Пройшло кілька днів відколи я потрапила додому перш ніж я зібралась з силами, щоб щось написати. Після довгого планування гірської мандрівки все як завжди змінилось в останні кілька днів і одні учасники вибули, інші з'явились зовсім неочікувано. Так чи інакше, а 26 липня, коли всі навчальні практики, вступні іспити і оформлення відпусток залишились позаду, - команда з п'яти людей зібралася на вокзалі. Особисто у мене в наплічнику лежало пів кілограми карт, а в голові - план Закарпатського Туристичного Шляху про який детальніше можна почитати
ось тут. Загалом - не мало, не багато - 315 кілометрів Карпатами для звичайних людей, які просто люблять гори і не мають жодних розрядів з туризму, не належать ні до яких асоціацій пов'язаних з цим і нічим особливо не займаються - просто ходять на навчання і роботу, часом випивають пива в кнайпі після робочого тижня і ходять в кіно.
День перший
Просто біля вокзалу стояв перший наш вказівник, біля якого ми поспішили зазнимкуватися.
Трохи поблукавши вуличками ми вийшли до річки, проминули якісь промислові будівлі і перейшли міст. Ставало душно, то ж ми поховали до наплечників всі свої светри і куртки, які гріли нас в непривітному вагоні. Невиспані, голодні і неадаптовані ми довго повзли дорогою, потім стежкою через буковий ліс. Відразу стало зрозуміло, що з хорошою питною водою нам щаститиме рідко, бо літо видалось дуже спекотним. Багато джерел пересохли, чи перетворились на тоненьку цівку брудної води. Сонце підіймалось і ми нарешті пірнули в буковий ліс. Стежка досить добре натоптана підіймалась вгору допоки ми не піднялись на хребет Явірник. Там маркування виявилось не таким хорошим, як хотілося б. Ми зустріли перші ожинники і малинники, через які доводилось продиратись. Тут же не забарились комарі. Я, в принципі була до цього готова, але неприємностів троха додавало. Врешті ми втрапили на вірну дорогу, яка дала міцно вгору, піднімалась обідня спека, а доброї води так і не було. Під самою вершиною г. Юда Верх зустріли місцевого чоловіка, який теж не без зусиль підіймався в гору. Виявилось що він власник хати під вершиною де за гроші приймає туристів. Особливо доброзичливим його не назвеш. Та і при наступній зустрічі виявилось що він не лише на нічліг за гроші приймає, але й поради в нього також за гроші. Оскільки всі дуже змучились ми зробили тривалий обід/сніданок і навіть трохи поспали в тіні дерев.
На галявинах росло повно звіробою, Іван-чаю, тисячолисника, деревію, і м'яти. Ми навіть дещо позбирали. Потім рушили до низу. Спуск був не менш крутий ніж підйом. Часто можна було послизнутись на опалому сухому листі чи сипучому кам'янистому грунті. Хтось навіть підвернув ногу. З лісу ми вийшли на край поля. Вирішили не мудрувати і йти по маркерам, які тут зрідка траплялися. Але дарма. За якийсь час маркери зникли. Ми стояли на дорозі серед поля і було зовсім не зрозуміло куди йти. Так чи інакше треба було переходити річку, то ж ми знайшли підвісний міст і о чудо - на ньому маркер. Нам сюди. Було ще досить рано, але команда просила вже нікуди не йти. Ми перейшли через територію котеджів відпочинкового типу під назвою "Дубовий гай" і розтаборувалися серед лісового підросту. Враховуючи всі наші гаки і пошуки маркування - нагуляли 27 км. По маршруту може половину з того. Але чим далі тим більше жартів з'являлось на тему маркування маршруту на місцевості.
День другий
З самого ранку один учасник вирішив сходити з маршруту. Деякий час нам зайняв перерозподіл спорядження і їжі і вирушили ми знову не так рано, як запланували. Мій маленький наплічник став рекордно важким, а перед нами лежав підйом на г. Домашинський Верх і г. Стінка. Ми вже відставали від запланованого графіку на пів дня. Спочатку все добре починалось. В обід ми навіть стали недалеко нормального джерела і зварили чай.
 |
| Отакі вже почали з'являтись краєвиди |
 |
| Чай і сємушки |
А потім загубили маркування і зайшли явно не туди. По суті пиляли просто під самим кордоном. Потім знайшли стежку, мабуть нею ходять прикордонники на обхід, а ще стару дорогу, що вела просто до кордону. Було ясно - ми надто низько. Почали підніматись дорогою, а потім оленячою стежкою на г.Домашинський Верх в лоб. І вже на самій горі знайшли маркування. Далі намагалися його не втрачати, але місцями його просто не було. Як результат - десь в полях високого чорничника не помітили зарослого малиною повороту і додатково вийшли в ур.Чорні Млаки де колись впав метеорит.
Нарешті спустилися в с. Стужиця, де випили холодного пива на розлив (по 5 грн за 0,5 л) і поставили намети біля фельдшерського пункту. Люди тут дуже милі і привітні. Розпитувались відки йдемо і розказали кілька історій.
 |
| Шось всі троха пом'яті :) |
 |
| А Ірця сіяє :) |
День третій
Вранці, як тільки ми вийшли на дорогу і пройшли близько одного кілометра - нас машиною догнав єгер місцевого лісництва і підвіз до с.Загорб. Почали підйом на г.Черемха. Що в селі що за селом - підйом досить крутий. Хоча підйом в лісі на саму вершину - мабуть найкрутіший з тих, на які я підіймалась. Після зими досить повалених буків, які постійно треба обходити, перелазити і боротися з ними. Самі місцеві цим підйомом користуються рідко бо вважають його надто важким і зазвичай ходять в обхід гори і підіймаються з іншого боку. По часу - те саме, тож може краще скористатись їх порадою. Наша команда і чоловік з місцевих одночасно вирушили зі села. На вершину він вийшов своєю дорогою навіть трохи раніше. Спека була неможлива. На самій вершині є вода. І місцеві про неї вам розкажуть. Але якщо при словах "стужена", "колодязь під буком" і "на вершині" ви уявляєте собі вимощений каменями фонтан з артезіанською водою, то насправді це буде заглибина в землі, яку ще треба добре пошукати під палючим сонцем лівіше від вершини. Врешті ви знайдете жовтувату воду в невеликій ямці в якій буде досить листочків і дрібних гілочок. Проте це не найгірша з тих які нам доводилось пити в цьому поході, тому ми сміло варимо з неї чай і починаємо спуск.
 |
| На спуску з гори Черемха, в чорничниках |
Маркування на вершині не цілком зрозумілі. Нарешті потрапляємо в ур. Багна. Тут є туристична хата на дві кімнати. І табличка "Питна зона", та і на карті нашій позначено що тут має бути вода.
 |
| З'ясовую в який бік нам далі йти |
 |
| Є альтернативні ідеї... |
 |
| Отака от класна хатка, шкода лише, що ми дістались сюди в обід, а не ввечір, як планувалось. А то залишились би тут ночувати. |
Проте води ми тут не знайшли. Вона або пересохла, або була далі ніж 400 метрів в радіусі хати. Стрілок де саме вона знаходиться немає. Спустилися в с.Лубня. Розливне пиво по 5грн 50коп. Люди добрі, хоч і трохи дивні. Навели про нас відомості, подзвонили прикордонникам і кілька разів наголосили в який бік кордон і що його перетинати не можна. Взагалі у цьому районі серед місцевих якась фобія того кордону. Ввечір навіть попили молока. Безкоштовно.
Відстаємо рівно на один день від запланованого графіку.
День четвертий (30.07.2013)
Ще двоє учасників вирішили їхати додому ;(. Робимо останні спільні фотографії, перепаковуємо наплічники.
 |
| Прощальне колективне фото... |
 |
| Ще одне, але тепер з Потером :) |
Знову переділили їжу і спорядження. Але цього разу мій наплечник залишився при своїй вазі. Я і Діма рушили далі вдвох. На підйомі з села дорога страшенно заросла, проте маркування не таке погане. Недалеко від виходу з лісу на галявину дорогу нам перейшла сарна. Знову віднайшли маркування після того як перейшли невелику полонину. Як би докладно ми його не тримались - на вершину г.Плішка маркування нас не вивело, а траверсувало сам вершок, хоча на мапі позначено, що маршрут має йти через вершину. Втім ми не дуже засмутились - вершина покрита лісом і не дуже цікавила нас. Стежку перетинає потічок і можна набрати води.
Вперше з'явилась мережа за ці дні і я навіть надіслала додому повідомлення, що все зі мною гаразд. Спустилися чудесною полониною в с.Верховина Бистра. Розливного пива в магазині нема. Пляшкове по 7грн. З села почався пологий підйом. Дорога траверсує г. Клева і під г.Човичок стоїть стовпчик з маркером. Наступні маркера ми не побачили бо все дуже позаростало і піднялись на саму гору. На вершині зустріли збирачів чорниць. До польського кордону було метрів 500. Ми випили чаю з лимоном. Повернулись до маркеру і почали продиратись через хащі, якими заросла стара прикордонна дорога, якою ніхто зараз не користується. З'явились маркери. Нарешті ми вийшли до галявини біля телефонної вишки над с.Щербин.
 |
| Гноми на реконструкції Морії |
Спускаючись вниз зустріли прикордонника. Запитав звідки йдемо і чи маємо документи, але не перевіряв. Потім стерта підошва моїх сандалів підвела мене на сипусі і я обдерла праве коліно. Виглядало страшніше ніж було насправді. Далі - колізія з купи тунелів і залізничних мостів. Через тунель йти не можна, тому треба йти дорогою, яка йде над ними, що по відстані втричі довше. Біля кожного тунелю - озброєні прикордонники. Дорога колись була проїзна. Зараз все позаростало ожинами і малинами. Місцями болото чи обширні калюжі. Над тунелями таблички - прохід заборонено. Маркування майже відсутнє. Нарешті недалеко місця де ця грунтова дорога перетинає залізничну колію є столик з лавочками і вказівник "вода", і вода нарешті чудесна - холодна і чиста. На карті цього джерела не позначено. А також галявинка. Тут ми і зупинились на нічліг. Погода не вечір псувалась, але дощу так і не було. Вперше ми пройшли стільки скільки я запланувала. Враховуючи гак на г.Чоловічок близько 35км.
День п'ятий
Вийшли на Ужоцький перевал. Потім ще трохи помилувались віадуком і дійшли до прикордонної застави на перевалі. Звідти рушили на г.Пікуй.
Нарешті ми залишили держкордон і тепер рухались вздовж кордону Львівської і Закарпатської області. Знову болото і зарості кропиви і малини. Минули г. Перейба неочікувано, оскільки вершина заліснена, знаків нема. Потім дуже екстремальний і крутий спуск вниз, де двоє пастушат з коровами і здоровенними недоброзичливими псами, яких хлопці ледве втримали поки ми пройшли повз них.
Перед нами початок пікуйського пасма, або хребет Верховинський, як зазначено в мене на мапі.
Продовжуємо свій шлях і незабаром перед нами типовий хребет полонинного типу. Тут випасають худобу, косять сіно і збирають ягоди. Хтось виніс дивного стільчика на г.Старостина.
Ночуємо під г.Великий Верх. Вода набагато нижче, проте чиста і смачна.
День шостий
Прямуючи на г.Пікуй Зустрічаємо групу поляків, з якими в подальшому зустрічались ще не раз. Вони виявились дуже класними людьми. Як то в нас в народі кажуть "Хто не ходив на Пікуя той нічого не бачив". Ото ж я і Пікуй.
На вершині встановили вказівники. Наче б то - благодать. Але от халепа - вони вказують не в той бік. Ми довго думали йти за вказівником і сподіватись, що десь троха далі маркери повернуть в правильний на нашу думку бік, чи йти просто туди куди показує карта і компас. На нещастя ми пішли за вказівником. І злізли в кам'яні осипи з яких довго вибирались. Якщо надумаєте піти на г.Великий Менчіль і г.Перегиб з Пікуя - довіряйте карті!!!
Якщо ж з г.Пікуй спускатись просто в с.Біласовиця то є прекрасне зелене маркування. Дорогою буде потужне джерело. В селі ми знову зустріли тих самих поляків. І поїхали з ними машиною до смт.Воловець. Тим не менш дорогою побачили маркування, яке через село і піднімається на г.Татаревицю і Руські ворота.
У Воловці ще один сюрприз - від травня хтось зайнявся маркуванням дороги тут. З'явились вказівники, а в деяких місцях наразі просто стовпці. Маркування на деревах. На самому хребті хтось оранжевим балончиком добре постарався.
Ночували на околиці Воловця.
День сьомий, восьмий, дев'ятий
Нарешті знайомі місцини! За два дні перейшли хребет Боржаву і полонину Боржаву. Сюди можна приїздити ще і ще. Безконечні полонини з чорницями, м'які лінії гір... Очі вдивляються в мільйони відтінків жовтого, коричневого і блакитного. Завжди можна зупинитись і перекусити ягодами.
Селяни масово вийшли на полонини з гребінками. Вздовж дороги стояли мішки повні чорниць. В кінці восьмого дня ми переминули перевал Присліп і стали на ночівлю біля вівчарської стаї під г. Полонина Кук. При нас доїли овець і кіз, готували бринзю і вурду, зганяли худобу і відганяли вовків від стада.
Тут же ми познайомились з Ігорем Кочевих, який щороку приїздить сюди вже дуже давно. Він автор пісень, віршів, прози, а також художник. Та і взагалі цікава особистість. З його творчістю зокрема можна ознайомитись на наступних ресурсах:
на Стихи.ру
http://www.stihi.ru/avtor/fadaltd
на Проза.ру
http://www.proza.ru/avtor/fadaltd
Минулі виставки
http://gazeta.ua/ru/articles/culture/_bolshe-30-ti-sekund-eto-uzhe-trudno-hudozhnik-igor-kochevyh-risuet-kartiny-marke/471887#photo-2
http://www.bagnet.org/news/ukraine/2355
Він нам розповів що кілька років тому тут горів газ через що постраждало багато лісу. Очевидно це якось пов'язано з записками, які ми бачили по дорозі.
А ще на протязі останніх двох днів наплічник у Діми почав невтомно розвалюватись. Я трохи перестудилась, а може навпаки перегрілась. Результат - мала температуру і почувала себе не найкраще. Нарешті на дев'ятий день ми вирішили їхати додому. До обіду відсипались і збирали речі. В шостій годині спустились в смт. Міжгір'я, де стали з наметом на березі річки Ріка.
День десятий - повернення додому
Ранок був погожий. Коров вигнали пастися вздовж берега. Мій наплічник був легким і приємним. Ми перейшли через міст, поснідали в магазині-кафе, поблукали по Міжгір'ю, аж нарешті біля фонтану скрутили в правильну вуличку і потрапили на автовокзал. Взяли квитки до смт. Воловець.
І обідали вже в знайомому кафе недалеко Воловецького вокзалу. На тому ж таки вокзалі вкотре зустрілись з нашими поляками - Вальдеком, Асьою і Грішою. Вони сіли з нами разом до потягу, бо вже також повертались додому. Сподіваюсь, ми з ними ще зустрінемось. І з цим маршрутом також. Як тільки з'явиться нагода ми знову піднімемось на г. Пікуй і дійдемо звідти на Говерлу. Але то буде потім. А зараз ще є час відпочивати.
Немає коментарів:
Дописати коментар