені дається легко і просто. Тепер я тягну за руку якихось першокурсниць. А Любця навіть забрала невеликого наплічника в одної з них, яка чомусь не віддала його на машину, не зважаючи на всі переконливі прохання.
Наступного дня ми хотіли встати досить рано, аби прогулятись навіть не згадаю куди, але як тільки продзвенів будильник - ми побачили за вікном чорні хмари, туман і дощ, тому вирішили що нікуди не підемо і лягли спати далі. Вдруге прокинулись близько 10 ранку. Погода, як то часто буває, кардинально змінилась - світило сонце і дув легкий вітерець. Ніхто і не сподівався що ми ще досі тут. Ми вирішили, що пів дня буде досить аби прогулятись на Петрос, тому перекусили на скору руку, закинули примус, каву, банку згущенки, горнята і тепліші речі в наплічник і вирушили в путь.
На Петросі ми були через годину - вдвічі швидше ніж написано на вказівнику. Довго варили каву в напівзгорівшій капличці і навіть осилили банку згущенки на двох, бо ж не нести її в руках назад. Просиділи на вершині годину часу, дивились на Говерлу, дуже сміялись і знимкувались. І знову я почувала себе дуже добре і навіть не втомлено.
І лише позавчора я виявила, що з двох окремих фотографій, де ми знимкували одна одну по черзі можна зробити панораму.
Все могло б уже закінчитись, але ж ми обіцяли Миколі Володимировичу позбирати йому лишайників по дорозі. Навколо вершини ми зібрали кілька цікавих камінців... Я вкотре подивилась на Говерлу. Було трохи по другій дня... І я ненав'язливо так запитала чи не хоче Любця ще на Говерлу сходити :) Вона направду не так довго відмовлялась :) Тому ми скоро закинули речі в наплічники і почали швидкісний спуск. Пробігли перемичку, дорогою ще збирали камінці з лишайниками. Потім, аби не нести їх на Говерлу заховали в секретному місці і вийшли до КП. Якийсь явно напідпитку охоронець в фуражці КБЗ намагався взяти з нас гроші за вхід. Які гроші, якщо ми тільки на Петрос і назад збирались :) Нічого в нас такого з собою не було. Ми довго втирали йому, що ми студенти зі стаціонару, і що на практиці нам дозволений безкоштовний вхід і ще невідомо що, бо відступатись від гори, коли ми були так близько ніхто не збирався. Нарешті він запитав де ми збираємося ночувати, бо ж то вже четверта година а наплічники в нас такі маленькі, що явно в нас нема ні намета ні спальника. На що ми йому відповіли що "як де? На стаціонарі. Ми лише на Говерлу і назад". На то охоронець навіть трохи протверезів. Задумливо глянув в бік стаціонару, на сонце, яке вже сунуло до горизонту, на Говерлу. Посміявся і пропустив. Пам'ятаю ми на Говерлу піднімались в спартанському темпі. Фактично забігали. Постояли на вершині, зазнимкувались...
Ну, от тепер я і на Говерлі побувала. Не сподобалось, що там багато народу і що дуже багато сміття. Тоді я подумала, що якщо до Говерли я дійшла то і цілий хребет пройти зможу, але вже наступного разу. А зараз ми зібрали пару камінців і рушили назад. Сонце сідало, здавалось все швидше і ми разом з ним пришвидшувались. Біля секретного місця присіли доїсти залишки пляцка, запиваючи водою, забрали каміння з Петроса і прискорились. Вирішили, що підніматись знов на Петрос нема сенсу і рушили траверсом. Навіть не знаю чи не вийшло б по часу швидше, якби ми таки піднялись знову на вершину. Кожного разу як сонце ховалось за наступним поворотом ми пришвидшувались ще більше, аби його наздогнати, адже ліхтарика в нас не було, а попереду нас чекав довги відтинок через ліс де в сутінках вже не було б зовсім нічого видно. Довго чи коротко, але нарешті ми стояли на схилі Шешула, коли вже майже зовсім стемніло. За день ми встигли згоріти і трохи втомитись, але ми були вдома і це не могло не тішити. Ввечір за чаєм коротко розказали Миколі Володимировичу який веселий був у нас день і завалилися спати.
Наступного дня довго відсипались, потім мастились "Рятівником", бо були червоні як помідори від сонця і зібрались їхати до Львова, адже завтра екзамен, до якого ніхто не готувався.
В обід вже ловили попутки в бік Франківська на трасі в Квасах. Дорогою пообідали ситно і смачно в якомусь кафе. Нарешті доїхали в Франківськ і сілина поїзд. У Львові були близько шостої. Додому їхати сенсу не було, бо екзамен на 9. Прогулялись в центр, поїли на лавці біля МакДаку все що залишалось їстівного, зварили кави. І здали екзамен) Я навіть отримала 4, хоч з математичних методів в біології знала лише два :)
Ну, і життєве кредо, привезене з Карпат -
Немає коментарів:
Дописати коментар