четвер, 12 січня 2017 р.

Про Новий 2017 рік, іглу і Мармароси

"Напоминайте себе почаще, что цель жизни вовсе не в том, чтобы выполнить все намеченное, а в том, чтобы наслаждаться каждым шагом, сделанным на жизненном пути, в том, чтобы наполнить жизнь любовью."

(с) Ричард Карлсон

Music:
Hugh Masekela – Stimela,
Oscar Peterson Trio – Mumbles

Осінь - період відмирання, а зима - період спокою. Коли щось зникає і відходить, то тільки для того, щоб звільнити місце для чогось нового. Принаймні, я в це вірю. Та цього року все так активно пішло на оновлення, що до початку зими майже нічого не залишилось. Вкотре пересвідчилась, що нема такого, що будучи тобі дорогим і важливим, не зникне одного дня. Ніщо не вічне і "все так не буде", як каже моя бабця - в чому заключається сенс глибинної філософії минущості.

То ж настав грудень, а разом з ним і питання зустрічі Нового року стало ребром. Не те щоб я дуже сильно святкую конкретно це свято. Зрештою, у кожного свята є як багато прихильників, які розкажуть чому це свято дуже важливе, так і багато супротивників, які мають безліч аргументів чому це свято не свято і чому його святкувати нема сенсу. Як на мене - чим більше свят, - тим більше нагод розважитись, класно провести час - то чому б ні? Взагалі після років різноманітних варіантів - від повної іґнорації свят, до активного їх святкування я дійшла до висновку - що в тому є свій прикол - в спеціальному антуражі, підготовці, плануванні і нарешті святкуванні чогось. Крім того, всі ці свята - це зупинки на довгому маршруті життя - вони дають відчуття плину часу і допомагають пам'ятати про минущість, при чому налаштовують на позитивний лад.

То ж настав грудень, а варіантів святкування нуль, компанії нуль - прекрасна перспектива) Я вже собі подумала про авантюрну затію зимового солопоходу в Карпати, як з'явився bramms (Андрій Плясун) на горизонті (в коментах в інстаграмі) і понєслась :) Тим більше - ми вже якось два роки тому і познайомились особисто якраз на зламі років, про що є туй.

За Брамсом, ясно шо і компанія підтягнулась і почався довгий, просто безконечний чат збирання - хто що бере, яке меню і т.д... Загалом, хто пробував кудись вибратись компанією і створював загальний чат - зрозуміє мене з пів слова)

В результаті, - назбиралось нас 7 людей - не маленька туса. План був такий - їдемо в Ділове, реєструємось, вилазимо на ПІМ, десь там під вершиною базуємось, будуємо іглу і в ній тусимо - ну, десь приблизно так. Нарешті, день виїзду настав - в машину ми звісно всі не помістились, тому я і Анфі (Ярослав Непик) пішли на комфортабельний Раховоз екстракласу (загальний вагон форева!), а решта компанії - їхали машиною. Ше одна людина доїжджєла, але це сюрприз, про все по порядку.


27.12.2016 Львів - Рахів

Допаковувалась в останній момент. До останніх хвилин перед виходом з дому - розпихала по рюкзаку якісь речі. Ще м стільки не волочила - в сумі 21-22 кг! Зима, то вам не літо на бомж-стайлі - все таке об'ємне і важке... Все, що не вмістилось - закинула в ще один маленький наплічник, який допасувала зовні до основного. На старт!

В маршрутку заскочила теж в останній момент. От взагалі люблю прийти завчасно, але щось не виходить в мене це в переважній більшості випадків. Пощастило з відсутністю заторів - за 15 хв до відправлення я вже в вагоні. Успєх!

Зважаючи на те, що до Нового року ще було далеко і то був будній день - в вагоні було закономірно малолюдно. А після Франківська і взагалі майже порожньо - сідай де хочеш, лягай де хочеш. Скоро стемніло і краєвиди за вікном розтанули. Говорили з Анфі - моїм попутником, а потім колегою по намету і лопаті :), періодично засинаючи в напівтемряві вагону.

А тоді нарешті настав Рахів! Так добре знову бути тут. Хтось колись казав, що Рахів - це маленький Париж. Звідки таке порівняння - не знаю, але для мене це точно одна з важливих точок моєї світоглядної географії - скільки десятків разів вже була тут, в цьому місті і на цьому вокзалі в усі пори року. Так чи інак - Рахів по своєму прекрасний. А особливо він прекрасний тим, що тут можна залишитись ночувати на вокзалі і дядя сторож закриє тебе на ключ, би тебе ніхто вночі не вкрав. Стели карімата і спи, як в кімнатах відпочинку, ну майже) Фешенебельно, респектабельно, безплатно - Ce Rachiv Railway Station Plaza (✮✮✮✮✮)

І цього разу цей сервіс теж працював і навіть з бонусами - був відкритий до вільного користування туалет на станції... З робочою розеткою! Що може бути краще? І сусіди по станції були не буйні )

28.12.2016 Рахів - пол. Лисича

А ранок в Рахові був по-справжньому зимовим. Всю ніч йшов лапатий справжній зимовий сніг - я вже і забула майже, як такий сніг виглядає. У Львові ж переважно зима - не зима, а натуральна осінь якась пізня і мєрзопакосна.

Ранковий Рахів

Зібрались на скору руку, купили квиток на найближчу маршрутку до Ділового і встигли навіть з'їсти щось в кафе на автовокзалі. Хто вміє за 4 хвилини впакувати порцію гречки і випити каву - той я. За вікном пролітали чарівні засніжені пейзажі - гори, смереки, маленькі хатки, що притулились до схилу. 100 відтінків білого. Не дарма кажуть, що у ескімосів є багато слів для позначення різних станів снігу. Думаю, якби ми прожили в умовах такої зими довший час то придумали б не менше. Який же він все ж таки різний цей сніг... Але про сніг буде згодом...

Врешті ми прибули в Ділове. Дзвонимо до доїжжєючих машиною - а вони лиш на Яблуницькому перевалі. Ну, шо робити - підемо поїмо десь чи шо. Перед походом треба добре їсти, бо потім не дадуть :). Так от - майже навпроти прикордонної застави є кафешка-забігайлівка з нормальним діапазоном цін, де ми взяли собі по порції вареників - ну чисто таких, як вдома. Будете в Діловому і матимете трохи часу - рекомендую ;).

Ділове
І ось нарешті наші любі друзі вже опинились на околицях Ділового і ми попрощавшись з господинею закладу посунули в бік застави... Навколо далі панувала розпрекрасна зима.
Люблю всілякі маленькі села на Закарпатті. Там є повно таких різних цікавостей, як магазин в якому все на купу продають - від мила до хліба. І от чомусь багатьом це здається дивним і навіть шокуючим - як то може бути, що в одному магазині і продукти харчування, і одяг, і взуття, і миючі засоби, і навіть інструмент - але такі магазини тут є роками, десятиліттями, століттями, може, і по суті нічим не відрізняються від супермаркетів) Це як маленький Ашан десь в якомусь селі - тут і шмотки, і взуття і продукти. Але Ашан у Львові чомусь нікого не дивує різноманітністю запропонованих товарів... Феномен.
Ще один цікавий об'єкт - відділення пошти. Що тільки тут не пропонують) Міським відділенням пошти ще до сільських рости і рости...


До речі, в Діловому і Нова пошта тепер є. На заставі теж зміни - вже нікого не запрошують всередину. Колись, пам'ятаю - запускали всю групу всередину, потім тільки керівників груп... Тепер - ходить хлопчина в бронежилеті і касці, з автоматом в руках по подвір'ю. Нас навіть за хвіртку не пустили - передали над парканом паспорти і заяву - хлопчина то все взяв, передав по рації, що заходить всередину і зник. За якийсь час повернувся з пропускним талончиком. Все. Ми зареєстровані.

Напакували ми речей і святкових штучок і смаколиків по саме нікуди, тому вирішили занудний шмат дороги під'їхати. Крім того - треба було десь машину залишити. deviantnull (Михайло Плясун) якось там все узгодив. Поки є ще хвилина до виїзду - оглядаю красивий зимовий сад на подвір'ї нашого водія)


Перепаковуємось, запихаємо манелі в бобік і рушаємо. Економимо половину дороги до полонини - далі машина не може проїхати, але і для пішої прогулянки часу достатньо. На годиннику біля першої дня - скоро і сонечко почне хилитись до заходу, хоч наче лише обід. А перед нами не топтані сніги, підйом і ліс. Знову почав падати сніг.

В мене то ясно що рюкзак самий маленький - я ж на вічному лайтку) Тому багато речей зовні рюкзака - всі стропи і петельки чимось зайняті. Але і в інших навішано пристойно. От наприклад Ромко (Роман Дунець) волочить іглутул - чудеса інженерної думки американців.


Ще з новинок - нова колиба на середині дороги від Ділового до пол. Лисичої. Але вона зачинена на ключ. Належить чи то КБЗ чи то лісникам.

Я знимкую, як Ромко знимкує :)
Але враховуючи відсутність протоптаної стежки робимо висновок, що ми першопрохідці і розраховуємо на вільну колибу на Лисичій. Група природнім чином розбивається на пари і розтягується по маршруту  - спочатку я з Ромком десь відриваюсь вперед, потім періодично пересікаємось з deviantnull і Таньою, а Анфі з bramms-ом десь регулярно йдуть на розслабоні позаду.

Коли йдеш попереду - є принаймні один плюс - безконечні рівнини нетоптаного білого свіженького снігу) Пам'ятаю в дитинстві, коли ще траплялись у Львові сніжні зими я вічно приходила додому пізно і з мокрими наніц ногами, бо не могла заспокоїтись, поки не потопчу всюди пухкенький, ніким ще не топтаний сніжок. Ну і от, я майже знову в дитинстві :).


Десь по дорозі зупинились на хвилинку заправитись калоріями і випити гарячого чайку. Не встигли озирнутись, як мій рюкзак вже майже зник під шаром снігу, який все падав і падав)


Попри снігопад, який то починався то припинявся - погода була чудесна - вітру майже не було, і відносно тепло. Ми все піднімались по трохи вгору, а навколо ставало все темніше - починало сутеніти. Цікавий цей феномен - коли залежно від пори року і освітлення ландшафт міняється до невпізнання. Місцями виникав сумнів - чи ми на правильній дорозі чи ні? Ми все за кожним поворотом чекали на саме той поворот, а він все не наставав. І вже кожен сказав собі "ше пів години і вже буде він" по раз п'ятий, коли саме той поворот таки настав.

А потім ми почали виглядати у все густіючих від снігу і темряви сутінках інший поворот, коли запала ніч. Валив густий лапатий сніг, ми дістали ліхтарики і збились в купу - я, Ромко, deviantnull і Таня. Анфі з brammsом відстали і їх не було видно вже досить давно. Наша маленька групка здалеку мабуть була схожа на маленький поїзд з рядом лампочок, щось таке, як загадковий полярний експрес.

І ми знову ще раз п'ять кожен собі сказали, що ще пів години і буде той другий поворот, від якого ше 10 хвилин і колиба :) По троху починав дути свіжий холодний вітер. Цікаво було спостерігати власну свідомість - за втрати орієнтирів відчуття часу і простору викривлюються до чогось абсолютно незвичного - люблю цей ефект... і навіть добре відома дорога, на яку ти реально тратиш влітку годину максимум видається вічністю.

Нарешті вийшли на перемичку - до колиби залишались останні метри. Вітер збивав з ніг в буквальному сенсі. Намело пухляку, тому ноги постійно провалювались по коліно і глибше в сніг. Простір вихоплювався то тут то там в окремих променях світла - з темряви летіли на шаленій швидкості великі сніжинки, поперед мене маячило три постаті в обривках світла. Ромко вирвався вперед і тут я бачу як він падає. Щось епічне було в цій картині, як у фільмах про дуже серйозні гори. Я обернулась і побачила далеко позаду маленьку цятку світла - зупевне свої. Стало якось радісно, що наша маленька компанія з шести осередків тепла на цій безмежній холодній безжиттєвій площині знову збирається в один організм. В такі моменти починаєш цінувати найбільше тепло і друзів, бо чорт забирай, радісно бачити, що вони поруч, що вони ще є.
Ось вам і фото від Анфі, який зазнимкував bramm-са на цьому відтинку. Справжній фотомитець, не те що я)


Нарешті ми зайшли за смереки і вітер вщух. Колиба вже видніється - вікна закриті, темно і тихо - там вільно. Залишається останній ривок - видертись до неї останні метрів десять. Трохи борсаємось в пухляку, який виявляється майже непереборний в своїй м'якості і нарешті продираємось в хату. Після останніх веселих 40 хвилин тиша дзвенить у вухах. Всі задоволено хухають, кидають рюкзаки і на емоціях діляться враженнями, переважно за допомогою вигуків.

Ставимо сніг на чай. Гучно гуде пальник. Запах прокопченого дерева колиби змішується з легким ароматом бензину. Утепляємось. Хтось постить фоточки в інстаграм, наприклад deviantnull :)

фото від Тані
Далі світло, музика, всі по трохи відтанули і ожили. Лягли спати далеко за північ. Лежанок в цій колибі якраз на нас по кількості.

29.12.2016, Колиба на Лисичій

Ранок був сніжний і пізній) Спали краще ніж вдома, тому тільки в 12 почався якийсь рух в колибі, попри спроби невгамовного Ромка розрухати всіх ще о восьмій. За вікном - краса, а вийдеш на двір - то краси стільки, що аж не вміщається вона в слова)

колиба на пол. Лисича
Після чаю і сніданку почали облаштовувати трохи територію. Вирішили влаштувати собі матрас-дей )




Копаємо траншеї - коридори. Все ж сніг - це певною мірою не проблема, а навіть перевага - з нього можна ліпити, складати у вигляді блоків і видовбувати в ньому все що завгодно - на скільки вистачить фантазії. Це перший день снігу - тому всі тільки входять в раж і опробовують сніголавинні лопати. Про трохи стаємо ескімосами - починаємо вивчати різні стани снігу.

Прийняли конструктивну думку, що сніг топити - діло невдячне і неефективне. Йдемо з Ромком по воду прогулятись, заодно підйом розвідати. Відкопали з-під снігу джерело. Набрали в термоси і гермомішок, який тут же незначно пробили маленьким шматочком льоду, випадково звісно. Фантастично - як тут швидко все замерзає... На підйомі до вершини снігу більше, ніж по коліно - а нам потрібно буде тут піднятись вже завтра.

Почали чекати вечірній чай, за цим процесом фактично провтикали чудовий захід сонця. Ось тільки за останні промені встигли зловити його на фото...



Руки відмерзали на вулиці моментально, було трохи нижче 10 градусів морозу. Далі почали готувати вечерю. Багатьох цікавило - що ви там будете тиждень в горах робити зимою? Взагалі люди, які з гірським життям не знайомі, часто це питання мені ставлять - а шо там робити? Їм здається що гірський побут надзвичайно нудний. Я навіть певно не до кінця усвідомлюю їх уявлення про тотальну нудьгу, яку я маю в горах відчувати. Насправді ж все абсолютно навпаки - час минає дуже швидко і питання чим зайнятись майже ніколи не виникає. А взимку - тим більше - тут звичайний чай потрібно чекати біля години - поки розпалять пальник, що саме по собі займає хвилин 10, поки почне танути сніг в казанку, куди потрібно новий сніг постійно додавати. Потім нарешті буде достатня кількість води і потрібно чекати поки вона закипить. Варто врахувати, що частина ефективного тепла, переданого пальником воді втрачається тут же, просто вилітає в навколишнє холодне середовище, тому вода закипає дуже довго... При тому всі напружено чекають, абсолютно чи частково поглинуті процесом. І от нарешті настає довгоочікуваний момент кипіння води... і на душі стає тепліше і світліше. Радісне передчуття гарячого чаю завжди викликає пожвавлення. Потім всім роздають по довгоочікуваній порції... Фантастика.... Треба його чим швидше випити - бо остигає він з космічною швидкістю. Все. Чаю попили - півтори години пройшло... Можна починати ставити воду сніг на вечерю... Ну, ви зрозуміли :)

Коли вже зовсім стемніло - завиділи знадвору ліхтарики, які йшли в наш бік - ще якась група туристів. Взагалі фантастично, що колиба досі була порожня.

Прийшли троє хлопців. Сказали, що вони без намету. Ми звісно, на двір їх не виганяли, але місце було лише в коридорі - там було і трохи чатиння зі смереки, то ж можна було досить зручно розміститись. Всеодно краще, ніж знадвору. В колибі, до речі, після декількох годин роботи пальника і перебування шести людей було вже зовсім тепло - біля нуля ). Запропонували подорожнім чаю і запросили з нами посидіти трохи.

А ще за якийсь час нарешті дістався до нас Вітьок (Віктор Канайло) - людина-сюрприз і людина-позитив. Він виїхав трохи пізніше ніж ми, бо мав інші справи і от нарешті - ми всі в зборі. Вітьок скинув куртку і з нього стовбом валив пар - піднімався з Ділового сам. Всі були щиро раді його бачити. Загалом в горах всі стають більш справжні і близькі. Вечеряли макаронами. Спати лягли раніше, адже на наступний день планували вихід під вершину.

30.12.2016, висуваємось до базового табору Евересту Попа Івана Мармароського

Чесно скажу - на цей момент відчуття часу особисто в мене вже стерлось зовсім. І я вже не мала уявлення яке це число чи день тижня. Організм ще не відвиклий від цілого літа в горах перейшов в комфортний режим - я в горах і це може тривати вічність, тому яка різниця, яке сьогодні число? Сьогодні - сьогодні.

Вставання було біля восьмої. Довготривале очікування сніданку і чаю, дискусії з самого ранку стосовно виходу і подальшої організації мандрівки. Загалом, було два табори - йти без речей на розвідку, потім повернутись за речима, або - йти одразу з речима. Демагогія тривала всі кілька годин очікування сніданку і чаю, в результаті - кожен зробив як сам вважав за потрібне. Особисто в мене бажання ходити туди-сюди не було. Анфі теж взяв всі речі. Решта - несли частину спорядження - намет, іглутул, лопати, термоси з чаєм. 

Брамс на старті. Сонце сяє, ялинки як в казці.
 Почалось пробивання до вершини. Пішли на пряму. Місцями провалювалась в сніг майже по пояс. Поняття тернистого шляху до зірок ставало наочним...

photo by bramms
І от нарешті - стрімкий підйом закінчився, краєвид розвернувся на всі 360'... Привіт, гори!

Стіг, гора на якій раніше сходились кордони одразу трьох держав.

Брамс і Вітьок - тішить мене їх кольористика на фоні снігу :) Жовтий-синій, Синій-жовтий... Вкраплення червоного.

А ось і Анфі, який теж взяв наплічник одразу з собою, з необхідним мінімумом) І Ромко радий вже нарешті кинути той іглутул десь)

Мовчазливе захоплення. Десь так і відчуваєш себе на вершині гори - відчуття простору, від якого запирає подих. На фото deviantnull і Таня.

До вершечку залишилось зовсім трішки. Тут і забазуємось)

Стратегічний сніговий об'єкт, або про іглу в Карпатах.

Ну, давайте вже будувати іглу!

Дістались на умовлене місце. Обираємо ділянку під головну споруду :)
Хоч залізна завіса рухнула вже давно - все ж багато чого доходить до нас із запізненням. І в той час, як підприємливі американці вже встигли більше 10 років присвятити вивченню конструкцій іглу і розробці спеціального засобу, який зробив би побудову такої споруди зі снігу простим і зручним процесом - до нас ця технологія дісталась тільки тепер.

Революційність розробки полягає в тому, що на відміну від традиційного способу, коли блоки випилюють зі злежаного снігу, а потім складають з них конструкцію, за допомогою IceBox ти сам формуєш блоки, які до того ж одразу мають кривизну відповідно до радіусу. При чому блоки можна формувати фактично з будь-якого снігу, в тому числі з пухляку. Формування блоків відбувається поступово і кожен з них утворюється одразу на своєму місці в конструкції - тобто їх не потрібно переміщувати.

Сам іглутул - це розбірний пластиковий ящик без дна і кришки з трьома стінками та палиця, на якій виставляється радіус майбутньої споруди відповідно до кількості людей, на яких воно розраховано. До всього цього йде інструкція англійською. Ось тут то і почались пригоди)

Хоч власники іглутулу - bramms i deviantnull вже будували одного разу іглу навесні (з Ромком, до речі) - це все не так просто, як здається. І коли справа доходить вже до нанотехнологій, то потрібно рахуватись з певними інженерними задумками розробників, які не завжди зрозумілі. Для половини команди - це взагалі був невідомий загадковий процес і спочатку ніхто взагалі не уявляв собі як воно буде. Ми, звісно розраховували і на досвід хлопців і на інструкцію і на зазначені оптимістичні декілька годин роботи. Але десь в глибині душі в мене були певні сумніви...

Пухляку за останні кілька днів навалило пристойно, а це такий сніг, який зовсім не злежаний. До того ж було досить морозно і він зовсім не хотів ліпитись чи утрамбовуватись. Ми продовжили вивчення станів снігу, знову і знову намагаючись якось дати з тим пухляком раду, натрамбовуючи його в коробку. При чому блоки на початках виходили геть якісь невдалі. Але спочатку більше години ми витратили на відкидання метрового шару пухкенького снігу і утрамбовування решти снігу в відносно рівний майданчик необхідного розміру. Іглу, яку вирішили будувати, розробниками заявлена як іглу для 4х людей і це один з тих більших розмірів, які дозволяє побудувати їхній девайс.

Оскільки досвіду в нас було не так багато, прийшли на місце ми близько 12 години, витратили час на підготовку майданчика і довго розбирались з інструкцією, яка написана не дуже наочно, а рівень англійської в нас усіх точно не native speaker... До того ж сніг ліпився і пресувався дуже повільно, то коли сонце вже схилилось до горизонту у нас було готово лише два базових ряди і будівництво на тому треба було припиняти до наступного дня.


Приблизно в цей же час, в густо жовтих тонах сонця почали копати майданчик під перший чотиримісний намет, при чому планувалось встановити ще один тримісний :) Сонце низенько, а роботи непочатний край. Коли повністю стемніло - цей більший намет був розкладений в помірно надійній ямі, з невеликою вітровою стінкою. Всі, хто був "на лайтку" рушили вниз до колиби по решту речей, а я та Анфі озброїлись ліхтариками і лопатами і почали копати майданчик під другий намет, та розкладати його. Поки шановне товариство повернулось, другий намет був розкладений і також умовно захищений від вітру. Хлопці продовжили інженерно-будівельні роботи по укріпленню вітрових стінок. Я перемістилась до ще однієї викопаної протягом дня ями, яка стала нашою кухнею. Почалось приготування чаю і першої вечері в високогір'ї. В голову лізли цитати з якихось книжок написаних бувалими альпіністами "нас ждала холодная ночевка в условиях высокогорья..."

Фото "Є контакт" від deviantnull. На фото - Віктор Канайло, космолазер і ПІМ )
З нашої локації відкривався чудовий краєвид на Румунію, вночі сяяв вогнями там якийсь населений пункт. Вляглися знову досить пізно. Спали всі добре - ще би - робота на свіжому повітрі і ситна вечеря роблять своє. І попри очікування було зовсім не холодно.

31.12.2016, when the year is almost gone...

З самого ранку бажаючі пішли в пошуках гарних фото сходу сонця. Правда нічого аж надто екстраординарного не було... Я от теж зробила кілька кадрів, для протоколу - отож - останній схід сонця 2016 року виглядав отак:

А ялинка у вас там хоч була? Та повно) І прикрашати не треба :)

Надуло...
 Наш табір - намети в окопах.


А потім іглу епопея продовжилась... Снідаємо і до праці...


Результат нашої вчорашньої праці
Будівельна бригада вийшла на роботу і зразу ж день розпочався з розчарування - від перепадів температур і вітру побудовані вчора стіни за ніч значно нахилились. Після короткої дискусії було прийнято рішення знести другий ряд, залишаючи лише перший і почати майже з самого початку. Було не просто викидати так довго трамбовані минулого дня блоки, але іншого виходу не було. Але були і плюси - сніг того дня ліпився значно краще, тому і робота йшла швидше. Підняли два ряди і зробили перерву на чай. Визначили, що deviantnull і Ромко будуть всередині. Тут є нюанс - ті хто всередині, після певної висоти стінок опиняються наче в пастці - вже з іглу тоді не вилізти ніяким чином, поки будівництво не буде закінчено і не буде викопано тунель для виходу. Сміливців обрано. Работаєм дальше (с) bramms.

фото: Андрій bramms

Сміливці готові до занурення... фото: Андрій bramms
Стіни стають все вищими... Хлопцям там трохи холодно вже, бо ж вони в тіні, а ми на сонечку, та ще й позмінно сніг їм приносимо. В зимових горах також наочно розумієш, що рух - це життя. Хто не рухається - замерзає.

Фото deviantnull "Зодчий" - вигляд від першої особи)


Але завжди знайдеться час для відпочинку...

Вітьок лежить на бамбетлі на кухні :), фото: Андрій bramms
Останнє фото перед повним зануренням... фото: Андрій bramms
Насправді з іглу, по мірі зменшення радіусу, роботи в будівництві стає все менше, кількість блоків в ряді зменшується, відповідно і кількість снігу, який треба приносити. Та і банально - важко вже дістати до боксу, щоб туди сніг закидати. Тому ми з двох лопат зробили одну з телескопічною ручкою. Одна лопата зламалась в процесі... Анфі рушив знимкувати захід сонця на вершину, я теж пішла прогулятись, всі почали розповзатись в очікуванні, коли наш об'єкт вже буде нарешті здано :)

Сподобались лінії, які утворюються від вітру. Насолоджуюсь краєвидами неподалік табору...
 Нарешті, нарізавши трохи кіл в околицях табору сіла в першому ряді подивитись на захід сонця... Оце так 3D кінотеатр... Чи 4D... 5D? Загалом - фантастика...

Touch the eternity... Згасання 2016-того

Кінотеатр "Мармароси"
Як ви помітили - крісла в кінотеатрі зі снігу, з режимом охолодження. Відчула я, що починаю мерзнути в п'яту точку, хоч так добре лежиться мені на сніжку і пора би вже і до хати вертатись. Бачу - Вітьок теж в кіно залипає...

Останній захід сонця 2016. Час для підведення підсумків. Па-па, 2016!
 А тим часом bramms працює. Встигла якраз на останні штрихи. Кольори ірреальні... З іншого боку Ромко з deviantnull вже фактично пробились зі свого сніжного полону назовні шляхом підкопу...
Будівництво успішно завершено, об'єкт здано вчасно - в останні години 2016 року. Виконуємо будівельні роботи якісно і швидко, іглу "під ключ" (інформація прозвучала на правах реклами) :).

Іглу - done!
А вже по поверненню до Львова виявилось - не ми одні такі) Світова павутина інтернет, а власне її мережа Facebook - connecting people. І пов'язує людей не випадково, а за інтересами. От зокрема - просочилась новина про ще одне іглу, яку збудували хлопці з команди ТурБоЗима. Щоправда, на тиждень пізніше. Що цікаво - будували вони його з все тим самим IceBox, що і ми! Свій об'єкт ще й так цікаво біля каменю розташували...

Фото від ТурБоЗима

Фото від ТурБоЗима
До речі, локацію теж цікаву вибрали, можна сказати стратегічну - у підніжжі гори Шпиці Верхня Ґаджина і назвали його Слоняче Іглу. 

Що позитивно - люди знімаються з місця зі своїми пожитками, а іглу залишаються... То ж інші мандрівники можуть ним скористатись для ночівлі чи відпочинку на шляху. Тому плюшки для тих, хто стежить за найсвіжішими дописами: поділились з ТурБоЗими координатами їхньої будови: 48.11905, 24.56467. Будете проходити поруч - зазирніть. Думаю, що в справжньому іглу ви ще не були, тим більше, що таких IceBox в Україні лише декілька!

Трек від нашого Іглу-Автобуса :) до Ділового: лежить тут
Якщо будете йти на ПІМ, то сфоткайте хоч його для мене - як воно там, творіння наше - чи ще живе і здорове? І додавайте в коментарі :)


Happy New Year! 2017

Далі ми взялися нарешті до готування святкової вечері. Слухали музику (забула написати, що deviantnull навіть колонку портативну сюди випер) і розважались як могли... Тим більше, що коли нас 7 людей залізло в 4 місне іглу - там стало дуууже тепло і затишно. В програмі олів'є, яке Таня приготувала і героїчно донесла сюди в кількості 3,5 кг. А також меню від шефа - паста з морепродуктами. Я правда її з приводу мого вегетаріанства пропускаю, але тим не менш - фото від якого мають потекти слюні в переважної більшості читачів цього блогу :)

фото від шефа deviantnull в процесі підготовки меню вдома
Також у нас була гірлянда з лампочками на батарейках, інші звичайні гірлянди і космічний лазер. Трохи психоделії за годину до настання 2017:

Фото: Роман Дунець
Ну і тоді ми шось вже троха втомились і тепла їжа почала робити свою справу, тому вирішили, що не може бути нічого краще, ніж бути виспаним в Новому 2017 році, тому пішли в намет спати.

Hello, new day, new year!

І спали всі звісно досхочу. Після пізнього сніданку вирішили сходити на вершину на захід сонця) В горах зимою воно так - до сніданку - схід сонця - після сніданку - захід. А поки - добудовували стіни навколо наметів, а то від перепаду температур і вітру вони знову частково були знищені. Та і вітер вночі трохи шарпав нам вершиною купола намету.

PIM BaseCamp. Чимось схоже на космічну станцію. Фото: Роман Дунець
Біля третьої-четвертої дня висуваємось на вершину. І це зовсім не рано, це навіть майже пізно. Тим більше, що попереду ще підйом з пристойною крутизною схилу, і те що нам видно з табору - це ж ще навіть не вершина...

Ромко і гори...


Для масштабності і уявлення про підйом від нашого табору на вершину... Ще не вершина )
Поки фотомитці, яких у нас і так концентрація на квадратний метр зашкалювала, фоткають, виставляють штативи і експозиції і все таке розумне і фотомистецьке - я бачу ціль, не бачу перешкод.

Кордон - традиційне фото.
Я власне якраз встигла. Дув сильний вітер, опалююче-холодний. Сонце сідало в Румунію) Фіолетовий, жовтий, рожевий. Всі найкращі поєднання кольорів - придумані природою до нас.

Перший захід сонця 2017 року, з вершини ПІМ.

Нотка патріотичності...
Ну, все - сонце сіло - пора на спуск. Для масштабності, знову ж таки, - остання "сходинка" спуску... Дві більші цятки, правіше середини - це Ромко з Вітьком :).


Далі в програмі - останні укріплення стін навколо наметів, чай, вечеря, посиденьки в іглу. Через те, що нас на цю іглу було досить багато - вона трохи підтавала від нашого дихання, а сиділи ми там як в переповненому автобусі. Всеодно було весело і затишно, правда іглу стало називатись "Автобус" ;).

2.01.2017 - Дуло :)

Вже під вечір першого числа вітер все посилювався. Вночі наметом трохи шарпало попри високі стіни, а вранці нас чекало щось біле, безжиттєве, холодне... Вітер ніс сніг безконечно. В цей день знимки на телефон робили виключно справжні фотомитці) Мені в таку погоду було лінь навіть думати про те щоб діставати фотік.

Фото: deviantnull
 Після довгого ранку в наметі, нам довелось звідти вилазити. Спочатку ховались в укріпленнях кухні...

На секундочку стало тихше... Фото: Роман Дунець
А далі знову почало дути... і всі знову перебрались в наш "Автобус" ;)

"Життя в іглу прекрасне. Цінуйте лопату, гусей і хороших друзів!" (с) і фото deviantnull
Еверест ПІМ
"Дує"  фото deviantnull
Ще трохи про прекрасне життя в іглу-автобусі. Це те місце де нарешті НЕ дує і чай дають. Навіть надвір за снігом виходити не треба - його надуває в тунель )

Беремо воду на чай в стані кристалічному фото: Роман Дунець

Безконечна зимова медитація на баняк і пальник фото: bramms
І хавку дають...

фото: Роман Дунець
Це був останній день на горі, який ми просиділи майже виключно в нашому укріпленні. Ввечір ми заповзли в свої намети і солодко заснули...

3.01.2017, Час на евакуацію.

Щоб зранку нас зустріла біла мгла...

фото: bramms

В от такому не пойми шо, не пойми де ми звернули свій табір :) І почали евакуацію. На наступний день прогнозували шторм, та і не дарма, бо він потім таки настав і всі перевали були заблоковані. 
Тим не менш - вже за кілька метрів від табору ми розділились на дві групки - я та Анфі зійшли лівіше, решта команди - пішли далі. Потім було трохи не зрозуміло хто кого загубив, в результаті чого менша групка, тобто ми - відстали, і вже решту догнати нам не судилось) Зрештою - не біда - вони машиною, нам на Раховоз.

Всі успішно спустились в село. Далі ми застопили в Діловому бусик, майже моментально, і доїхали в Рахів, де в кафе відігрілись, від'їлись і насолодились благами цивілізації.

Потім трошки затишного вечірнього сну в Rachiv Railway Station Plaza :) і приїхав наш Раховоз. Прощаємось - в нас квитки в різних вагонах - я залишаюсь вірна традиціям загального вагону, там закидаю наплічник на третю полицю, сама займаю верхню і ніхто не сміє мене до самого Львова турбувати. 

Отак і закінчилась тижнева подорож на Мармароси.
Було кльово, програма насичена. Всі хто не знав що ж там робити цілий тиждень в зимових горах, сподіваюсь тепер вже мають певне уявлення про насичену програму зимового походу зранку до ночі) Але саме головне - це люди, які поруч - вони вирішують геть усе. І тут мені пощастило.

Дякую, народ!
Ви зробили мій Новий рік!

P.S. Автори фото зазначені в тексті, або в підписах до фото. Всі інші - фото автора цього блогу, тобто мої. Поважайте авторські права і буде вам щастя! З Новим роком!

7 коментарів:

  1. Відповіді
    1. Дякую, що прочитали) Приємно знати, що це все не дарма роблю!

      Видалити
  2. Я і дякую!) А реєструвалися як- просто прийшли з паспортами чи заздалегідь?

    ВідповістиВидалити
    Відповіді
    1. Відіслали на емейл Мукачівського прикордонного загону за кілька днів до виїзду заявку. Потім на місці з роздруківкою заявки і паспортами треба підійти на заставу - вони шукають заяву в базі і вносять дані про людей, які виходять на маршрут, видають перепустку на ім'я керівника групи + кількість людей. Ті всі папери треба мати при собі

      Видалити
  3. Чудова стаття! Чудовий стиль.

    ВідповістиВидалити
  4. Супер розповідь. Дочитав до кінця. Молодці!

    ВідповістиВидалити