Фотоколаж 3 "Мій Крим"

Не довго думали і не довго гадали, а вирішили їхати в Крим з наметами :) Колись давно я вже в Криму бувала у батькового друга. Тоді ми всією родиною два тижні жили в Керчі, їздили на море автобусом, бо в Керчі порт і купатись особливо нема де. Тоді я отримала запалення вуха і половину відпочинку просиділа вдома з температурою більше 40. До слова, я завжди була дуже хворобливою дитиною і саме тому рідко кудись подорожувала і мало де бувала. Хоч і на морі була перед тим не раз, але набридло їздити з мамою, сидіти в будиночку в санаторії, слухати нотації цілими днями і їсти щось огидне в їдальні. Скоординувалась з +Ігор Устинський , дістали квитки і поїхали.


Ми не особливо уявляли де саме будемо і куди встигнемо, але чітко вирішили, що за 10 днів, які в нас є хочемо потрапити в Бахчисарай і печерне місто Чуфут-Кале. Добрались до Бахчисораю від розвилки траси пішки. Заледве встигли дістатись першго кемпінгу перш ніж стемніло. Було трохи людей, але вони не напрягали. Солодко пахло квітами в повітрі, співали цвіркунці і було дуже тепло. В мене не було ще ніякого спорядження. Цілий час ходила в кедах, бо міські сандалі бовтались на нозі і постійно дошкуляли дрібні камінці. Взяла старий раритетний татовий єрмак, бо ліпшого наплічника позичити мені не змогли. В ньому лежали мої речі лише і причіплених два каремати, але нести його було майже так само важко, як

Ігорковий напакований наметом, казанами і іншими важкими штуками. Намет, доречі, ми позичили :) Другого дня ми піднялись до Чуфута. На щастя здогадались залишити речі на вході. Жара була неймовірна. Ми бродили серед міста видовбаного в товщині скель. Колись на цих вулицях вирувало життя, здавалось от-от побачиш дерев'яну повозку запряжену осликом і караїмів в національних строях. Ми зайшли в чайхану, випили чаю, спробували традиційні пиріжки караїмів, чай з трав і солодощі. Дорогою назад, в Бахчисарай ми зустріли лавки з сувенірами, яких не було, коли ми рано піднімались в гору. Купили собі трав'яних чаїв і якісь дрібнички і спустились в Бахчисарай. Ціни на відвідини палацу виявились, як для нас, зависокі. Тому ми побродили по внутрішньому парку, я піднялась на соколину вежу, ми пообідали в іншій чайхані і почали вибиратись в бік моря.

Доїхали в Севастополь. Там серед куп туристів які ходили туди і сюди познайомились з групою києвлян. Вони сказали, що знають де кемпінг і ми поїхали з ними. Але знати і реально десь стати наметом в Криму не одне і те саме. Ми спершу поїхали в Балаклаву, просиділи там цілий день, поки шукали де можна стати наметом. Нам сказали, що тут ніде. Їдьте на Фіолент. Ми поїхали туди. Нарешті побачили море... Але до нього треба було довго спускатись сходами вниз. В кінець втомлені ми потяглись до моря з рюкзаками і лише в самому низу побачили табличку, що ночувати на пляжі не можна. Помили ноги в морі. Прийшли військові, яким належить пляж. Сказали, що він закривається і нам треба забиратись геть. Ми ще повільніше пішли вгору назад.. Всі 700 з чимось сходинок. Нарешті залишились на будь-якому місці ночувати.

На другий день їздили в Царське село, бо казали що там можна стати прямо на пляжі.Але все оце казання направду нічим не закінчилось. Потім ми ще кудись ходили, чекали, розвідували, ходили, чекали і в кінці-кінців повернулись туди, де ночували перед тим. Я вирішила, що це очевидно знак і там ми прожили тиждень. Насправді подружились з народом. Але особливо я полюбила Дашу. Потім не раз приїжджала з до неї в Київ, і навіть вона до мене, а ще ми були разом на морі, але це вже в іншій історії... :)