Вперше на його відеоблог втрапила завдяки Жені Бритавському - автору блогу 40 000 km there and back. Він тоді приїздив до Львова з презентацією їх "Вздовжкарпатської експедиції", яка значно перекривалась з нашим Закарпатським туристичним шляхом. Ми власне навіть з різницею в кілька днів проходили точки на маршруті і вже в горах місцеві жителі нам розповідали, що тут нещодавно проходили теж кілька людей, які надумали всі Карпати перейти. Та, як відомо - ми скинулись додому швидше, а їх експедиція увінчалась успішним фінішом.
Так от, познайомились ми на пост-презентації їх експедиції і продовжили спілкування після заходу. Тоді Женя і показав мені вперше відео Макса на ютубі. За наступні кілька днів я передивилась їх всі. Яскраві, цікаві відео амбітних неймовірних пригод, розбавлені чудовими фішками монтажу і жартами автора - здається я і досі не бачила нічого крутішого в такому жанрі. Крім того, ми тоді сиділи утрьох - я , Женя і Андрій Крисько - засновник GoMountainsClub, який тоді був лише в задумах і дуже жваво обговорювали побачене. Таке не могло не надихати!
Пам'ятаю, неодноразово переглянула ще потім відео, як Макс з друзями зробили каяки, щоб обплисти навколо Криму. Ідея зробити самотужки каяк не покидає мене і сьогодні.
За цих два роки на отриманому таким чином інерційному поштовху чарівного пєндєля від двіжовості Макса в його відео було пройдено не один км. Також я почала теж знімати відео, та трохи розбиратись з монтажем. До його рівня, я правда так і не дотягую. Вживу ми так з Максом ніде і не перетнулись, на жаль.
Вчорашня звістка про його смерть стала для мене шокуючою. Було близько півночі, коли я прочитала його передсмертну записку ВК
Також на сторінці його брата є пост, про те, що спочатку було невідомо де знаходиться Макс, потім, після опублікування записки пошукова експедиція з Одеси, разом з МНС та міліцією вирушили до хатинки на дереві на Аршицю в надії знайти Макса живим. Проте надії на краще не виправдались - його знайшли мертвим.
Це все важко усвідомити. Я не знаю більше таких позитивних і талановитих людей. Здавалось - це могло б трапитись з ким завгодно, але не з цим активним веселим хлопцем.
Новина про його смерть прийшла до мене вночі. За вікном було біля 10 градусів морозу, вітер гнав хмари по небу. Я лежала в темній кімнаті і думала... Намагалась уявити себе на його місці.
Новина про його смерть прийшла до мене вночі. За вікном було біля 10 градусів морозу, вітер гнав хмари по небу. Я лежала в темній кімнаті і думала... Намагалась уявити себе на його місці.
Що він відчував? Що повинно було діятись в його душі, щоб наважитись на самогубство? Щоб піти на це усвідомлено, заздалегідь все запланувавши... Я намагалась уявити себе на його місці - ось він купує квиток на якийсь поїзд Одеса-Івано-Франківськ, наприклад. Потім добирається маршруткою в бік гір. Він іде цілеспрямовано, знає, що чекає його попереду, усвідомлює, що це останні хвилини його життя. Чи мучать його сумніви, чи думає він відмовитись від задуму і повернути назад?
Звісно, я не знаю його реального маршруту, але я уявила себе на його місці - як він йде зимовим лісом, піднімаючись вгору з рюкзаком. Сніг мете йому в обличчя, холод намагається досягти його ще живого тіла і викрасти трохи тепла. До хатинки треба добре прогулятись від населеного пункту і можна добре захекатись. Я не знаю чи є там пічка - можна уявити, що він розпалив багаття, сидів біля нього, грівся.
Такі от - звичайні речі, які кожен з нас, хто був хоч раз в горах, тим більше взимку переживав. Це все можна назвати "боротьбою за життя" - підсвідомою, інтуїтивною. Цій інстинктивній боротьбі за життя дуже важко опиратись. Але яка вона примарна на фоні усвідомлення того, що людина прийшла покінчити з життям! Дбати про тепло, яке вже зовсім скоро стане непотрібним.
Невідомо як воно все відбувалось насправді, скільки днів він там перебував, адже останній раз він виходив на зв'язок за кілька днів до того... Може, він ще пожив там декілька днів, в цьому будиночку на дереві? А може прийшов туди і все? Може ще кілька днів він готував собі їсти, приносив дрова, палив вогонь? Про що він думав в той момент?
Досі нема деталей про причини смерті - але це не важливо - прийняв він якісь засоби, чи просто дав собі замерзнути, чи що інше - уявіть себе на його місці в цей самий момент.
Особисто мені уяви бракує - який повинен бути у людини стан, щоб інстинкт самозбереження, воля до життя, тим більше - в екстремальних умовах, серед зимових засніжених гір, відійшли на задній план?
Попри волю Макса, висловлену в записці - його поховають в Одесі.
Memento mori, vivere memento.
Rest In Peace, Maks.
Відеоблог тут: ЛИПАТЫЧ
Фото зі сторінки Макса.
Немає коментарів:
Дописати коментар