Показ дописів із міткою цікава ботаніка. Показати всі дописи
Показ дописів із міткою цікава ботаніка. Показати всі дописи

середа, 14 грудня 2016 р.

Ужгород, Siberian Sun, ботани and Love (7-9 грудня 2016)


The words I hear, the signs I saw

Моя подорож святими землями триває. Першу частину мандрівки по Мукачево читайте тут: Зимове Мукачево solo-way (07 грудня 2016)

То ж я сіла в електричку на якій вперто писало "Сянки", хоч вона і мала курсувати за маршрутом Мукачево - Ужгород і в глибоких сутінках вона рушила чітко за графіком. В вагоні тьмяно світила одна лампа, майже не було людей. Тішило що опалення було справним і я відігрівалась на незручній дерев'яній лаві, вглядалась в безпросвітну темряву ночі за вікном. 

Люди, що заходили в вагон вітались потискаючи один-одному руки, вітаючи один-одного на ім'я. Питали про здоров'я і справи рідних та спільних знайомих. Розсідались в декілька груп. Спочатку говорили діалектом. А коли сіли - перейшли на мадярську. Я слухала і намагалась звикнути до мелодики цієї мови, відокремлювати слова і звороти. Цікаво скільки часу  потрібно було б мені щоб її вивчити? Намагалась уявити і здогадатись про що говорять ці люди. Мабуть обговорювали поточні справи - в кого що на роботі, підготовку до свят, розпитувались як там родичі за кордоном. Такий собі життєвий парадокс - ніколи не любила вчити мови в школі, але самостійне вивчення, а тим більше вивчення в мовному середовищі завжди легко мені давались і були дуже цікавим процесом.

В вагоні панувала затишна атмосфера. Люди обмінювались мандаринками та цукерками, що було так зворушливо. Поїзд рухався крізь темряву наче космічна чарівна істота, яка сяяла багатьма вікнами в зимову ніч. Час від часу вдалині виринали і знову зникали острівці світла. На першій ж станції після Мукачево майже всі люди з вагону вийшли, виносячи з собою свою угорську, жарти, сміх і відкритість. Залишилась лише я, кілька людей та стук коліс.

З нечисленними зупинками на темних перонах дістались Чопу де нас чекала тривала зупинка, а потім ми рушили в тому напрямку, звідки щойно приїхали і вже потім непомітно плавно електричка звернула кудись на Ужгород. За дві години дороги я опинилась на пероні вокзалу. Поїзд полегшено видихнув і став зовсім порожнім. Зателефонувала до своїх друзів, в яких проживу наступні два дні. Ми домовились про зустріч. Я йшла нічним містом. Надзвичайно затишне і чарівне. Почувала себе вперше за довгий час безпечно на вулицях вночі - Львів вже досить давно втратив це.
Я перетнула міст. Внизу сяяв відблисками Уж - спокійний і муркотливий, блискучий наче велика риба. Я знову згадала своє сьогоднішнє одкровення - про любов до міст з річками. І серед всіх них Ужгород повільно, але впевнено просувався на перше місце цього списку.

пʼятниця, 8 січня 2016 р.

ВЗДОВЖКОРДОННА ЕКСПЕДИЦІЯ. Частина 1: Гриняви і Чивчини (29 червня - 04 липня 2015)

Ця історія почалась задовго до... А саме далекого 2012 року, коли я вперше вирушила у ці гори у складі першої ботанічної експедиції для збору ендемічних видів рослин для дисертації Тані. З цього звіту починаються звіти в моєму блозі. Ми вирушили тоді утрьох на пошуки Saussurea porcii Degen, а по дорозі вирішили ще завітати на ПАМІР. Багато води протекло річками Перкалаб, Чорний Черемош і Сарата з того часу. За цей час той мій допис встигли без зазначення авторства викрасти декілька туристичних груп вконтакті -_-, а від них перепостити сайт міста Верховина, з посиланням на групу вк. На щастя, на сайті міста Верховина люди реагують на коментарі і посилання на автора потім виправили.

Але щось я відійшла від теми. Почну спочатку. Почалось це все далекого 2012 року, першою ботанічною експедицією на Гриняви на пошуки Saussurea porcii. Як пишуть світила ботанічної науки, - цей вид навіть іноді називають "напівлегендарним" і навіть "найрідкіснішою рослиною Карпат". Потім була друга ботанічна  експедиція на Мармароси, в якій ми насправді не знайшли те, що шукали. Після Мармаросів було в планах перейти на Чивчини, або на Чорногору, але в зв'язку з погодою експедицію довелось звертати. А рослини все росли на своїх місцях і чекали коли хтось візьме їх для аналізу ДНК. Тому ще на початку 2015 було вирішено, що третій ботанічній експедиції бути! Склад її в результаті суттєво змінився. І на маршрут 29 червня 2015 вирушила я, як єдиний учасник попередніх експедицій і мої друзі, які не мають жодного стосунку до ботаніки, але були не проти пройтись цікавими місцями за компанію. А було їх троє - +павло артемишин з яким постійні читачі мого блогу вже знайомі, +Орест Дмитрик з яким вже теж мали б бути знайомі, і наш з Орестом друг - Антон.

29.06.2015 Ворохта - Верховина - пол. Дуконя
Приїхали у Ворохту вночі Львівським поїздом і лягли спати на вокзалі, вже традиційно. Зранку Антон розбудив всіх пів 6 ранку, закинулись печивом з медом, скинулись грошима і якийсь місцевий завіз нас машиною у Верховину (160 грн за 4-х), де ми благополучно купили квитки на Пробійнівку (маршрутка в 9:40) по 22 грн з копійками. З тих часів вже пройшло пів року, але все так добре пам'ятати мені допомагає бортовий журнал)

вівторок, 22 грудня 2015 р.

Авторський курс Тараса Прохаська, Київ, 14-15 листопада 2015 року

Попри гори і полонини, про які я найчастіше тут пишу, я ще часом буваю у якихось містах і навіть на культурних подіях. Власне, деякий час тому побувала в Києві на короткому курсі, який складався з чотирьох лекцій і стосувався таких питань: як можна здійснювати писання, про що можна написати, що таке література і що з нею робити :) Проводив курс Тарас Прохасько. Хто не знає хто це - клікає по посиланню і йде ознайомлюватись з Вікіпедією.


четвер, 13 листопада 2014 р.

Передзимова розвідувальна експедиція. Чорногора. Пожижевська. (18-26 жовтня 2014)

Не пам'ятаю чи вже хвалилась вам, любі читачі, що тепер я аспірантка кафедри ботаніки ЛНУ ім. І.Франка. Тема моєї кандидатської дисертації "Епіфітна ліхенобіота Чорногори (Українські Карпати)", то ж я продовжую  збирати гербарій на цій території, а також шукати літературу, яка б стосувалася лишайників, Чорногори та Українських Карпат в цілому, то ж раптом у вас є електронні файли такої літератури, чи валяється вдома непотрібна вам паперова книжка - з вдячністю прийму в дар :) А ще, раптом будуть якісь акції з прочистки лісу в нетрях Чорногори - пишіть мені! Деякі лишайники ростуть дуже високо, але я була б не проти їх дістати. Тому перш, ніж якесь дерево піде на дрова - хотілось би забрати те, що має наукову цінність. (Не забувайте узгоджувати такі дії з Карпатським Біосферним Заповідником та Карпатським НПП). До слова, Чорногору я маю на увазі в гео-морфологічному сенсі. Тобто окрім хребта Чорногора, мене цікавлять різноманітні його відгалуження, а також хр. Кукул, хр. Кострич. Фактично все від Квасів до Кривопільського перевалу і від Ворохти до гори Стіг на Мармаросах :).

Тепер це все - моя територія досліджень :)
 Але це був ліричний відступ. Перейдемо до справи!

неділя, 12 січня 2014 р.

Фотоколаж 1 "Практика в Карпатах"

Засіла за старі світлини. Друкувати по 100 з кожної мандрівки задорого, та і нема сенсу, а цілком довіряти електронним носіям - не надійно. Не раз траплялось у мене і у моїх друзів, нещастя з комп'ютером, загубився диск, випадково натиснув стерти і все - спогади збережені в електронному вигляді назавжди втрачено. І потім отримати копію світлин зазвичай виявляється також досить важко. Саме тому вирішила світлини, які відображають основні моменти з кожної мандрівки зкомпонувати в колажі, відредагувати і роздрукувати. Ще не визначилась з розмірами, але мабуть кожен колаж буде форматом А4.

Отож, мій 1 курс.



субота, 19 жовтня 2013 р.

Гербарію Львівського національного університету ім.І.Франка (LW) 230 років

Вчора мені пощастило потрапити на урочистість з нагоди 230-ти років гербарію Львівського університету, який по праву вважається найстарішим гербарієм в Україні. Оскільки широкий загал мало знайомий як з ботанікою в цілому, так і з гербарною справою зокрема, то я вирішила розповісти вам трохи цікавих фактів.

неділя, 13 жовтня 2013 р.

Мармарош, або три кобіти на кордоні) (12 - 14 вересня 2012)

Літо закінчилось, почалось навчання, але ніхто не сумував, принаймні, я точно - попереду ще дві мандрівки в гори, то ж  - літо триває. Нарешті, квитки куплені, речі спаковані, єдина пара і розминочний марш-кидок від університету на головний вокзал. Вкотре всідаючи до вагона я думала про те, як все ж таки звично за це літо стало для мене оце: квитки, паспорта, рюкзак підсаджуєш правим коліном і ривком закидаєш на полицю, спати на лаві, притуляючись головою до холодної шиби, скрутившись калачиком, надягнувши всі речі, які маєш. То ж ми сіли в потяг Львів-Рахів і поїхали...в експедицію.
Десь вночі поїзд прибув на кінцеву станцію - моросив дрібний дощик, дув пронизливий вітер, залізничний вокзал вже вічність, як на ремонті і ми - в тісній кімнатці автовокзалу, а ще невідомі і такі самі, як ми -  ніби відчужені пасажири, що чекають на свій рейс. Потрібна маршрутка була за три години, чотири години, п'ять годин... Взагалі маршрутки з Рахова на ділове ходять часто і навіть в непривабливий час доби. Та що там Ділове - з Рахова ходить пряма маршрутка на Прагу, не те що зі Львова) Ми вирішили, що робити нам вночі в Діловому в таку погоду нічого і що ліпше до пори до часу залишатись тут. Постелили каремати за лавкою просто тут і лягли спати, як справжні циганчата. На станції сидів чоловік. Може йому було шось не то, але він почав ходити туди-сюди і говорити сам з собою, що його переслідують татари і ще що він когось убив і що в нього завжди ніж з собою, тільки от тупий, треба буде нагострити. Часом ставало смішно з того, що він там собі (досить голосно) балакав, а часом страшнувато. З голови не йшло "чому касирка, яка продає квитки і все це чує не викличе наряд міліції?". Так чи інакше - сон як рукою зняло. Ми лежали і мерзли. Іноді дрімали в пів ока. Нарешті зібрали речі, купили квиток і вийшли в сіріючий ранок.

На старт.. увага.. марш!

понеділок, 17 вересня 2012 р.

Три кобіти в Гринявських горах, або відчайдушні ботанічки.

Попри всі мої очікування початку навчального року - він почався ще більш несподівано, ніж завжди. Власне кажучи, не встигла я закінчити усі свої справи, як уже довелося йти до альма матер по гіркі плоди знань. Перший тиждень такої екзекуції видався мені вічністю і я зі щирим здивуванням досліджувала календар 6-го вересня і все ніяк не могла повірити, що то ще не закінчився перший тиждень, не те що - місяць, як мені видавалось. Час набув якості безмежної еластичності. Дні розтягувались, стали якимись непрозорими і глухими, світ навколо втратив будь-які барви. Раптом стало холодно. Не через погоду, а радше через те, що всередині. Хотілося вибратись  кудись з цього густого туману і думка моя матеріалізувалася. Не встигла я усвідомити що відбувається, як уже пакувала наплічника в далекі гори.

Дійові особи:
Таня - аспірант-ботанічка;
Лю - заядла туристка, моя сестра;
Я - спеціаліст по вівцях.

Все почалося в суботу ввечір. Я приїхала до Лю додому. Вона розклала карту на підлозі і обклеювала її скотчем.



 Попередньо вручила мені два балони з пропаном і штоки від намету, які я мала запакувати собі в наплічник. Потім ми смачно вечеряли і розмовляли утрьох - з телевізором. Поїзд до Франківська відправлявся о першій ночі, тому близько півночі ми з великими наплічниками вийшли з її квартири і пішки рушили на вокзал. Вже дорогою я натерла мозоль на п'ятці, що мене не дуже тішило. Біля самого вокзалу ми зустріли Танічку. Вона зробила розумно і приїхала на таксі. Поїзд вже подали на перон, тому ми завантажились в загальний вагон з дерев'яними лавками і поїзд рушив. Намагалися спати. Хто сидячи, хто лежачи...




До Франківська зі Львова їхати близько трьох годин, тому навіть якби ми мали конфортабельні місця - всеодно не виспались би. Близько четвертої ночі ми висіли з потяга у фФранківську і подались в автобусні каси. Автовокзал тут же - на вокзалі, був відкритим, там привітно світилось і було тепло, але каси ще були закриті.

тьотя! ну відкрийте касу! Я хочу квиточок!


Чергова сказала що каса відкриється за пів години і нам продадуть квиток. Так і сталось. Ми купили три квитки до Верховини, сіли в маленьку маршрутку "Мерседес", ледве запхавши туди свої наплічники і заснули. Спали в самих різноманітних позах. Я, наприклад, змогла заснути, згорнувшись калачиком. О 8 ранку ми були в Верховині. Виявилось що маршрутки там не так ходять, як ми сподівалися і ми ще дві години втикали на автовокзалі, щоб пересісти на іншу маршрутку - до с. Пробійнівка, як то пише на карті, або просто до Пробіни - як кажуть місцеві.
Розклад на автобусній станції в Верховині.

Лю явно тішить преспектива втикати на вокзалі дві години. І заради цього ми цілу ніч не спали?

Зрештою - хтось і тут не втрачає можливості поспати.

от в такій позі ми і будем їхати ще довго-довго


ще свіжі і пахучі.

карпатський асасін


Райдужні мрії не покидали нас і я сподівалась що за 1,5 години ми висядем в пункті призначення, проте ми пиляли і пиляли по дорозі з пречудовими каменюками і ямами близько трьох годин, коли нарешті ступили на тверду буковинську землю, обтрусили з себе пил і поплелись далі по дорозі.
Нарешті знайшли потрібний нам поворот і зробили привал, щоб набрати води, поїсти і відпочити від маршрутки. Потім починаємо підйом на хр. Озірний - відріг хр. Пнєве, який власне нас і цікавить. Зустрічаємо першу живність. Це не змія - це веретільниця ламка - безнога ящірка. Грілась собі на сонці на дорозі. Фоткаєм і йдемо далі.

Веретільниця


Далі - перші цікаві види для нашого гербарію. І нарешті ми виходимо на хребет. Довкола видно мальовничі буковинські гори.




Погода на диво приємна, хоч ще вчора у Львові падав дощ. Трохи хмар, але загалом сонячно і зовсім не холодно. Йдемо по карті. Не зважаючи на всі перестороги, які нам давали місцеві жителі в маршрутці до Пробіни - в горах ще є люди, заготовляють сіно на зиму і пасуть худобу. А то нас залякували тим, що зараз в горах лише ведмеді і вовки і куди ж ми - три кобіти йдемо саменькі в далеку дорогу.



Вже по-троху день хилиться до заходу коли ми виходимо на основний хребет. Милуємося краєвидами. Помічаємо на горизонті "купала" і вирішуємо змінити маршрут. Замість того щоб в кінці хребта Пнєве спуститись в каньйон Черемошу і рушити до Мармароського масиву ми вирішуємо піти на г. Томнатик, більш відому, як Памір, завдяки відомій закинутій радіо-локаційній станції "Памір" на її вершині.

Нарешті добираємось до вівчарської стаї на пол. Дуконя де і залишаємось на ніч.




Добрі вівчарі палили нам ватру-до-неба, на яку пішла половина старого паркана. Було приємно і тепло. Десь коли вже зовсім стемніло прийшло двоє людей в камуфляжних костюмах з рушницею. Як виявилось - ПЗФ, НПП Верховинський. А ми й не знали що тут заповідник! Спалось добре і солодко. Вночі пес погриз ложку Лю. Від неї залишилось трохи більше половини, але ми її помили і користувались ще до кінця мандрівки.
Вранці - вівсянка зі згущеним молоком. Глюкоза і думки про те, що наплічник став легшим на кілька грам додають сил і впевненості в тому, що день пройде добре.


дуже красиві павутинки, інкрустовані росою.

польова кухня)


Сонце світить так, наче на дворі липень... ну, або серпень і думки про те, що десь там.. за багато кілометрів наші одногрупники сидять на парі ніяк не клеїться до голови. Розглядаємось на краєвиди, жартуємо і засмагаємо. Наступна зупинка - пол. Глистовата. Основна точка нашого маршруту.


І далі видно Памір. За ним - Румунія.




 Саме десь тут має рости Тетянчина Saussurea porcii - рідкісна ендемічна рослина з родини Айстрових. Кидаємо наплічники і йдемо на пошуки популяцій. За нашими даними їх тут має бути три. На щастя - в нас є GPS координати і сам GPS. Тому проблем з пошуком популяції немає. Збираємо насіння і листочки для ДНК аналізу.

Таня і її Saussurea porcii у великій кількості

збираємо насіння

Saussurea porcii 

Дорогою ми зустріли ще двох представників ПЗФ в компанії місцевого мольфара. Коли ми повертаємось назад на полонину - вони люб'язно показують нам де посавити намет і навіть беруться понести наші наплічники. Повідомляють техніку пожежної безпеки і просвітляють де тут джерело з найсмачнішою водою. Розкладаємо намет і готуємо вечерю.






Пізніше, коли вже добре стемніло - добрі хлопці з ПЗФ прийшли щоб скласти нам компанію. Принесли трохи сиру і молока. У обох - гвинтівки на плечі. Як виявилось - вони ходять в обхід навіть вночі. Оскільки рік повертає до зими - на фермі побоюються ведмедя, який спокійно може прийти і забрати корову, тому щовечора роблять постріл з гвинтівки, який, можливо, відлякає хижого звіра від ферми. Того вечора Таня і зробила цей церемоніальний постріл. Ми лягли спати близько півночі і швидко заснули. Вночі наші друзі з ПЗФ знову приходили і щось казали про ведмедя. Жартували чи ні - невідомо. Особисто я цей момент проспала, а вранці ми вже їх не зустріли. Єдині тварини, яких ми бачили біля нашого намету - це були коні десь посеред ночі, а ще корови, які йшли на пасовище.







Прокинулись ми не дуже рано, бо рано вставати сенсу не було. Неспішно поснідали, переклали гербарій і підсушили газети. Потім дівчата пішли на ферму де їх люб'язно нагодували і дали багацько сиру з собою в дорогу. А головне абсолютно бєзвозмєздно - тоєсть - даром.
Нарешті наплічники спаковані і ми рушаємо до Паміру.


Скидаємо висоту по грунтовій дорозі вздовж потоку Срібник і робимо привал внизу, біля лісництва

Лю засмагла)
Обідаємо сиром
Далі - кам'яниста дорога до Перкалабського лісництва.



 Я знайшла підкову - на щастя.


 Ось і Перкалаба.

Далі - Чорний потік. Хутір, або щось схоже на те.

Я і вівці)
 Переходимо річку по отакому-от мостику. Тут є рівне місце під намет і столик
 Такі тут хати. Худоба пасеться...

 Розпитують міцевого що і до чого.
 Закинутий будиночок

 Дівчата пішли по воду і молоко. Я розкладаю намет. Нарешті готуємо вечерю. А на вечерю в нас банош, який я дуже люблю, але смачнішого ніж цього разу я ще в житті баношу не їла!

"Гусіньки"


Банош! Польовий варіант - з консервованою кукурудзою.
Вранці снідаємо гречкою з піджаркою. П'ємо молоко. Виходить теж дуже смачно. Лю в нас спеціалістка по вкусняшкам!

Нарешті збираємо речі і вирушаємо. За вказівкою місцевих звертаємо недалеко джерела, яке на нашій карті позначене як "Білий потік" і починаємо підйом ґрунтовою дорогою, яка в нас на карті не позначена, але тим не менш - вона дуже актуальна. Жартуємо що це секретна військова дорога.

 Виходимо майже під сам Памір.
 Останній ривок і ми на вершині!

А на горизонті - Румунія
Блукаємо станцією. В куполах афігєнська акустика. Будь-який звук перетворюється на міжпланетні вібрації. Кричимо, співаємо, досліджуємо загадкові тунелі. Фінальний купол з локатором, який називається "Лєна".




ось він - локатор на ім'я Лєна!
 Доречі, є цікавий допис, який стосується цієї станції. Там можна трошка більше дізнатися про те, що воно таке було і навіщо. Детальніше ось-тут:



співаємо гімн України



Ботаніки кажуть "мооох", коли фотографуються.

 Спускаємось в село і виходимо на перевал Джогуль. Де нас підбирає добрий дядько на старенькій машині і підвозить до с. Шепіт. Як виявилось пізніше - звати його Олександр Якович. Він не тільки підвіз нас, а й нагодував і дав місце для недовгого сну, а в п'ятій ранку підвіз нас до зупинки, де ми сіли на маршрутку до Чернівців. За всі його добрі діла від нас всіх велетенське йому "Спасибі!"




Вівця на подвір'ї була для мене окремим духовним задоволенням. Ну, хиба ж вона не гарнюня?
Маршрутка, здавалось, їхала вічність, але нарешті ми - в Чернівцях. Добрі люди з кафедри ботаніки ЧНУ нас пригріли, нагодували і екскурсію провели. За що їм також велика подяка.
Дуже швидко оглядаємо місто...


Я і цісар - Франц Йосиф


Чернівецький драматичний театр ім. О. Кобилянської

зірка на Чернівецькій алеї зірок. Тут вшановані найвидатніші люди Буковини

"Резиденція" - головний корпус ЧНУ

наша чарівна екскурсовод ;)

Цим партам більше 100 років
 Забігаємо в кафешку...

еспрессо для Тані

капучіно по-віденськи, для мене

капучіно для Лю

біжимо на таксі і в потяг
отак от галопом по Буковині пройшов один осінній тиждень. Дякую всім учасникам. І на завершення - дві пісні на тему:


Піккардійська Терція – Сядеш у поїзд
Владимир Высоцкий – Прощание с горами

І уривок з книжки:
Пауло Коэльо – В голове у овец только пропитание