Сонячне Закарпаття. Хуст і долина нарцисів.

Пройшов рівно місяць, як я добралась до свого блогу. Хочу поділитися як ми їздили в кінці квітня на Закарпаття. Поїхати в долину нарцисів я планувала вже давно, та все ніяк не виходило. Навіть кілька разів записувалась на екскурсію, але потім ці екскурсії відміняли з різних причин. Цього року я вирішила, що досить сподіватись на когось і що найнадійніший спосіб отримати купу позитивних незабутніх вражень від поїздки - це організувати її самостійно. Як виявилось, з університету теж планували провести екскурсію в долину нарцисів, але я вже твердо намірилась їхати окремо. Окрім того, довго теліпатись в автобусі я не люблю. Тим більше в жару. Тим більше заради дуже короткої програми. З Дімою ми домовились давно. А от і ще з Лєною поговорила і вона вирішила приєднатись. Купили квитки на потяг до Хуста і потім того ж дня до Львова. План був наступний - зі Львова їдемо в суботу ввечір, а вранці в неділю ми вже в Хусті. Можна нормально виспатись і буде досить часу погуляти по місту. В програмі - відвідини Хустського замку, прогулянка центральною частиною міста. Потім ми мали зустрітись в долині нарцисів з групою, яка буде їхати з університету автобусом. Разом погуляти по долині нарцисів і поїхати з ними на Новоселиську сироварню на екскурсію, а потім самостійно повернутись в Хуст і їхати потягом додому (в 19:00 виїжджаємо і вранці в понеділок у Львові).
Отже ми сіли в потяг ввечір суботи. Трошки поговорили і лягли спати, бо треба було рано вставати наступного дня.

Ранок.

Снідаємо запасеною з дому вівсянкою, яку заливаємо окропом з "чугунка". За вікном періодично моросить не дуже приємний дощик. Погоду ж нам обіцяли сонячну,  хоч вранці мало бути 7 градусів тепла.  З кожною станцією дощик змінюється на сонечко і знову на дощик. За вікном з'являється веселка. Потім навіть дві (якщо ви уважно придивитесь до фото то побачите другу дещо правіше від добре помітної)

Десь там леприкони закопали свій скарб

Сонечко піднімається над горизонтом. За вікном з іншого боку теж красота!

Нарешті наша станція. Ми виходимо і... Якщо це плюс 7 то я леприкон. Тепло, як у Львові всі плюс 20. А я повірила окаянному прогнозу і взяла з собою ще один светр :( .Пробуємо зорієнтуватись де ми і куди нам йти. Вдома ми завчасно роздрукували з гуглмепс план міста. Пробуємо рухатись і усвідомлюємо, що йдемо не туди. Починаємо запитувати місцевих. Як то часто буває, - кожен ходить іншою дорогою, тому ми якийсь час кружляємо на місці. Нарешті нас скеровують досить зрозуміло і ми прямуємо туди куди треба. 

Після промоклого дощами Львова, де щойно почала відступати зима тут просто рай. Всі дерева в пишному цвіті і ранкове повітря пахне солодко і свіжо.Цвіте бузок, магнолія, сакура, каштани... На кожному подвір'ї не лише городина, щоб була свіжа до столу, але і пишні квітнички. На Закарпатті існує така чудесна мода на все красиве.

Цвіт сакури

Діма фотографує магнолію

Лєна теж фотографує :)

Далі нарешті потрапляємо на дорогу і починаємо підйом на Замкову гору. На підйомі починаєш розуміти чому ніхто з ворогів, навіть чисельне татарське військо, не змогли підкорити цю фортецю. З усіх боків підйом на гору неймовірно крутий і фактично не прохідний. Піднятись можна лише по дорозі, яка серпантином кружляє вгору, при чому кут підйому досить великий. Хоч гора і не велика, але можна зіпріти поки нарешті побачиш руїни замку. Дорога вимощена річковою галькою викладеною на ребро вся захована в лісі, тому сонце не палить на підйомі. З іншого боку - тут багато комарів :(. Дорогою зустрічаємо старий цвинтар. Могилки і хрести розкидані просто біля дороги, серед дерев і високої трави. Дуже ймовірно, що це воїни, які полягли в боях за Карпатську Україну.

Нарешті наш підйом закінчується. Серед дерев проглядаються руїни і нарешті вже стає зрозуміло, що ми на місці.

Замок нагадує старовинні храми Індії, Непалу і Бутану, які повністю поглинув ліс. Але не зважаючи на те, що статус руїн у замку вже давно зберігся він відносно непогано. Всі стіни і укріплення складені з природного каменю на якомусь розчині подібному на цемент
Ми проминаємо головні ворота і опиняємось на території замку. Як на мене це просто неймовірно, що все збереглося. Фактично ми йдемо тією ж дорогою, якою ходили і їздили вершники і вози сотні років тому. Уява домальовує невеликі повозки навантажені крамом, бочками з вином і провізією. З вежі над воротами і бійниць поглядають воїни з мушкетами у старовинних костюмах. Серед вояк гамірно і весело. Десь у верхніх покоях місцевий князь мабуть що приймає якихось важливих гостей. Але це все на якусь мить. А потім навколо знову - лише трави, які колихає вітер, дерева і неймовірна тиша. Проходимо ще кілька метрів вище і я вже майже бачу відкритий оглядовий майданчик, з якого багато років тому вартові виглядали ворогів. У зв'язку з політичними подіями в країні, з захопленням Криму і незрозумілим проголошенням Донецької республіки побачити тут український прапор особливо приємно. Це його тихе тріпотіння на вітрі будить не знані раніше патріотичні гордість і надію.
Неймовірно тихо. Ми тут самі. Ще б пак. Неділя. Ще немає 9.

Нарешті оглядовий майданчик. Небо блакине. Погода супер. Сонце ще не пече і повіває прохолодний вітерець. Я вам скажу звідси відкривається чудовий краєвид на все місто.

А ось і замок з іншого ракурсу

Сидимо на травичці. Відпочиваємо. Потім я йду оглядати руїни. Потім Лєна оглядає зі мною. Старі мури і досі гордовито здійсаються до неба. В деяких місцях помітно підмуровані цеглою ділянки. Поміж стін багато ґрунту і весь замок став наче великим горщиком. Видно тут молоді дерева і кущі намагаються встановити свою владу, але хтось проводить розчистку. На нижній площадці акуратно поскладані обтяті гілки кущів і підросток дерев. Коли вони висохнуть - їх спалять. Все навколо зелене, різноманітні трави заполонили стіни. Багато де цвітуть суниці і є навіть зелені ягідки.
Повертаємось на оглядову площадку і готуємо чай, розкладаємо запаси харчів, які привезли з дому. Тиждень тому була Паска то ж у нас навіть крашанки є :) і хрін з бурячками. То все Лєна. А в мене картопляні пиріжки з капустою і грибами. Все дуже смачно. Оглядаємо краєвиди і життя видається прекрасним. Потім мені подзвонила Марічка. Вони вже добираються автобусами до Хуста і за 1,5 години очікують бути в долині нарцисів, то ж ми пакуємось, прощаємось з замком і починаємо спускатись вниз. Доходимо до цвинтаря. Там є роздоріжжя. Дорога наче прямує в потрібний нам бік... Йдемо. А це ж провідна неділя. Далі новіша частина цвинтаря. Людей багато, одягнені святково. Прямо тут невелика церква, йде відправа. йдемо вниз і вниз. Нарешті запитуємо у місцевих як потрапити в долину нарцисів звідси. Нас відсилають на дорогу, яка веде до старої керамічної фабрики. Далі ми якось її обходимо і потрапляємо у якийсь присілок. Знову і знову запитуємо місцевих, коли нарешті виходимо на трасу, як нам  і казали - недалеко від повороту на присілок Кіреші в межах якого і знаходиться долина нарцисів.

Отакий знак стоїть на повороті з траси

Далі ще 2-3 км через присілок. Багато людей на велосипедах. Знову акуратні маленькі будиночки з квітуючими деревами. Сонце починає гріти дуже по-літньому. Нарешті табличка. Здається, ми на місці.

Тут навіть продають квас з старої такої радянської бочки на колесах. Купуємо собі по стаканчику. Квас в міру прохолодний, але як на мене засолодкий. Тут же розташовані великі щити з інформацією про Карпатський біосферний заповідник, його територію і види тварин і рослин, що охороняються.

А ще щити з інформацією роблять тіньок :)

Потім прямуємо до каси. Купуємо квитки на вхід. Для студентів - 10 грн. Ще тут продають повно сувенірів - листівки, магнітики і товари народного промислу. Купляємо дещо з того і йдемо далі по алеї. Нас попередили, що зараз розквітло лише 40% нарцисів. І справді, нарциси цвітуть невеликими групками, в основному далеко від дороги. Біля дороги стоять дерев'яні стовпчики, між ними червоно-біла стрічка. Заходити на територію поля нарцисів заборонено. За кожну ділянку відповідає робітник парку, який повинен не допустити правопорушень (не дозволяти заходити за стрічку). Є два обладнаних оглядових майданчики, схожі на пірс в озері квітів. З першого майданчика можна зробити фірмове фото з деревом, яке фігурує на всіх магнітиках і календарях.

До слова, при тому що ми блукали троха по кладовищу і прийшли сюди пішки - ми вклались рівнов 1,5 години, а наших студентів з автобусом досі нема. Ми прогулялись по алеях які тут є. Деякі нарциси порушили кордон з червоно-білої стрічки і самі вирушили на зустріч людям. Біля таких купинок вже з'явились невеликі витоптані площадки, адже всім хотілось зазнимкувати квіти зблизька.

В кінці центральної алеї є спеціально організовані туалети ( такі дерев'яні будочки, в яких, тим не менш, був туалетний папір!). А також тут є лавочка в тіні де ми вирішили посидіти і перепочити. Час йшов, а студентів все не було. Ми вже порахували, що всеодно не встигаємо з ними на сироварню, бо пропустимо свій потяг додому! Вирішили рухатись до виходу і потім в центр міста Хуст. На середині дороги зустріли студентів (вони виїхали десь о 8, а це вже було після першої!!!). Пів дня вони їхали автобусом, щоб годину погуляти по долині і знову запакуватись в автобус. Нам було радісно, що ми вирішили їхати потягом і мали багато часу. Попрощались з ними і пішли до виходу.

Лєна вказує на Замок. (метелик попав в кадр)

 Прийшло вже більше продавців сувенірів. То ж ми прикупили ще магнітиків, сувенірів. Потім я купила меду у сотах і бринзу, вурду та будз (загалом кілограм сиру). З такими покупками під сонечком, яке добряче припікало, ми рушили в бік міста. На щастя, за яких 40 хвилин, коли вже було дуже спекотно нас підібрав добрий чоловік. Чесно сказати, коли зупинилось таксі і нас запропонували безкоштовно! підвезти я не одразу погодилась, бо є у таксистів такий трюк - спершу підвезти, а потім брати гроші. Але чоловік нас запевив що підвезе зовсім безкоштовно. І... так і було :). Нас доставили на центральну площу, та ще й дорогою історії розказали. Далі ми попрощались і рушили до костелу Єлизавети. Центр міста дуже гарний і затишний.

Тут багато магазинчиків, будинки невеликі, багато зелені.
Дорогою побачили реформаторську церкву. Це також одна з найстаріших будівель міста.

І нерешті ми біля костелу Єлизавети. Він чомусь був зачинений. Але всеодно потішили пишні квіти, які виглядали з-за муру.

Потім ми вирішили пошукати синагогу. Знову дістали план міста роздрукований з гуглмепс. Шкода що навіть в самому Хусті не можна було купити якоїсь карти чи плану для туристів. Але центральна вулиця в нас на плані була. І назви тут такі приємні. Українські. :)

Ще одна з головних вулиць - вулиця Карпатської України. До слова, саме в Хусті і була проголошена Карпатська Україна :)

Нарешті знаходимо синагогу. Вулиця перед нею на ремонті. Навпроти синагоги - ще одна церква.

Хоч у інтернеті було написано, що синагога працює в неділю, але сьогодні вона була зачинена :( Тому оглядаємо зовні і йдемо далі. Минаємо Хустську міську раду і натрапляємо на шикарне кафе де є купа крутого морозива.

Беремо собі по ріжку і йдемо далі. Як нам видається, в бік вокзалу. Але виявляється (потім) що йдемо ми не туди. То ж ми звертаємо з головної вулиці і йдемо в зворотньому напрямку. Дорогою перетинаємо невелику річку. Хотілось посидіти біля води, але ця пахла не дуже приємно і була засмічена різноманітними пляшками та пластиковими пакетами :(((

Врешті ми виходимо з іншого боку замкової гори. Вулиці тут в основному тихі. Рідко коли зустрінеш перехожих. Загалом атмосфера заспокоює і налаштовує на позитивний лад

До потягу залишається ще трохи часу, тому ми знаходимо місце неподалік вокзалу де є трошки дерев і трави і готуємо вечерю. По плану у нас мала бути локшина з сиром, але стільки їжі ми взяли додому, що готуємо ми лише кисіль. Якщо чесно, до киселю я відношусь досить нейтрально. Вдома в мене його ніколи не варять і він асоціюється в мене з їдальнями в дитячому садочку і на практиці в Шацьку. Але їдальня це не значить погано. Це просто щось нове. А кисіль, доречі, взяла Лєна. І він видався мені дуже смачним.

Пікнік

Як же добре поїсти в холодочку після такого насиченого дня. Зняти взуття і дати ногам відпочити. Біля нас якийсь чоловік пасе кіз. У кіз чомусь відрізані вуха і роги. Навіщо така жорстокість мені не зрозуміло. Переконую себе що це нещасний випадок, або необхідність і стараюсь про це не думати. Нарешті час збиратись. Наплічники стали легшими на вагу наїдків і води. І навіть мій светр згодився як сідачка для Лєни :)
Чекаємо потяг в прохолоді вокзалу, а коли він нарешті прибуває - дуже скоро засинаємо на своїх полицях. Отакий от чудовий Хуст.

P.S. 31.03.2015

Знайшла 3D реконструкцію Хустського замку. Дуже цікаво!