В нас просто є така тенденція - все життя гнатись за престижем, за чимось, що в суспільстві вважається поважним і вигідним. Чому так популярно ставати юристом, лікарем, міліціонером, економістом... і політиком. Та не тому, що в нас попит на випускників тої професії не знати який, а лиш тому, що, якщо зможеш вхопити той свій шанс і десь зачепитись, то прості люди понесуть тобі хабарі, з вдячності чи з потреби. Так чи інак - на зарплаті не буде тобі дуже розходитися. В такій професії основний твій зарібок - те що вкрав, змухлював чи отримав від громадян. Не йдеться за те, що вони геть всі такі, є мабуть якісь чесні представники професії, але зазвичай всі дуже мають собі на увазі теоретичну можливість заробити додатковим шляхом.
Загалом, у суспільстві людей з освітою дивним феноменом видається їх недальновидність, скупість, часто навіть приземленість. Мене завжди дивувала фраза, яку так часто можна почути "То ся не виплачує". Така дивна душа українця - на показ, то такий українець добрий та гостинний, терпеливий, обхідливий, але тільки з тими гостями, які "йому ся виплачуют", тобто з тими, які далі принесуть якусь користь. Ми так довго були рабами, що видно, не викоренити вже тої рабської філософії так скоро. Як хтось над нами пан - то ми дуже послужливі, а як побачим кого нижчого за себе - отут би й одразу зробитись собі паном, познущатись, принизити. В нас не цінять талановитих людей, скільки молодих спортсменів, танцюристів, науковців виїхало геть - бо тут їх тримають на рівні з двірниками. Скільки людей, які могли б зробити обличчя нашої держави на світовому рівні поїхали творити обличчя інших держав? Скільки зневіри вони зустріли тут, серед своїх, які давно порахували, що їздити за свій кошт на змагання і конференції,за свій кошт купувати обладнання, матеріали і отримувати за то мізер - то ся не виплачує. І скільки було зруйновано мрій ентузіастів, які були здатні зробити все, аби займатись улюбленою справою і прославляти Україну?
Але ж ні... Я не хочу вірити у українців жадібних, приземленех матеріалістів. Де ж та душа народу - широка, здатна до створення такої народної пісні, яка конкурує і виборює першість серед інших? Чому справжність наша виявляється лише тоді, коли на нас тиснуть так, що здається зараз люди не витримають - впадуть, що порвуться жили від непідйомного тягаря. Чому лише коли ми виходимо на майдан, на революцію - наші серця б'ються як одне, виринає ця справжність і щирість, чесно ділиться хліби і рибини, а вечорами біля багать хтось тужно затягне покладені на музику слова Кобзаря? Чому наші політики бояться і поводять себе більш-менш пристойно лише тоді, коли тисячі людей, жадаючих сатисфакції стоять під Верховною Радою? Чому з усіма нашими багатствами ми живемо так бідно? Не хочу, не можу думати, що все триватиме так і надалі. Може небесна 100 убитих на майдані нарешті щось змінить у нашій свідомості, стане на охороні світла у нашій Богом даній землі? Може хоч тепер ми скинемо остаточно з себе оте ярмо, яке так глибоко в'їлося нам у підсвідомість і почнемо не рабувати а ґаздувати на землі, вибореній по праву.
Слава Україні! Героям слава!
Немає коментарів:
Дописати коментар