Ужгород, Siberian Sun, ботани and Love (7-9 грудня 2016)

The words I hear, the signs I saw

Siberian Sun "The tears"

Моя подорож святими землями триває. Першу частину мандрівки по Мукачево читайте тут: Зимове Мукачево solo-way (07 грудня 2016)

То ж я сіла в електричку на якій вперто писало "Сянки", хоч вона і мала курсувати за маршрутом Мукачево - Ужгород і в глибоких сутінках вона рушила чітко за графіком. В вагоні тьмяно світила одна лампа, майже не було людей. Тішило що опалення було справним і я відігрівалась на незручній дерев'яній лаві, вглядалась в безпросвітну темряву ночі за вікном. 

Люди, що заходили в вагон вітались потискаючи один-одному руки, вітаючи один-одного на ім'я. Питали про здоров'я і справи рідних та спільних знайомих. Розсідались в декілька груп. Спочатку говорили діалектом. А коли сіли - перейшли на мадярську. Я слухала і намагалась звикнути до мелодики цієї мови, відокремлювати слова і звороти. Цікаво скільки часу  потрібно було б мені щоб її вивчити? Намагалась уявити і здогадатись про що говорять ці люди. Мабуть обговорювали поточні справи - в кого що на роботі, підготовку до свят, розпитувались як там родичі за кордоном. Такий собі життєвий парадокс - ніколи не любила вчити мови в школі, але самостійне вивчення, а тим більше вивчення в мовному середовищі завжди легко мені давались і були дуже цікавим процесом.

В вагоні панувала затишна атмосфера. Люди обмінювались мандаринками та цукерками, що було так зворушливо. Поїзд рухався крізь темряву наче космічна чарівна істота, яка сяяла багатьма вікнами в зимову ніч. Час від часу вдалині виринали і знову зникали острівці світла. На першій ж станції після Мукачево майже всі люди з вагону вийшли, виносячи з собою свою угорську, жарти, сміх і відкритість. Залишилась лише я, кілька людей та стук коліс.

З нечисленними зупинками на темних перонах дістались Чопу де нас чекала тривала зупинка, а потім ми рушили в тому напрямку, звідки щойно приїхали і вже потім непомітно плавно електричка звернула кудись на Ужгород. За дві години дороги я опинилась на пероні вокзалу. Поїзд полегшено видихнув і став зовсім порожнім. Зателефонувала до своїх друзів, в яких проживу наступні два дні. Ми домовились про зустріч. Я йшла нічним містом. Надзвичайно затишне і чарівне. Почувала себе вперше за довгий час безпечно на вулицях вночі - Львів вже досить давно втратив це.

Я перетнула міст. Внизу сяяв відблисками Уж - спокійний і муркотливий, блискучий наче велика риба. Я знову згадала своє сьогоднішнє одкровення - про любов до міст з річками. І серед всіх них Ужгород повільно, але впевнено просувався на перше місце цього списку.

Зимове Мукачево solo-way (07 грудня 2016)

Intro

Щось мене покинуло натхнення, чи то розлінилась я остаточно і давно нічого не пишу тут. А може вся справа в тому, що мандрівки стають все довшими і невідомо чи комусь взагалі може бути цікаво, що я місяць чи два роблю в квадраті 60*60 км в безлюдних, чи малолюдних горах :). Адже це вже дуже докладні дослідження, дуже маленького клаптика Землі, і тому - мало цікаві широкому загалу. Але, якщо раптом є охочі на такі дописи - пишіть в коментарях і я буду мати більше натхнення, щоб це написати. Взагалі - пишіть, що вам найцікавіше тут читати, а то я в дезорієнтації стосовно розвитку цього блогу.

На початку грудня завіяло мене всього лиш на три дні на Закарпаття і це цілком підйомний ще об'єм для написання, а головне - прочитання :)
А почалось все з конференції для ботанів. І важко було відмовитись від перспективи з'їздити на мою персональну землю обітованну - Закарпаття, а тим більше в мій персональний Єрусалим - Ужгород. Попутно вирішила нарешті втрапити нарешті в Мукачево. Найскладніше з того всього, звісно було написати тези на конференцію. Але з цим важким завданням я тако-сяко впоралась (то вам не в блозі строчити). Написала також, до чудових знайомих з Унґварщини, які обіцяли на вулицю не виганяти. То ж настрій чудовий, квитки на руках, прокинулась в 5 ранку навіть без будильника, поїхали!

#Ungvár (15-17 листопада 2014)

У́жгород (угор. Ungvár, словац. Užhorod; У́нґвар — до січня 1919, 9 листопада 1938 — жовтень 1944) — місто на ріці Уж, адміністративний центр Закарпатської області та Ужгородського району. Розташоване за 785 км від Києва, на кордоні зі Словаччиною.
Повідомлення Аль-Ідрісі у 1154 р. є найдавнішим письмовим джерелом, в якому згадується Ужгород. Як свідчать історичні документи, місто з часу свого першого згадування фактично до кінця Першої світової війни мало тільки одну назву: Унґвар (видозміни Гункбар, Гунґвар, Онґвар).

(с) Вікі

Я вже досить давно планувала поїхати в Ужгород, та все якось не складалось. І хоч початково це мала бути поїздка весною, коли цвітуть сакури... то зібралась я нарешті лише через два роки, та ще й восени. Зрештою, з цього приводу я зовсім не переймаюсь, оскільки впевнена, що все стається рівно тоді, коли для цього приходить найкращий час.
То ж, їхали ми з Орестом в маршрутці до Яремче після експедиції на Пожижевську і домовились, що після того, як я повернусь з ретриту, ми ще кудись поїдемо на вихідних. І тут, з глибин моєї свідомості, випливла згадка про давню мою задумку відвідати Ужгород. Ну, не весна вже, але чому б і ні) Якщо чесно, то крім того, що в Ужгороді гарна стара частина міста, є сакури, маленькі скульптурки і річка - я не знала про це місто рівно нічого).
Я запропонувала Оресту таку ідею і він погодився) Та ще й просвітив мене, що в Ужгороді є замок. А замок це вже цікаво. Вирішила я погуглити, що за замок і як виглядає, але, як то часто буває, дядько гугл відправив мене не зовсім туди, куди я думала потрапити. А саме, на якусь статтю про Невицький замок :))). Я навіть не помітила підміни, принаймні спочатку. Добре, що Орест, який багацько про замки знає, мене просвітив, що то не в Ужгороді, а біля нього. Виявилось що Невицьке - зовсім поруч біля Ужгорода, тому в культурну програму ми його теж включили) Отак, троха погугливши стосовно цікавинок в місті на ріці Унг і околицях, ми купили квитки в один бік і домовились зустрітись у поїзді Київ-Ужгород, який спочатку проїжджає через Тернопіль, де живе Орест, а потім через Львів, де живу я) Весь тиждень до виїзду Львів, як і більша частина України, кутався у густі холодні тумани і періодично поливав землю дощами. Я все ж сподівалась, що кохане Закарпаття не підведе мене з погодою.