LeMonist: листопада 2012

За якийсь час роздумів і спостережень я виявила, що найскладнішим для кожної особистості є спроба прийняття себе, таким яким ти є. Часто говорять про прийняття інших, і іноді нам може навіть почати видаватись, що можливо когось, якусь конкретну особу ми приймаємо з усіма її недоліками. Але так направду, якщо добре придивитися, то ми просто перестаємо зважати на ці недоліки, хоч вони нікуди не діваються і не припиняють нас нервувати. Просто за якийсь час приходить безсилля, кожен з нас розуміє що в іншій особі вже змінити нічого не можна, а якщо й так то це надто складний час. Попросту опускаються руки і відбувається якийсь такий акт прийняття. Коли ж мова доходить до особистості кожного – усе тут значно складніше, адже з одного боку наче ось ти і знову ти. Між вами не може бути непорозуміння, бо ви говорите одною мовою, думаєте однією голову і дихаєте одними легенями. Не може бути такого щоб сказане трактувалося неправильно, не може бути такого, що забракло сказати щось справді важливе і не може бути, аби щось залишилось невідомим стосовно біографії особи, в якій щось не подобається.

Моя мама часто каже мені, що людині, як живій істоті властивий вроджений егоїзм. Людина носиться з власною особою як з писаною торбою і всюди намагається прилаштувати оте своє «Я, Я, Я». Добре приглядаючись до себе (що тут приховувати) та до інших можна з легкістю знайти для того безліч підтверджень. Хтось може мені заперечити, навівши до прикладу людей з суїцидальною схильністю, алкоголіків чи наркоманів. На перший погляд виглядає наче вони знехтували своїм я, знищили його і перетворилися на пусту оболонку, проте насправді, якщо добре розібратися в кожній такій історії то легко можна зрозуміти, що кожен з таких людей глибоко нещасний і повен неприйняття себе самого. Кожному з цих людей не подобається у першу чергу він сам, та ситуація в якій він знаходиться і що відбувається навколо. застосовуючи різні способи ці люди намагаються втекти від самого себе, забути про власне існування. Їх сповнює ненависть і відчай і вони не мають над тим ніякої влади.

Здавалося б – у такій ситуації усе просто. Якщо у власній особі щось не подобається, то це найпростіше змінити. Це не те саме, що змусити лінивого товариша помітити проблему і почати якось її вирішувати. Ось ти сам, ти знаєш про проблему, можливо навіть знаєш її рішення, можливо навіть працюєш з нею, проте проблем не меншає. Починає видаватися, що ходиш по колу. Коли ти їдеш в маршрутці, то думаєш, що всі твої проблеми через маршрутки. Якби в тебе була машина, ти б не запізнювався на роботу, не тягав важкі сумки з супермаркета в руках додому і міг би кудись виїздити разом із друзями... Все це неодмінно полегшило б твоє життя і ти став би значно щасливішим. Можливо, якби тобі вдалося скинути кілька зайвих кілограм, то на тебе звернув би увагу колега по роботі, який давно тобі подобається. Можливо, якби в тебе була більша квартира – ти зробив би там ремонт і запрошував багато друзів на вихідні і вони почали б краще ставитись до тебе і більше тебе любити. Але що з того? Може ти виграєш у лотерею, чисто випадково… Купуєш машину, будинок навіть а не квартиру, робиш там ремонт, скидаєш кілька кілограм у фітнес-клубі, проте щасливіше почувати себе не починаєш. І так завжди… Скільки б разів не досягав до бажаного – немає межі досконалості. Постійно щось наче пилинка в оці… незначно але відчутно дошкуляє у власній особі. Проходить багато років і вся твоя дорогоцінна особа оточена предметами розкоші і мистецтва, але все така само мізерна всередині того всього, і можливо навіть більше ніж колись.

Найскладнішим завданням виявляється прийняття самого себе, таким яким ти є. Потоваришувати з собою, пізнати, вивчити власну особу. Повірити що з тобою, не залежно від того де б ти не був і що б з тобою не відбувалося уже все гаразд. Це не значить що ти зупинишся і перестанеш рухатись, бо тебе все і так влаштовує. Це не стан пофігізму. Я говорю про той здоровий природній стан, коли людина зберігає цікавість до всього, що відбувається навколо, відчуває відкритість, довіру до самого себе. В такому випадку особа здатна тверезо приймати рішення, можливо, менше піддається сторонньому впливу і більше усвідомлює що з нею відбувається. Це чудовий засіб боротьби з тим, що у сусіда трава зеленіша, а у дитинстві життя було кращим і щасливішим. Теперішній момент нічим не гірший і має безліч потенціалу для реалізації великої кількості здорових задумів.

Тому варто зробити перший крок на зустріч самому собі. Не з понеділка, не завтра, а прямо зараз. Можливо виявиться, що та людина, яку ми бачимо у дзеркалі, коли чистимо зуби… Ота нерозчесана особа в безформній піжамі – не така вже і погана, не така недолуга і цілком заслуговує на існування такою яка є.