Говори зі мною... Або "Протагор" Платона

коли повертається світ спиною

і знов поміж нами відстань і стіни

говори зі мною

говори зі мною 

хай навіть слова ці нічого не змінять 

і коли вже довкола пахне війною

і вже розгораються перші битви

говори зі мною 

говори зі мною 

бо словом також можна любити 

я одне лиш знаю і одне засвоїв

і прошу тебе тихо незграбно несміло:

говори зі мною 

говори зі мною 

і нехай твоє слово станеться тілом 

(с) Іздрик

Читаю діалог Платона "Протагор". Раніше читала лише "Федон" і він мені не подобався.  А тут я справді зацінила Сократа і його метод. А головне, цей діалог наштовхнув мене на масу розмислів не філософського, а цілком прикладного характеру, якими я і хочу поділитись, перемежовуючи їх з короткою оповіддю по контексту твору.

Тож перше одкровення - використовуючи діалог нема ніякого місця для сварки ("... можно спорить о таких вопросах, но не ссориться. Спорят ведь и друзья, которые хорошо относятся друг к другу, а ссорятся противники и враги"). В діалозі можна дійти до спільного висновку,  навіть,  якщо це не істина в останній інстанції, то принаймні з цього моменту і надалі, ви, двоє, що мали діалог, дивитесь на цю річ однаково. Проте, для діалогу потрібна не сприйнята, чужа ідея, а своя власна.  Бо, якщо людина не здатна обґрунтовано власну позицію висловити, то висловлювати її впринципі не варто, бо в такому випадку відкривається, що людина живе чужим розумом, а не власним. Можна, звісно, і потрібно до чужих ідей дослухатися, але перш, ніж впроваджувати їх в життя,  а тим більше висловлювати чи ставити в протиріччя комусь, - варто їх самостійно обміркувати і з усіх боків піддати сумніву (такий собі принцип верифікації).

Пост про взаємовідносини чоловіків і жінок в честь восьмого березня.

У нас в Україні справді багато красивих жінок. Поки їхала в маршрутці з дому в центр нарахувала 5 з 10. І ці 5 були не такі-собі, не нічогенькі і не симпатичні, справді красиві, з якоюсь цікавою самобутньою зовнішністю. Це були ті 5, на яких хочеться дивитись щодня і щодня в них знаходити щось нове і привабливе. Їх я хотіла би сфотографувати для виставки жіночих портретів у Луврі і чи ще в якомусь визначному місці. Цікаво лиш чи є ті, хто бачить в них цю красу і цінує її?

Вже сьогодні, напередодні восьмого березня трохи зачіпали тему емансипації і фемінізму. Я раніше про це не замислювалась. Потім певна думка на цю тему виникла, проте виходячи з багатьох факторів - змінювалась з часом. Так, жінка якщо схоче, то може у всьому бути рівною чоловікові. Якщо схоче то навіть перевершить його у будь-якій справі, проте навіщо воно тоді їй потрібне? Жінка хоче почуватись потрібною і любимою. І, як виявилось вчора на філософії, не лише жінка - а й чоловік. Ми заговорили на тему сім'ї і тут раптом один хлопчина дуже прямо сказав, що найголовніше для нього - створити сім'ю, бо це його спосіб не бути самотнім. Тоді викладачка запитала його, чи допускає він, що можна бути самотнім в сім'ї? На що він відповів досить мудро - допускаю, але не бачу сенсу тоді таку сім'ю створювати. Я хочу сім'ю де буду почутим і де мене зрозуміють.

З цього виходить, що не така безглузда теорія про взаємодоповнення. Все ж вона дуже

Підведення підсумків 2014 року, та АНОНС на рік 2015

Багато хто дотримується хорошої традиції - в кінці року робити підсумковий пост, де коротко можна описати яким же був цей рік, що нового приніс і відкрив, з чим довелося, або вдалося попрощатися. Не знаю на скільки цікаво читати таке вам, особисто я люблю і чекаю таких дописів від друзів. Ще це хороший пост, посилання на який можна кидати знайомим у відповідь на запитання "як справи?" Але в першу чергу це хороша практика для того, хто цей пост пише. Можна підвести жирну червону лінію: ось, цей рік закінчився. Що я зробив з запланованого, скільки спонтанних речей виникло і вдалось реалізувати, які мої досягнення і які невдачі, що нового я навчився і дізнався, на скільки ефективно працював над собою, чи займався тим, що любиш чи протупив цілий рік свого життя? Ну, а ще я особисто вирішила зробити анонс на наступний рік. Так би мовити, оголосити перед всесвітом свої наміри і відрізати собі шлях до відступу, якщо я раптом запанікую :). Намітити такий собі план до виконання і полегшити написання підсумкового поста в наступному році)
То ж поїхали!

#Ungvár (15-17 листопада 2014)

У́жгород (угор. Ungvár, словац. Užhorod; У́нґвар — до січня 1919, 9 листопада 1938 — жовтень 1944) — місто на ріці Уж, адміністративний центр Закарпатської області та Ужгородського району. Розташоване за 785 км від Києва, на кордоні зі Словаччиною.
Повідомлення Аль-Ідрісі у 1154 р. є найдавнішим письмовим джерелом, в якому згадується Ужгород. Як свідчать історичні документи, місто з часу свого першого згадування фактично до кінця Першої світової війни мало тільки одну назву: Унґвар (видозміни Гункбар, Гунґвар, Онґвар).

(с) Вікі

Я вже досить давно планувала поїхати в Ужгород, та все якось не складалось. І хоч початково це мала бути поїздка весною, коли цвітуть сакури... то зібралась я нарешті лише через два роки, та ще й восени. Зрештою, з цього приводу я зовсім не переймаюсь, оскільки впевнена, що все стається рівно тоді, коли для цього приходить найкращий час.
То ж, їхали ми з Орестом в маршрутці до Яремче після експедиції на Пожижевську і домовились, що після того, як я повернусь з ретриту, ми ще кудись поїдемо на вихідних. І тут, з глибин моєї свідомості, випливла згадка про давню мою задумку відвідати Ужгород. Ну, не весна вже, але чому б і ні) Якщо чесно, то крім того, що в Ужгороді гарна стара частина міста, є сакури, маленькі скульптурки і річка - я не знала про це місто рівно нічого).
Я запропонувала Оресту таку ідею і він погодився) Та ще й просвітив мене, що в Ужгороді є замок. А замок це вже цікаво. Вирішила я погуглити, що за замок і як виглядає, але, як то часто буває, дядько гугл відправив мене не зовсім туди, куди я думала потрапити. А саме, на якусь статтю про Невицький замок :))). Я навіть не помітила підміни, принаймні спочатку. Добре, що Орест, який багацько про замки знає, мене просвітив, що то не в Ужгороді, а біля нього. Виявилось що Невицьке - зовсім поруч біля Ужгорода, тому в культурну програму ми його теж включили) Отак, троха погугливши стосовно цікавинок в місті на ріці Унг і околицях, ми купили квитки в один бік і домовились зустрітись у поїзді Київ-Ужгород, який спочатку проїжджає через Тернопіль, де живе Орест, а потім через Львів, де живу я) Весь тиждень до виїзду Львів, як і більша частина України, кутався у густі холодні тумани і періодично поливав землю дощами. Я все ж сподівалась, що кохане Закарпаття не підведе мене з погодою.

Півдатун "Чотири безмірні" в Українських Карпатах (26 жовтня - 8 листопада 2014)

Або висновки з двотижневого ретриту

Мы часто забываем почувствовать волшебство момента, однако именно на таких волшебных моментах строится сценарий нашей жизни...

[Мишель Буто]

То ж не пройшло і.. не знаю скільки років, як я нарешті потрапила на двотижневий ретрит, який відбувався цього року в Карпатах, в Ямній (присілок Яремче). Ретрит багато в чому був подібний до життя в монастирі - багато годин медитації, усвідомлене споживання їжі, навчання і зовсім трохи вільного часу. Розпорядок дня - один для всіх - підйом, сніданок, обід, чай, вечеря, відбій. А ще були деякі додаткові правила - не можна слухати музику, співати чи грати на музичних інструментах, після відбою не можна шуміти, щоб не заважати іншим. Щодня також були суспільно корисні наряди - прибирання, миття посуду, сервування під час обіду. І періодично були додаткові правила - наприклад дні "розмов за потребою" - можна сказати, наприклад, "передай, будь-ласка хліб", але не можна розводити які-небудь теревені не практичного змісту і "Дні тиші" - коли розмовляти і порушувати тишу будь-яким способом було заборонено. Окрім всього іншого в мене була додаткова місія на весь ретрит - робити красоту, яка, в основному, виражалась в букетах і екібанах.

Передзимова розвідувальна експедиція. Чорногора. Пожижевська. (18-26 жовтня 2014)

Не пам'ятаю чи вже хвалилась вам, любі читачі, що тепер я аспірантка кафедри ботаніки ЛНУ ім. І.Франка. Тема моєї кандидатської дисертації "Епіфітна ліхенобіота Чорногори (Українські Карпати)", то ж я продовжую  збирати гербарій на цій території, а також шукати літературу, яка б стосувалася лишайників, Чорногори та Українських Карпат в цілому, то ж раптом у вас є електронні файли такої літератури, чи валяється вдома непотрібна вам паперова книжка - з вдячністю прийму в дар :) А ще, раптом будуть якісь акції з прочистки лісу в нетрях Чорногори - пишіть мені! Деякі лишайники ростуть дуже високо, але я була б не проти їх дістати. Тому перш, ніж якесь дерево піде на дрова - хотілось би забрати те, що має наукову цінність. (Не забувайте узгоджувати такі дії з Карпатським Біосферним Заповідником та Карпатським НПП). До слова, Чорногору я маю на увазі в гео-морфологічному сенсі. Тобто окрім хребта Чорногора, мене цікавлять різноманітні його відгалуження, а також хр. Кукул, хр. Кострич. Фактично все від Квасів до Кривопільського перевалу і від Ворохти до гори Стіг на Мармаросах :).

Тепер це все - моя територія досліджень :)

 Але це був ліричний відступ. Перейдемо до справи!

Соло на Пікуй (4-5 жовтня 2014)

Давно планувала податися у солопоходик. Перше довго про це думала. Уявляла собі як буду почуватись. Всі байки від знайомих, хто вже встиг спробувати, зводились приблизно до наступного: ну, пішов я. І шо? Нема ні з ким поговорити, ні кого послати. Скучно.
Або - бляяя.. Ото було стрьомно. Я літом в пятій вечора розкладала палатку шоб до темна заснути бо там шарудить шось і взагалі. Та ну його нах. Це для психопатів. Або: тільки в соло і ходжу. Не соло - для слабаків.
Я ж мала чітку ціль для такої мандрівки - таке собі самозаглиблення, зближення з природою без відволікання на компанію і абсолютно вільний графік - де хочу там на краєвид залипаю, треба зібрати якісь трави - стою збираю, хочу йти без привалів іду. Так-так. Багато хто скаже шо "візьми мене з собою, я буду мовчати і робити все як ти", але це зовсім не те. Ти не можеш позбавитись від відповідальності, навіть якщо людина підписалась на рабство. А ще хотілось тиші. Тиші в розумі і на стежці... Я помітила що іноді мене напрягає навіть коли хтось йде за мною. Загалом, я особа не надто соціальна і часто спілкування мене виснажує. Тоді я можу цілий день просидіти вдома наодинці і відпочивати від соціуму, але в чотирьох стінах зовсім не те що на природі. То ж я вкінець доведена марафоном вступних іспитів в аспірантуру, роботи і доскіпуванням родичів до повної соціальної нудоти, з бажанням шоб усі нарешті мене, курва, лишили в покої, зі спокійним щасливим серцем спакувала наплічник і, як то кажуть, вйо.
Якщо подумати логічно, то 1) час для першого солопоходу не ідеальний 2) прогноз погоди галімий 3) вже холодна осінь і треба нести більше речей+ намет 4) для підстраховки що мені буде дуже страшно можна було б вибрати маршрут коротший і щоб поїзд прибував в адекватнішу годину.
Але... цими роздумами хай займаються ті, які планують соло "для галочки" чи для понтів чи для чого там ше. Мені ж це взагалі була не перешкода. Хотілось подальше, де нема ні одної двоногої істоти з виду Homo sapiens (хоча епітет розумна точно для багатьох не підходить), шоб нарешті ні одного слова, ні одного лишнього звуку, який видає людина. Нехай погода буде галіма. Я була готова всі три дні гребти в дощ, туман чи мокрий сніг, аби мене лишили в покої і чути було лише цей дощ, туман чи мокрий сніг.