вівторок, 22 грудня 2015 р.

Авторський курс Тараса Прохаська, Київ, 14-15 листопада 2015 року

Попри гори і полонини, про які я найчастіше тут пишу, я ще часом буваю у якихось містах і навіть на культурних подіях. Власне, деякий час тому побувала в Києві на короткому курсі, який складався з чотирьох лекцій і стосувався таких питань: як можна здійснювати писання, про що можна написати, що таке література і що з нею робити :) Проводив курс Тарас Прохасько. Хто не знає хто це - клікає по посиланню і йде ознайомлюватись з Вікіпедією.





Повернулась до Львова і одразу стикнулась з великою кількістю нагальних справ, що стало вже майже традицією. І скільки ті справи не роби - кінця краю їм немає. Тому сьогодні вирішила відкласти нарешті їх на декілька годин і написати свої враження.

Взагалі не вважаю себе такою, що дуже розбирається в літературі. Я точно не назву вам з ходу більше 10 напрямків чи жанрів в літературі, як явищі. Я читаю мало, а те, що читаю переважно крутиться в рамках декількох жанрів, авторів і тем. Проте, часом пишу. І насправді література, може бути не лише на письмі. Те, як ми говоримо, будуємо речення чи викладаємо думки усно теж можуть бути літературою. Зрештою, вона і походить від усних переказів і оповідань.

Вперше стикнулась з творами Прохаська ще коли мені було може 15 чи 16. Я точно ще вчилась в школі. Хтось дав мені почитати якусь його книжечку... Взагалі це така ніби фішка була впродовж багатьох років - Прохасько видавав виключно тонесенькі книжечки А5 формату у м'якій обкладинці, видрукувані у видавництві "Лілея-НВ". Всі вони мали чорно-білу обкладинку, однаковий стиль верстки. Насправді, можна сказати, що це був дуже добрий хід. Важко взятись читати невідомого письменника, особливо коли хтось зі знайомих дає тобі книжку "на, почитай", особливо якщо у тебе мало вільного часу (а в сучасному світі майже у всіх так). Але коли ти бачиш тоненьку брошурку на 30 сторінок формату А5, то не виглядає на те, що вона забере багато часу. Так набагато легше погодитись. Здається навіть, що можна буде промахнути книжку за вечір і повернути наступного дня. Проте з книжками Прохаська, навіть самими тоненькими рідко так вдається. Хочеться перечитувати деякі моменти знову і знову, виписувати якісь цитати, підкреслювати фрази, перечитувати ще раз, щоб запам'ятати якусь гарну словесну конструкцію чи ще раз пережити враження, яке вона на тебе справляє. Стикатись зі своїм цілковитим розумінням чи нерозумінням тексту, потопати у описових конструкціях чи просто переліках слів, наче виписаних з асоціативного ряду. А ще це та література, в якій можна знайти життєві поради. Власне з перших же книжок це мене і підкупило - вони звучали наче лист твого близького друга, з яким ви не бачились вже дуже давно. І може він, а може ти - хтось із вас, мабуть що виїхав за кордон. Як то часто буває - рівень спілкування значно зменшився. Залишились лише якісь листи, якими ви не забов'язуєте один одного ні до чого... Просто оповідаєте, якісь речі зі свого життя, які впали вам недавно в око, чи свої роздуми про щось. Іноді з незнайомою далекою людиною набагато простіше поділитись чимось, ніж зі знайомими. Іноді просто треба виговоритись, але при тому не хочеться стикатись ні з осудом, ні з порадами.. Просто висловити все те, що маєш всередині і знати єдине - тебе почули. Саме такого листа хочеться написати у відповідь на деякі книжки Тараса.



Але, як то часто трапляється, - нічого не буває просто так. Іноді дуже далека людина може виявитись тобі багато в чому дуже близькою. Якось раз мені до рук потрапив роман Прохаська "НепрОсті". Від якого з часом взяла собі псевдонім. Це те, що потрапляє до тебе у відповідний час і у відповідному місці. З тих пір я не раз перечитувала його і щораз знаходила щось нове. А перечитування книжок - для мене взагалі явище рідкісне. Особисто для себе в його творах я знаходила багато чого дуже знайомого. Справа в тому, що Прохасько - ботанік. Навчався у Львові, на моєму факультеті, на моїй кафедрі. Сам походить з Франківська, але його дідо був з Делятина - невеликого села Івано-Франківської області, повз яке я проїжджаю щоразу улюбленим поїздом Львів - Рахів до станції Кваси. Одного часу йому навіть пропонували стати завгоспом високогірного біологічного стаціонару, на якому я проводжу кожне літо. Не знаю чого стосувалась його дипломна робота, проте ймовірно, якоїсь флори. Пізніше, якщо вірити його оповідям у книжках - працював в інституті лісу в Івано-Франківську. Об'їздив чи не всі Карпати описуючи ліси. Мій хресний за освітою лісничий. Пізніше виявилось, що є навіть певні спільні знайомі. Все це складало відчуття, наче ми дуже близько знайомі особисто. А ще знаходити певні дуже ботанічні частини у самих його творах завжди мене дуже тішило, адже я могла зрозуміти їх докладніше, ніж інші.


Я взагалі глибоко переконана, що людина - явище історичне. Тобто немає по суті людини самої по собі. Вся вона - аморфна конструкція життєвого досвіду, яка постійно змінюється, по мірі того, як певні частинки нового досвіду з'являються, а інші йдуть в небуття. Спостерігаючи за всіма біологами, які мені траплялись - з впевненістю можу сказати, що кожен несе у своїх поглядах і уявленні про світ те, що є об'єктом його досліджень. Так само, як і освіта. Яку б освіту ти не здобув - вона обов'язково вплине на твій світогляд. І фізики бачать світ одним чином. Він повинен би був бути повним фізичних законів механіки, аеродинаміки, оптики і електрики. Математики мають бачити світ якось цілком інакше. Мабуть дуже ясно і визначено. Біологи дивляться на світ, як на живу істоту - одну велетенську екосистему, де все взаємопов'язано.

Коли я дивлюсь на гору - я бачу мільйони років, коли ще існувало море, бачу як утворюються осадові породи з часточок органіки і мушель дрібних молюсків, як утворюються гори за рахунок тектонічних процесів, бачу всі етапи історичного розвитку рослинності під впливом змін клімату, бачу етапи сукцесій... Я думаю про гору, майже як про окрему планету, яка населяється кількома тисячами комах, в ґрунті живуть кілька тисяч хробаків, дерева, кущі, чагарники, трав'янисті рослини. Кожен з них виконує якусь функцію. Дають притулок птахам і ссавцям, які теж виконують свою функцію. Це все тримається на неорганічному каркасі обігу мінералів, води, газів, підтримується сонячним світлом, пристосовується, живе в боротьбі за існування, відчуває вплив рельєфу, клімату і гідромережі. А ще вплив людини.

Ця гора існує тут вже декілька мільйонів років. Ми ходимо по ній туди-сюди, зимою влітку, восени, щось порядкуємо, привносимо, забираємо, будуємо, руйнуємо, цілі покоління людей і звірів. Ми навіть не думаємо про гору, як про істоту, можна сказати - ми навіть її не помічаємо. Вона або перешкода, або просто те, що ми сприймаємо як даність, як мусить бути. Ми навіть не помічаємо її, хоч на фоні життя багатьох людей, багатьох поколінь - життя цієї гори прирівнюється до вічності. Одного дня ми підемо назавжди шляхом в один бік, а вона залишиться там само, де і сьогодні.



В зв'язку з такою історичністю - кожна людина зупевне унікальна, бо навіть при великому бажанні не можна було б досягти того, щоб дві людини прожили два абсолютно однакових життя і зробили з того однакові висновки. Тому то і писати може кожен. Надто тепер, коли можна створити собі блог абсолютно безкоштовно. Головне - аби було бажання сказати щось. Або про щось. Про це і говорить Тарас Прохасько у своєму авторському курсі. Тим не менш література - не є відбитком, відображенням світу, вона не є для чогось, а сама заради себе і автор - єдиний творець того світу, про який пише. Через це і література передовсім розповідає про того, хто пише, а не про те, про що він пише. "Бо написати про відсутність подій можна так само цікаво, як про найцікавіші події." (с) І Тарас Прохасько поділився з нами спостереженням, що найкращі твори в світі написані якраз про те, коли нічого не відбувається, в стані нудьги.

фото з авторського курсу. Прохасько оповідає про літературу.
Особисто для мене цей курс був можливістю поспілкуватись з улюбленим автором і дізнатись, що він думає стосовно багатьох речей, а ще як він думає. Хочу сказати, що говорить Прохасько майже так само як пише. І читати його майже неможливо швидше, ніж його природній темп говорення. Бо такий він є - Прохасько ботанік, спостерігач, автор.


А хто не прочитає цей есей, тому чи тій буде непросто у житті, оскільки їх НепрОсті оминуть своїми явними сюжетами, ба навіть вимкнуть звук і світло.

з роману "НепрОсті"

П.С. Дякую Тарасові Прохаську за курс, а +Центр літературної освіти за можливість поспілкуватись з улюбленим письменником. А ще +Іра Татомир за прихисток в Києві та +Pavlo Legkun разом з Ірцьою за гарний час, і +Орест Дмитрик що поїхав зі мною :)

Немає коментарів:

Дописати коментар