Підсумки останніх днів зими

Стільки всього відбулося за останні кілька днів, що в голову не вкладається. Спочатку друг каже, що надумав одружитися, потім повідомляють, що померла однокласниця - отруїлася чадним газом, а інша в лікарні. А ще нарешті настала весна, хоч би по календарю, з іншого боку - експедиція в Крим відміняється, ще з іншого я подумала поїхати кудись в інше місце... Така каша хороших і не дуже подій перетворює голову на губку і думки носяться в ній як навіжені.
Переглянула випускний альбом з ліцею. Все ж таки, не зважаючи на багато дрібних неприємностей, я і досі вважаю що то були найкращі і найщасливіші дні мого життя.

Кожен день мав свій неповторний смак, відчувався гостро і радісно. Все було кольоровіше, і вагоміше. І якщо любити то до безпам'ятства, якщо дружити то до гробу, якщо мститися то серйозно. Все було серйозно. І ніхто і ніколи не забороняв тобі мріяти. Найбожевільніші ідеї видавалися здійсненними, а буденність була не такою сірою. Люди з віком стають,мабуть важчими на підйом, приземленішими.. Нагадують осликів з важкою ношею. Я часто помічаю за собою, що я вже не та що раніше. Мені здається, що я безповоротно старію. Це цілком логічно.. Людина починає старіти відразу після того як процеси росту організму стають повільнішими.. Себто, років так з 16. Я вже бачу як перетворююсь на закостенілу старушенцію в якої все болить і якій нічого не подобається. І старість дихає мені в спину. А за старістю, звісно незбіжно прийде смерть. Тим не менш смерті я не боюся. Я знаю що потім я втілюся в новому тілі і буду жити ще одне життя. Єдие за що варто дбати так це за карму, аби наступне життя було кращим і ближчим до просвітлення. Але до того всього ще все ж далеко. Просто я Memento mori, як радить латинська сентенція. А от хтось не дожив до весни. Неочікувано, через нещасний випадок, померла моя ліцейська однокласниця - Соломійка Задорожна. Завжди радісна, привітна, добра людина. Пам'ятаю її завжди усміхненою і готовою допомогти. Ми не надто дружили, але звістка про її смерть буля для мене шоком. Інша моя однокласниця - Наталя Бідник, її подруга - в лікарні.

Соломійка... Любимо, сумуємо, пам'ятаємо

Кажуть, вона поправиться. На що я дуже сподівааюсь і зичу їй всього найкращого і скорого виздоровлення. Сьогодні багато хто з нашого класу прийде на зустріч, аби зібрати гроші на похорон чи хоч би на вінок для Соломійки. Це найменше, що ми можемо зробити. Ніколи не думала, що після випуску перший збір нашого класу буде по такій сумній причині.