Про все по-трошки

Ну от, останній екзамен зимової сесії четвертого курсу позаду. Нарешті можна зітхнути з полегшенням і дозволити собі нарешті вільно дихати і мріяти про що хочеш. Мій невсипущий розум все не покидають масштабні плани туристичних мандрівок, сезон на які почнеться вже з весни. Я читаю у великій кількості різноманітні путівники і блоги, прикидаю свої сили, намагаюсь подумки скласи компанію, яку можна буде взяти у тривалий похід, та ще й так щоб вони не пересварилися між собою. Просто щоб усім було легко і приємно йти-йти і йти... Сотні кілометрів. БУГАГАГАГААА... Ну скільки вже кілометрів то буде направду - буде видно ближче до сезону, бо окрім можливостей людських, має місце також погода. А наразі я маю два вільних тижні перш ніж у мене почнеться практика в школі.
Хоча я закінчила ЛФМЛ, і спогади про нього для мене дуже теплі і милі (за вийнятком деяких інцидентів), на практику я вирішила завбачливво записатися у саму звичайну школу біля дому. Мабуть, багатьом ліцеїстам це буде не зрозуміло. Але все дуже просто. Тепер ліцей вже не той що раніше. Там немає вже нічого з того, що я любила і що мало для мене цінність. Якихось 7 років тому коли я вперше прийшла туди він був зовсім іншим - щирішим, кращим, теплішим. Тепер він направду мало відрізняєтьс від інших спецшкіл. Тому, аби не псувати своїх вражень і спогадів, а також аби позбутися будь-якого упередженого ставлення викладачів я вирішила піти у найзвичайнішу школу №13, Сихівського району міста Львова, де буду комунікувати з дітьми, викладачами, вчитися і навчати дітей протягом 2х місяців. В кінці того всього я повинна буду провести заліковий урок і отримати оцінку. Сподіваюсь набути цікавого досвіду і дізнатися щось нове у цей період.
А поки... в мене вихідні - написати тези на конференцію, статтю в Український ботанічний.. Чи у Вісник Львівського університету, поки не знаю, ну і ще щось таке, на що ніколи не вистачало часу.

У Львові - холодно

***

Ото уже і другий екзамен здано. Відпочиваю, займаючись творчістю)
Малювання олійними фарбами не може не піднімати настрій. А також, напевно, повинно бути корисним для здоров'я вдихання запахів ефірних олій терпентини)

Music: Albert Ammons - Backwater Blues

Так ніби хоку, але не на чотири рядки :)

З того часу, як я перестала виходити на вулицю, я можу відзначити прогресування моєї шизофренії.
Я все частіше думаю про власне життя, як про книгу. Коли в ній з'являються нові параграфи - їх зазвичай не ціниш.
Коли ж сторінки поплямлені і троха подерті, коли світлини на них вицвітають - шкодуєш за тим, що все вже минулося.
Зрештою, так вже сталось, у моїй книжці два параграфи займають мало не половину.
Не тому, що їх чотири, просто всі інші набагато менші.
Один з тих параграфів дуже доціновувала, коли він з'явився, проте зараз ніколи не відкриваю його, бо начиталася свого часу.
Інший же писала надто не стараючись. Методом спроб і помилок. І тепер такий для мене цікавий він, але почерк не всюди розбірливий.
Пам'ятаєш, якось гуляли ми і я попросила розповісти про ті частини історії, які не могла розібрати. Сподівалась допишу як зноску їх, десь на полях чи форзацах.
Та скільки не розбирала би - завжди плачу над двома ілюстраціями і затертим шрифтом. Найбільш за все хотіла би повернути terra amissa твоєї довіри. Може шматок ковдри у твоєму ліжку і трохи тієї, колишньої любові.
Може зустріти знову і попросити вибачення. Але що сенсу в слові коли партію вже розіграно.
Заснути може хотіла би, або може щоб ти здійснив всі погрози.
Може в серці порожньо, але з теплотою згадую досі тебе й досі .
Може хотіла б забути, але постійно згадую. Коли хочу покинути все - бачу твоє помаранчеве вікно у фіолетовому домі, за яким білі корінці книжок Муракамі, чорний кіт спить на підвіконні і штори з пташками ворушаться на вікні до балкону.

*Вія колись. 

Sherlock від BBC, або новий герой нашого часу

Вже вдруге стартує показ серіалу Sherlock від BBC на українському телебаченні. Нова інтерпретація традиційних оповідань Артура Конан Дойля у форматі сучасного серіалу. Автори цієї кінороботи вирішили все ж дещо відступити від хрестоматійного сюжету і напевно саме в цьому криється секрет успіху.
Серед останніх популярних продуктів кіноіндустрії велика кількість красивих історій про кохання і дружбу з певним нашаруванням утопічності. Людину, захоплену кам'яними сірими джунглями, проблемами на роботі, оплатою рахунків, походами у супермаркет - буденністю, загалом, не може  не приваблювати чудова історія про вічне кохання, хороші манери, і благородність Едварда Каллена з фільму Сутінки; історія про магію, благородство і великі вчинки космічного масштабу у Зоряних війнах; або історія Більбо Беггінса, наприклад, який несподівано вирушає у несподівану подорож з красивими ландшафтами, польотами на орлах і зустрічами з жахливими орками та приємними ельфами. Кому не захочеться на дві години забути про своє буденне життя і помандрувати в компанії чарівника незвіданими просторами до давнього королівства гномів в Самотній горі...

Проте існує також зворотня медаль такої мандрівки. Коли після відвідин кінотеатру, де оковиті 3D окуляри роблять чудову історію ще більш реальною, ти повертаєшся не до хоббітської нори, а до нудної, сірої і нецікавої, такої звичної домівки в багатоповерхівці, то особисто мені хочеться чим по скорше зануритись у інтернет, а ще краще заснути в надії, що мені насниться якась чудова історія, якщо не про хоббіта, то про когось іще, але вона неодмінно буде цікавіша ніж те, що існує в реальності.
Мені важко судити чи переживає те ж саме британець, чи американець, чи може ще якийсь житель країни, яка на перших щаблях списку по забезпеченості умов проживання громадян, але в нас, у слов'янських країнах, таких, напевно, знайдеться не мало. Постає питання: а що ж робити з контрастом між там і тут? Невже в реальності все так безнадійно і погано? Нехай тут немає Гендальфа, але є феєрверки, може немає магії, але є досягнення науки і техніки, можливо не щодня побачиш як вправно стріляють з лука чи б'ються на мечах, але треба знати де шукати... А все решту - взаємовідносини, та ж сама любов, дружба, ненависть, ревнощі... все це існує поруч. І отут починається історія про Шерлока Холмса, з Бейкер стріт, 221 В, який з давно минулих днів, про які теж популярно мріяти, як про часи де було краще, жива ще була романтика і лицарські поєдинки (фільм про Анну Кареніну), переноситься прямісінько до нас.

Шерлок дуже сучасний герой. Він симпатичний, добре вдягається, дотепний, розумний, і як говорить "Эта женщина" - Ірен Адлер у одній із серій "Мозговитость, это и вправду очень сексуально". Звісно, важко уявити, що людину такого роду можна зустріти десь у переповненій маршрутці, коли їдеш вранці в університет, проте він все ж набагато реальніший аніж босоногий Хоббіт у хобітській країні. Зрештою, певну утопічність розбавляє набагато приземленіший друг Шерлока - Доктор Ватсон (він же, але в зовсім іншій історії Більбо Беггінс). Джон Ватсон - уособлює прості людські якості. Він не так майстерно приховує свої почуття, більш людський і більш реальний. Він може дозволити собі помилятися, як і всі люди. Поруч з таким майже бездоганним детективом Шерлоком Холмсом, він часто показує людські якості того ж таки Шерлока, нагадує йому, що є люди, які люблять його і що він сам - не такий байдужий і колючий, яким хоче видаватися.

 

 Цитата: "Шерлок Холмс притягателен, как магнит"Марк Гэттис
Исполнительный продюсер/автор сценария:
"Масса противоречий делает его настолько обаятельным. Он холоден, заносчив, опасен, и по этой причине – абсолютно магнетически притягателен. Вот так это работает – и, кстати, в жизни это работает тоже. Знаете, люди бы не запомнили Шерлока Холмса и Доктора Ватсона, не будь Конан Дойль гением. Он создал абсолютную классику. В общем, именно за эти черты мы героев и обожаем".

Отакий от феномен нового часу. Британський шарм неможливо не любити, а гострі дотепи роблять з надзвичайно кмітливого і спостережливого детектива дуже магнетичну особистість. Як результат - багато шанувальників, які так само, як і я чекають виходу нових серій про улюбленого персонажа. А кінокритики не шкодують нагороджувати вже відзняте відомими кінопреміями. Я нарахувала 25 винагород за інформацією з Вікіпедії, що для серіалу з 6ти серій, як на мене, дуже непоганий результат.
Ще трохи про третій сезон:

"16-го января продюсеры Стивен Моффат и Марк Гэтисс выложили в Твиттере информацию о том, что у сериала будет продолжение. Из-за занятости Камбербэтча и Фримена в других проектах производство третьего сезона намечено на 2012 год, а премьера произойдёт в 2013. Моффат намерен включить в сюжет детали оригинала, которые редко встречаются в адаптациях произведений о Шерлоке Холмсе, такие как женитьба Ватсона и его переезд в другую квартиру."

"В мае 2012 года Моффат и Гэтисс поделились информацией о сценарии, часть которого уже готова. По словам Гэтисса, написанный им сценарий первого эпизода третьего сезона будет «отдалённо основан» на рассказе «Пустой дом», а Ватсон, в отличие от первоисточника, отреагирует на возвращение Холмса куда более эмоционально. Сценарий двух других эпизодов напишут Моффат и Томпсон. Моффат готовится реализовать идею раздельного проживания Холмса и Ватсона, женитьбу последнего и сразу несколько отрицательных персонажей из оригинальных произведений, взамен единственного Мориарти, что был в предыдущих сезонах. Моффат также добавил, что Мориарти в будущем сезоне не появится "

матеріал з тієї ж таки статті у Вікіпедії.

 Ну і наостанок, не може не тішити, що така чудоісторія когось надихає. Особисто я в захваті від робіт Аmanda Тolleson, які можна переглянути за посиланням на девіантарті. А для зацікавлення - кілька з них:

 

Тож, любі друзі, до зустрічі після виходу третього сезону.

З нетерпінням, Вія.

Домашня історія про чудову людину

25 грудня, на католицьке Різдво відійшла до кращого світу одна з моїх бабусь. Багато хто любив мене поправляти, коли я називала її бабусею, адже вона лише рідна сестра моєї рідної бабці, проте я завжди вважала її такою ж близькою. Їй було майже 90 і ми мало зналися, бо ще не так давно вона жила у рідному селі на Чернігівщині. До останнього вона була прив’язана до землі, бо завжди жила і годувалася з неї. Поралась в городі, годувала курей і кицьку… Щоправда, ще до того, як ми познайомились – бабуся Анастасія (а саме так її звали) мала слабу пам’ять. Добре знала про те, що трапилось колись давно і не могла запам’ятати те, що відбувалось із нею тепер. Тому мене вона пам’ятала не довго і знову забувала.  А останнім часом, як мені казали, здатність пам’ятати в неї зовсім ослабла. Їй почало здаватись, що її мама ще досі жива і от-от прийде, а про гостя, який відійшов до другої кімнати на п’ять хвилин - вона відразу забувала. Дивна все ж таки річ – людська пам’ять.

Як добре подумати, то бабуся Анастасія, як і дві інші мої бабусі – це наче прямий мій зв’язок з днями, що давно минули. Наче доторк до давно минулих днів.
Я зустріла її саме такою, якою собі уявляла – сухенька, маленька, згорблена постать, глибокі зморшки на обличчі, покручені вузлуваті пальці і шкіра схожа на тонкий пергамент, кольору гречаного меду з молоком. Вона належала до тих людей, що колись так добре засмагли на сонці посеред поля, що вже ніколи не втратили тої засмаги. Бабуся завше ходила в хустині, яку постійно поправляла і в довгій спідниці, далеко за коліно. Ходити їй було тяжко, але сидіти на місці вона теж не могла. Найбільше мені подобалась в ній її якась абсолютна доброта, видавалось – її не можна засмутити, почути від неї поганого слова. А ще говірка. У її сестри, моєї бабусі по мамі та говірка вже майже зникла, бо ж вона приїхала до Львова ще коли їй було 15. І за той час стала говорити зовсім інакше. А от бабуся Анастасія все життя прожила в селі і ніколи не перевчалась на іншу мову. Зовсім дивні відмінки і часом незрозумілі слова. З одного боку я половини з того, що вона хотіла сказати в недовгій розмові не могла зрозуміти, але з іншого боку мені складало велику приємність просто слухати як вона говорить.

Мені здається, що смерть – завжди нагадування про минущість всього. Що все приходить і все відходить. Це таке дуже яскраве нагадування про те, що варто відрізняти речі, що мають справжню ціну від мало вартих речей.