Анонси на квітень:)

Весна іде, красу несе,

А тій красі радіє все

Українська народна пісня

Власне справжньої весни ще не видно навіть на горизонті, синоптики навпаки обіцяють похолодання до -17 вночі і нові потужні снігопади на п'ятницю. З того всього можна зробити висновок, що цього року березень залишиться в нашій пам'яті сніжним і непривітним. Але не можна забувати про позитивні моменти... Практика у школі нарешті закінчилась і тепер у мене є трохи часу щоб взятися за диплом. А ще вже наступного тижня будуть пари і, можливо, мій мозок перестане всихати і знову запрацює над новою інформацією. В будь-якому випадку - цей семестр видаватиметься мені найкоротшим в житті. 16-19 квітня у нас на факультеті вкотре відбуватиметься конференція "Молодь і поступ в біології" в якій я вдруге вже братиму участь.
Не знаю як там буде з погодою в квітні, але я сподіваюсь все ж вирватись кудись зі Львова чим скоріше і можливо це мені вдасться вже за кілька тижнів. Постараюсь викласти про це якийсь пост) Загалом ідей дуже багато, проте зараз рано судити яка з них доживе до реалізації. Отакий попередній огляд квітня. Очікуйте.
О! Мало не забула! 11 квітня моя сестра Любця святкує свій день народження! :) Не забудьте її привітати, ті хто знають особисто)

Підсумки першої тисячі.

Цей блог досягнув своєї першої тисячі переглядів, трошки більше ніж за рік часу (від 30 січня 2012 року). Це, однозначно, можна вважати певного роду успіхом, як для блогу в якому я викладаю лише свої думки і оповіді про події з власного життя.
Мені завжди видавалося, що інтерес для читачів можуть складати ресурси, на яких викладається якась певна тематика, або блоги, які веде якась визначна особа, чи може блоги письменників, як ресурс до швидкої публікації. Тим не менш, в інтернеті купа людей веде свої щоденники, викладає свої спроби зробити цікаву фотографію, репортаж, оповідання. Саме тому я вирішила спробувати і собі. Мабуть, щоб дізнатися чи буде комусь цікаво те чим живу я.
Хотілося б подякувати за увагу і цікавість тим, хто власне склав цю тисячу переглядів. Я намагатимусь викладати якісь цікаві речі частіше, щоб, я сподіваюсь, потішити вас. Скористаюсь для цього також статистикою. Підводячи підсумок цієї тисячі можна сказати наступне:

Топ 5 дописів, за кількістю переглядів:
1. Три кобіти в Гринявських горах, або відчайдушні ботанічки.
2. твір-роздум про закони природи
3. Щось таке осіннє
4. про гори
5. Найскладнішим завданням виявилося прийняти себе.

Топ 5 країн, з яких здійснювали перегляди:

Україна	700
Нідерланди	76
США	67
Росія	49
Німеччина	21

З любов'ю, Вія.

На злобу дня.

Щастя блимнуло і загасло. У Львові завірюха, сипле не перестаючи сніг. Все таке біле, ошатне, чисте і пухнасте, яке не було ні раз за цілу зиму. І як завжди – не вчасно. Березень близиться до кінця а берези навіть не думають цвісти. В такий чудовий зимовий (бо весняним його язик не повернеться назвати) день моя сестра запропонувала поїхати в гори на ці вихідні. Умови чудові – їдем машиною, потім всього 9 кілометрів і нас чекає колиба з теплими дерев’яними стінами. Там приємно і затишно. Дзвоню мамі і на своє запитання отримую скандал характеру «що ти собі думаєш! Вас там занесе, замете, засипле лавиною і ше невідомо шо. Ні ні ні і ще 20 раз ні!» Отака історія трапляється кожної зими відколи я збираюсь по снігу в гори. Власне, така історія трапляється вже 20 років з моїх 21 – відтоді як я навчилась говорити і почала виявляти власні бажання. І не важливо які умови і хто буде поруч – все що моя мама не знає особисто – вона все заперечує мені. Чомусь вона вважає, що я повинна проживати її життя, хоч я з цим абсолютно не згодна. І останнім часом в мене відчуття тюрми і безвиході. Я хочу втекти з того дому, жити окремо і нікому не звітувати. Справа ж насправді не в моєму здоров’ї, віці чи погоді. Справа в психології. Людина сама обирає чого їй боятись а чого ні. Я схильна визнавати свій страх і намагатись зарадити йому, якщо він безпідставний.

Весна прийшла... і пішла

Весна прийшла.. і зразу пішла. Учора випало стільки снігу ніби потепління і не було. Все ж не так холодно, але сніг лежить. Нам вкотре доведеться переживати період хляпи. Восьме березня відзначилось особливо неприємною погодою і солодощами. Сістер поїхала в гори. Відео як вони прибирають на колибі ТУТ :).
А сьогодні подарувала мені свою шапку, в якій вона була, коли ми їздили в експедицію на Гриняву восени (читайте докладніше тут)

Тут сестра в тій шапці

А тут я в тій шапці :)

Практика в школі закінчується, а роботи з нею не меншає. Нас чекає ще купа писанини. Сьогодні треба принаймні почати готувати рецензію уроку і виховний захід. А виховний захід уже в п'ятницю :( Потім ще психологічну характеристику учня і звіт про практику. А ще диплом і стаття не ждуть.. Але на них ніяк не вистачає часу. Вихідні знову пропали через те, що на комп'ютері помер Windows. Якась смуга невдач і бюрократії...
Отака весна.

Підсумки останніх днів зими

Стільки всього відбулося за останні кілька днів, що в голову не вкладається. Спочатку друг каже, що надумав одружитися, потім повідомляють, що померла однокласниця - отруїлася чадним газом, а інша в лікарні. А ще нарешті настала весна, хоч би по календарю, з іншого боку - експедиція в Крим відміняється, ще з іншого я подумала поїхати кудись в інше місце... Така каша хороших і не дуже подій перетворює голову на губку і думки носяться в ній як навіжені.
Переглянула випускний альбом з ліцею. Все ж таки, не зважаючи на багато дрібних неприємностей, я і досі вважаю що то були найкращі і найщасливіші дні мого життя.

Кожен день мав свій неповторний смак, відчувався гостро і радісно. Все було кольоровіше, і вагоміше. І якщо любити то до безпам'ятства, якщо дружити то до гробу, якщо мститися то серйозно. Все було серйозно. І ніхто і ніколи не забороняв тобі мріяти. Найбожевільніші ідеї видавалися здійсненними, а буденність була не такою сірою. Люди з віком стають,мабуть важчими на підйом, приземленішими.. Нагадують осликів з важкою ношею. Я часто помічаю за собою, що я вже не та що раніше. Мені здається, що я безповоротно старію. Це цілком логічно.. Людина починає старіти відразу після того як процеси росту організму стають повільнішими.. Себто, років так з 16. Я вже бачу як перетворююсь на закостенілу старушенцію в якої все болить і якій нічого не подобається. І старість дихає мені в спину. А за старістю, звісно незбіжно прийде смерть. Тим не менш смерті я не боюся. Я знаю що потім я втілюся в новому тілі і буду жити ще одне життя. Єдие за що варто дбати так це за карму, аби наступне життя було кращим і ближчим до просвітлення. Але до того всього ще все ж далеко. Просто я Memento mori, як радить латинська сентенція. А от хтось не дожив до весни. Неочікувано, через нещасний випадок, померла моя ліцейська однокласниця - Соломійка Задорожна. Завжди радісна, привітна, добра людина. Пам'ятаю її завжди усміхненою і готовою допомогти. Ми не надто дружили, але звістка про її смерть буля для мене шоком. Інша моя однокласниця - Наталя Бідник, її подруга - в лікарні.

Соломійка... Любимо, сумуємо, пам'ятаємо

Кажуть, вона поправиться. На що я дуже сподівааюсь і зичу їй всього найкращого і скорого виздоровлення. Сьогодні багато хто з нашого класу прийде на зустріч, аби зібрати гроші на похорон чи хоч би на вінок для Соломійки. Це найменше, що ми можемо зробити. Ніколи не думала, що після випуску перший збір нашого класу буде по такій сумній причині.