вівторок, 26 червня 2012 р.

It`s a time to say goodbye

то, что должно,
обязательно случится.


 Бувають такі дні коли все йде не так як треба. Коли рвуться всі фєнічки, їдуть геть друзі, ламаються тролейбуси і маршрутки, падає дощ і злипається волосся. Буває коли тобі просто душероздираюче сумно, хоч наче нічого і не сталось. Я завжди казала собі, коли хтось їхав далеко, що не варто через це надто переживати, бо ж людина не зникає в невідомість, не розвіюється на попіл - вона продовжує існувати, просто десь інде, просто трохи далі ніж завше.. І навіть коли люди помирають - вони не зникають. Що причина смутку за кимось - наше власне его, яке дбає лише за себе і зовсім не хоче думати про когось... Але виявляється бувають такі ситуації, коли залізна логіка розбивається об почуття, як маленький кораблик розбиває шторм об бетонний причал. Є такі моменти коли більш за все хочеться взяти себе в руки, але сльози котяться по обличчю без упину. Єдине що залишається - втирати їх рукавом синьої футболки і робити вигляд наче тобі пилюка в око попала, слухати музику на повну гучність і боротись з бажанням віддати людині з собою все, що маєш. Не лише браслети, сорочки і перстені, а вийняти серце і яка вже там є, але душу і віддати, втиснути в долоні... Бо спиняти не можеш, не маєш права, але і відпускати не знаходиш сил. Просто... так..
Просто не йди. Не зникай.



ריס


Clint MansellThe wrestler OST


Немає коментарів:

Дописати коментар